Страсті-мордасті

26

Женя почав розповідати. Він познайомився з Миколою не так давно. Це сталося на початку грудня. Женя святкував зі знайомими чийсь день народження в одному нічному клубі. Десь ближче до ранку незнайомий їм хлопець почав чіплятися до дівчини Ігоря, того іменинника, чий день народження, вони тоді святкували. Той, звичайно, в боргу не залишився і вдарив хлопця кілька разів в обличчя. Удари, однак, виявилися сильними, і в хлопця потекла кров з носа.

- Ігор, охолонь, - втрутився Женя в бійку. - З нього і цього вистачить.

- Так я йому всі зуби повибиваю, - погрожував роз'ярений кавалер.

- Ну давай! - сам просив незнайомець. - Вибий мені всі мізки. Розмаж їх по стінці. Я хочу це бачити.

- Ей, малий, не лізь на рожен! - намагався Женя утихомирити дурня. - Ти ж не знаєш, з ким зв'язався. Ігор - боксер. Він від тебе і мокрого місця не залишить.

- Ой, ой! - кривлявся хлопець. – Залякав так, прям весь тремчу!

- Так він сам наривається! - намагався Ігор знову дотягнутися до навіженого, але Женя стояв між ними і заважав їм робити дурниці.

Несподівано для всіх хлопець впав на підлогу. Вони спробували привести хлопця до тями, але той як і раніше був без тями. Друзі хотіли вже викликати "швидку", але Женя запропонував сам відвезти хлопця до лікарні.

- Поки "мигалка" приїде, хлопець ще того ... Так буде швидше і надійніше.

Ігор допоміг Жені дотягнути потерпілого до його машини і затягти того всередину. Карасьов не встиг від'їхати більше десяти метрів, як потерпілий опритомнів.

- Де я? - задав розумне питання хлопець. - Куди ти мене везеш?

- За місто, - відповів Женя.

- Навіщо?

- Закопати, - вирішив Карасьов  трохи налякати хлопця, щоб той на майбутнє знав, що до крутих чуваків не можна лізти.

- Що?

- Ти не правильно ставиш питання. Не що, а кого.

- Ну і кого? - ніяк не міг зреагувати хлопець.

- Тебе, - посміхнувся Женя.

- Ти що, здурів?! - нарешті зрозумів бідолаха в якому становищі опинився. - Рано мені ще в землю.

- Ніколи не буває рано познайомитися особисто з Богом, - продовжував Женя знущатися над хлопцем, помітивши, як той не на жарт перелякався.

- Не хочу я знайомитися з Богом, - заперечував хлопчина. 

- Мало, що ти хочеш, а що ні. Я ось, наприклад, теж багато чого хочу. Хочу зараз додому, в тепле ліжечко, а не возитися тут з тобою. У мене всі пальці на ногах померзли. Блін, на дворі така холоднеча, що хороший господар собаку не вижене на такий мороз.

- Так навіщо тобі мерзнути і їхати в таку далечінь? - спробував хлопець врятувати свою шкуру. - Відпусти мене, а своєму босу скажи, що мене закопав в надійному місці, що я точно не вилізу звідти.

- А ти й не вилізеш звідти вже. Я про це подбаю.

- Та може не треба, - почав від жаху скиглити хлопець.

- Що не треба?

- Закапувати мене не треба, - трусився весь бідолаха.

- А як інакше? Ти ж себе сам закопати не зумієш.

- Будь ласка, відпусти мене.

- Ні-і. Нічого було до дівчини Боксера лізти. Ось тримав би свої руки при собі, так би зараз був вдома, біля материнської спідниці. А так! - махнув рукою Женя для більшої переконливості. - Шкода тебе, хлопчина, але сам винен. Така твоя доля!

- Відпусти мене! - почав бідолаха торсати всі ручки та мотлошити дверцята. - Я жити хочу! Я занадто молодий, щоб помирати!

Знавіснілий від страху і жаху, хлопець став бити кулаком у вікно. Женя страшно дорожив своєю машиною, купленою на свої зароблені гроші, тому вирішив покласти край безглуздому жарту.

- Хлопець, як тебе звати? - запитав він.

- Навіщо це тобі? Щоб написати на моєму надгробку?

- Ні, не для цього. Цю роботу я залишу для твоїх правнуків. Хочу тобі, хлопець, потиснути руку в знак моєї поваги. Ти тримався молодцем! Ти перший, хто не втратив свідомість від жаху.

- Щось я не в'їзжаю! Ти про що?

- Це був жарт, хлопець, розіграш. Так як тебе звати?

- Коля, - ледве вимовив він від подиву і полегшення.

 

 

 



Маїра Цибуліна

Відредаговано: 16.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись