Страсті-мордасті

12

 

 

Зваривши пельмені, я зручніше всілася на дивані, включаючи телевізор. Пельмені були смачнющі.

- Муся, з'їж пельменьку, - запропонувала я подрузі, яка старанно гризла морквинку.

Вона на мене так поглянула, ніби я їй запропонувала випити отрути, а не посмакувати смачним пельменем.

- Ну, не муч ти себе цією дієтою. Подивися на себе, та ти ж справжній скелет! На тобі не залишилося жодного м'якого місця. Одні кістки та шкіра!                                                 

- Євдошка, відчепися, - розлютилася Муся. - Мені і так важко примушувати себе їсти цю моркву. А спостерігаючи, як ти лопаєш ці пельмені, та ще з таким задоволенням, мені взагалі хочеться тебе придушити!

- Мусінька, як мені тебе шкода.

Муся надула свої червоні губки і, прикладаючи усі свої зусилля, продовжувала гризти цю противну моркву. У цей момент мені так захотілося викинути цей овоч за вікно, що я ледве-ледве втрималася. Бідна моя подруга! Так над собою знущається! У мене просто слів немає.

- А де твої маленькі гризуни?                                                  

- Напевно, десь сплять. Що я їм мати, щоб за ними дивитися?!

- Я бачу, ти не дуже їх любиш.

- Ти вгадала.

- Як можна не любити такі клубочки пухнастого і теплого щастя?! Навіщо ти тоді кішку заводила?

- А це не я. Це мені її друг подарував. Колишній.

- Чому колишній? Ти що вже з ним не дружиш?

- Через те і не дружу, коли дізналася, який він насправді козел, - злилася Муся.

- Козел? Чому?

- А йому набридла його кішка, ось він мені її подарував, та ще з потомством. Я-то, дура, не розбираюся - вагітна кішка чи ні - ось і через два тижні дивлюся: якісь клубки у мене в ліжку валяються. Підходжу ближче, а то - кошенята, такі голі, сліпі.

- Невже ти не помітила, що кішка товста була?

- Помітила. Живіт великий був. Але мені Славік сказав, що вона дуже товста, багато жере. Ось і відростила собі животик.

Я розсміялася.

- Ну, ти, Муся, даєш! Як тебе легко обдурити можна.

- А ось і терористи з'явилися! - чи то зраділа, то вона так радісно сердилась. - Всі четверо! У повній бойовій готовності.

Кошенята грали з м'ячиком, качаючи його лапками. Джеймс Бонд зачувши мої пельмені, став лізти до мене на диван.

- Хочеш пельменьку? - запитала я у кошеняти. - Звичайно! Навіщо тобі молоко! Сама його пий. Муся, а їм можна вже м'ясо їсти?

- Та я не знаю, - відповіла та. - Вони завжди у мене п'ють молоко і не скаржаться. Пельмені у мене не випрошують.

- Та ти ж їх і ніколи не їж. Дивись, як Джеймсик злопав пельмень і не подавився. Муся, та ти і бідні звірятка на дієті тримаєш!                                                     

Побачивши, що Бонду перепало щось смачне, кошенята почали нявкати і голодними очима дивитися на мене. Вони ніяк не могли вилізти на диван, тому я поставила миску з пельменями на підлогу. Всі миттю накинулися на лакомство, відпихаючи один одного від кормушки.

- Ох, ви якісь ненажери! - торохтіла я.

Виявляється, що Муся навіть не назвала цих милих звіряток ніяк. Тому я змусила її взяти участь у виборі імен. Джеймсу ми не змінювали ім'я. Так залишили. Самого мохнате біле кошеня ми назвали Сніжок. Найменшу кішечку, всю білу з чорними цятками повсюди ми назвали Горошок. Ось з останнім кошеням нам довелося попотіти. Він був сірим. Всі імена йому чомусь не підходили.

- Сірий! - вигукнула радісно Муся.

- Точно. Як ми раніше не здогадалися?

Ми так і назвали його.

Лягли ми спати з Мусей рано. Дуже втомилися за день. Сергія Петровича ми так і не дочекалися. Матусі кошенят все ще не було, тому ми взяли крихіток з собою в ліжко.

- Як би ми їх не задавили вночі ненавмисно, - сказала Муся. - Хоча вчора вони з нами спали і нічого з ними не сталося. Доша, не забудь сережки на вуха начепити, а то ...

Далі я не почула, оскільки шукала сережки.

Але що ви думаєте! Вранці, як і вчора, я прокинулася в обіймах маленьких терористів. Навіть сережки не завадили їм робити їх мерзенну справу.

- Муся, ти говорила, що сережки допоможуть, - розсердилася я. - Подивися, у тебе немає сережок, а вони до твоїх вух навіть не доторкнулися. Всі четверо штовхалися біля моїх. Ти свої вуха перцем намазала, чи що? - злилася я.

- Ні, - відповіла Муся і вилізла з ліжка. – Змирися, Дошо. Така твоя карма!

- Карма? Змиритися? - бушувала я. - Я тобі зараз покажу карму! - Взявши подушку і жбурнувши її в сторону подруги. Але та швидко зникла за дверима, залишившись цілісінькою.

 

 



Маїра Цибуліна

Відредаговано: 16.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись