Світла, або де наша не пропадала?

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

-Тивпевнений, що це вона?

-Так.

-Але ж вана ще зовсім молода! Бідне дитя.

-Вона наша остання надія. Я буду допомагати їй. Лише вона здатна врятувати цей світ.

***

"І знову пропустила останній автобус! Чому саме мене завжди просять попрацювати понаднормово?!"

Надворі вже зовсім стемніло. Цілий тиждень дощ лив як із відра. В темноті не помітила як вступила в калюжу. Болото покрило мої новенькі черевики і я відчула, що ноги потрохи мокріють. Сміття, а не черевики! За що я віддала останні гроші, що залишились з стипендії? От завжди так! Чому мені в цьому житті так не щастить? Завжди мушу щось розбити, перечепитись і впасти на рівному місці... А ще я необачна, недвірлива, легко виходжу з себе і взагалі важкий в мене характер. Всі завжди дивувались як така "невихована і нагла особа", за словами нашої сусідки Марії Вікторівни, яку я колись називала блідою паганкою, може мати такі успіхи у навчанні. Я і сама в шоці! Просто з дитинства злегкістю могла запам'ятати будь-який матеріал, що нам подавали в школі. Феноменальна пам'ять. Закінчила школу з золотою медаллю і тепер вчусь на медика. Попри свій нелегкий характер запальної і злопам'ятної мегери, в душі я завжди хотіла допомагати людям. Звісно ж про мою "світлу сторону" знає тільки моя єдина і найкраща подруга Таня. Для решти я безвідповідальна і холодна. Інколи ця маска навіть допомагає: можна злегкістю відлякати непрошених залицяльників. І чому вони завжди до мене пристають? Точно не через мою здатність наладжувати зв'я зок з будь-якою твариною. Ось друзів наших менших я справді люблю. Вони не зраджують і не лізуть приставати!

А, загалом, я не така вже й погана людина. Бідний голодний студент, що саме зараз змушений добиратись до гуртожитка в темноті .

За вже звичним маршрутом, я повернула праворуч і пішла тихою алейкою через парк. Всю дорогу мені не давало спокою відчуття, що за мною слідкують. Я обернулась, подивила в різні сторони, але нікого так і не побачила.

Дійшовши до кінця алейки, я відчула різкий біль в районі сонячного сплетіння. Ще секунда і я вже лежу на мокрому асфальті. Сили почали покидати мене і я зрозуміла, що починаю втрачати свідомість...

 



Milana Grey

Відредаговано: 20.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись