Студентські байки, або Новорічний жах

Частина 1.

За сім годин до цього.

 

Альберт.  18.00

 - Підйом!  Підйом!  Досить спати, борсуки!  Вставати пора!  - Альберт просунув голову в незачинені двері.

У нього полетіли подушки в блакитний горошок.

 - Я тебе ненавиджу!  - пролунав з-під ковдри голос.

 - Я ще більше!  - відгукнулися з іншого ліжка.  - Мало того, що кожного ранку будиш, так уже і два рази в день!

 - Ненавидьте, але вставати доведеться!  Я не дозволю вам зіпсувати Новий рік!  - з цими словами Альберт голосно грюкнув дверима і пішов далі.

Якщо за порядком не стежити, то всі дружно просплять до самого ранку, але так не можна!  Звичайно, після вчорашньої п'янки, коли здали останній іспит і дружно, всім курсом, відзначали закінчення сесії, хочеться відіспатися.  Але, з одного боку, гуляли в барі знатно, але не допізна.  Місцеві залишилися і, напевно, до ранку.  А тим, хто живе в гуртожитку, довелося повертатися до одинадцяти, тому що Марія Петрівна після закриття пускає зі скрипом і потім обов'язково доповідає в деканат.  А кому потрібні репресії?  Коли б ще був звичайний день, можна було б домовитися з ким-небудь з другого поверху, щоб відкрили балконні двері.  Іноді так доводилося робити.  На першому, традиційно, все закрито, тут адже тільки актовий, він же читальний, зал, вестибюль, каптьорка для вахтера, кабінет комендантші і підсобні приміщення.  Але можна непомітно з тилу будівлі через балкон першого поверху забратися на другий, якщо є кому підсадити.  Але сьогодні - 31 грудня.  Всі, хто міг, роз'їхалися ще вчора, відразу після іспиту, навіть відзначати закінчення сесії не захотіли.  Залишилося в гуртожитку лише кілька студентів, які з різних причин не поїхали.  Сам Альберт, наприклад, залишився тому, що мати і сестричка цілий рік мріяли відвідати на Новий рік рідню, а ті далеко живуть, та й квитки дорогі.  Куди матері на одну зарплату?  І так ледве кінці з кінцями стягують.  Ось Альберт і залишився, нехай самі з'їздять, розважаться трохи.  Та й тут, в гуртожитку, хто покомандує крім нього?  Керувати він прагнув з дитячого садка.  Але там йому такої можливості не давали.  Зате в школі піднявся по кар'єрних сходах до самого верху.  І тут, у вузі, він вже капітан команди КВН і староста групи.  Правда, на старосту він сам зголосився, ніхто ж не хотів.  Ніхто і не заперечував, люди, часто, не люблять відповідальності.  Зате тепер, хоч він і не відмінник, але з інституту вже ніхто не вижене, та й поважають його.  Начальство, воно завжди начальство.  Навіть прізвище у нього відповідне: Високовський.

І, так, одногрупників доводиться щоранку будити і ледь не стусанами на заняття відправляти.  Зате і відвідуваність в групі найкраща, коли б ще місцеві не підводили.  Все ж, як би не намагався Альберт, а група не дуже дружна.  Місцеві самі по собі, а приїжджі, або, як місцеві кажуть, сільські, самі.  Хоча які сільські?  В основному всі з довколишніх містечок або, взагалі, здалеку.  Сільських раз-два, та й усе.  Але дружба не дуже складається.  А все тому, що відділяються приїжджі, на спільні заходи, практично, не залишаються, як вчора.  Все додому поспішають, але ж уже третій курс!

Он, на п'ятому, які дружні.  Всім курсом поїхали на зимові канікули в Карпати, розлучатися не хочуть, молодці.  А тут... Як першокурсники.  Ті, взагалі, всі роз'їхалися, не дивлячись на те, що кожні вихідні вдома проводять.  Ну та їм можна пробачити, домашні ще зовсім, мамчині, всі такими були.  Навіть Альберт перші місяці регулярно додому їздив.  Зараз все по-іншому.  Потрібно за всім стежити, все організовувати.

Взагалі-то, 31-е ще робочим днем ​​вважається.  Але начальство якось все провернуло, щоб іспити здати 30-го, а сьогодні, щоб відзвітуватися, оголосили сандень, мовляв, перед святом прибратися потрібно.  І, природно, у кого квитки на потяги-автобуси заздалегідь куплені, тих додому відпустили, а віддуватися довелося тим, хто залишився.  Вранці ледь підняв своїх, та й не тільки своїх, Альберт же ще і відповідальний по поверху.  Місцеві не всі прийшли, вчора гуляли майже до ранку.  Так що довелося працювати «за себе і за того хлопця».  Нічого, Альберт все запише, і на наступне прибирання підуть ті, хто сьогодні сачкував... Все повинно бути по справедливості.

А тепер ось доводиться будити всіх вдруге.  Після роботи втомлені студенти знову спати завалилися, і якщо не підняти, то просплять Новий рік.

Ні, не просплять.  Альберт знає свою справу.  Близнюків Чука і Гека зі своєї групи вже розбудив.  До речі, чому у них такі дивні прізвиська?  Альберт знав, що це імена персонажів з якоїсь старої книги, але він книг не читав.  Взагалі.  Навіть, те, що за програмою прочитати було необхідно.  Знаходив короткий виклад сюжету або просив когось розповісти.  Хіба у ділової людини є час для читання?

Тепер в блок дівчат потрібно йти.  Там в третій кімнаті залишилися дві подружки, Ліна і Котя.

 - Дівчата, час!  Підйом!  Підйом!

У дівчат було закрито, так що довелося стукати, поки не почувся дзвінкий голос Коті:

 - Який козел не дає спати?!

 - А ти не знаєш, який?  - спокійно відповів їй голос Ліни.

Пропустивши «козла» повз вуха, Альберт продовжив тарабанити:

 - Дівчата, без вас Новий рік не прийде!  Ви ж у мене шеф-кухарі!

 - Гаразд, гаразд.

 - Зараз встаємо.



Галина Курдюмова

Відредаговано: 15.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись