Супер Брехун

4

Лікарняні палати доволі часто стають місцями відвідувань у нашій слідчій роботі. Новий день не став виключенням. Цього разу бесіда з комерційним директором великого банку з філіалами у різних містах й, здається, країнах.

– Навіщо ви це зробили? – вказую на його зап’ястки, що перебинтовані, вище у правиці катетер та крапельниця. Його привезли вночі, ледь відкачали, слава богу, отямився. Моя задача виявити, чи не чинив хтось тиску, чи немає складу злочину, адже дружина бізнесмена переконана, що він не міг сам.

Ще якийсь час чоловік мовчки дивиться в нікуди. Вірніше у стіну за моєю спиною. Виглядає це жахливо, я навіть обернувся, може, там й справді щось є. Але ні. Лише ідеально-біла стіна, жодної цяточки. Врешті його погляд все ж фокусується на мені, і він починає розповідати. Я розумію, що ні, чоловік не збожеволів.

– Я неспроможний, розумієте?

Відразу я вирішив, що чоловік з якоїсь причини отримав проблеми з потенцією, і це його настільки вразило й торкнуло, що наважився… Втім, вже у наступну мить збагнув, до здоров’я його вчинок теж не має стосунку.

– Я банкрут. Я зганьбив своє ім’я. Не впорався. Я… – він запнувся, але опанував себе та продовжив: – Я вчинив нерозумно. А тепер все втратив. Півтори тисячі людей лишиться без роботи. Вкладники – без своїх вкладів. І це саме я в усьому винен.

– Розкажіть до ладу, що сталося. Лише від початку.

Ось тут і сплив наш нещодавній нечема-невдаха. Принаймні, словесний портрет збігся на сто відсотків. Молодий, всміхнений, чуб козацький, білявий та очі… Ага, вони знову були особливі, якісь «такі»…

Він так і сказав.

Ось тут вже вся справа набула геть іншого сенсу, а підозри дружини бізнесмена не такими вже й безпідставними. З оповіді чоловіка витікало, що у зв’язку з останніми подіями у світі, справи банку похитнулись. Пів року він намагався лишатися на плаву. Жодним чином не можна було дати зрозуміти вкладникам, що справи не те що не йдуть вгору, а дедалі більше йдуть в мінуса. Він все намагався залучити нових інвесторів, але світова криза та нестабільність в самій Україні ніяк не сприяли цьому. І ось на днях з’явився той молодик.

– Я не знаю, – розповідав бідолаха, – яким чином він на мене вийшов, як знайшов, чому погодився вислухати його. То була ніби якась мана, розумієте? Він так переконливо казав... Навіть думки не майнуло засумніватися, перевірити, схаменутись, врешті!

Коротко кажучи, він, знаходячись у досить хиткому становищі, примудрився повестися на ошуканство того молодика та інвестував велику частину грошей у якийсь «мега крутий стартап».

– Мана спала, коли вже не було можливості відмовитись від угоди, коли всі папери були підписані, а гроші пішли. А тепер я банкрут. Що ще мені лишалося робити?

– Заяву писати! – так і хотілося сказати: «бовдуре!», але я стримався.

Ми почали шукати веселуна. Я особисто розмовляв з хазяйкою салону краси, чия візитка була у гаманці шахрая. Припустив, що вона могла бути його подругою. Точно ж не вії нарощувати сюди приходив! Навряд чи спільницею, виглядало все у неї доволі елітно, вишукано.

Фото робот вона признала.

– Так, я пам’ятаю цього хлопця. Він доволі милий, кумедний трохи. Встановлював нам сигналізацію.

Отакої!

– Давно це було? У вас щось пропало після того? Заяву в поліцію писали? – я вже поліз за блокнотом, аби фіксувати деталі, це ж очевидно, вона або вже стала жертвою злочину, або стане нею…

– Та ні! Все чудово зробив! Знижку надав пристойну. Тому я й дала йому візитку, мовляв, дівчина якщо є, нехай приходить, ми теж їй знижку зробимо. Та й взагалі, що в нас красти? Фарбу професійну? А потім що? З рук продавати?

– Обладнання?

Вона невизначено стисла руками.

– Ну не знаю…

– З вашого дозволу, ми спробуємо зняти відбитки? На всяк випадок, та декілька днів поспостерігаємо за приміщенням…

Мабуть, панночка була здивована неймовірно. Менти самі приходять та кажуть, що постережуть її салон. Але ж це була дійсна зачіпка, фактично ловля на живця, я відчував це всім своїм поліційним нутром. Тим більше, що відбитків він лишив достатньо…

Що було украй дивним, адже навіть при зустрічі з банкіром він не ховався від камер. На папірцях, які підсунув тому на підпис, теж лишив чимало всього. У мене навіть складалось враження, що злочинець грає з нами. Навмисно сліди лишає, ніби кличе, ну маєш відбитки, то й що тепер? А ти знайди!

Збігів у базі не було. Тож фактично це нам нічого не давало.



Лія Щеглова

Відредаговано: 01.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись