Світла, або де наша не пропадала?

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

"Майя... Вставай..."

Я прокинулась від того, що хтось мене кличе.

"Вставай..."- знову повторив голос.

Стоп!! Що це за голос? Я встала, роззирнулась. Прокинулась на все тому ж лісовому лузі, що підтвердило мою теорію про те, що я потрапила в інший світ. На лугу була тільки я... Хто ж тоді говорив?

Голосне бурчання  живота прирвало мої роздуми. Я ж вже близько двох діб нічого не їла! Хоч студенту і не привикати, але їсти ж все одно хочеться. Ще й в горлі пересохло.

Голод і спрага наштовхнули мене на думку, що пора вже рухатись далі.

Першим ділом потрібно знайти воду та їжу. Виріша піли в ліс, стараючись не відходити далеко від підміченої раніше дороги.

Літній ліс був просто чудовим! Усюди чулись ніжні мелодії пташиних пісень.Теплий вітерець розносив п'янкий аромат лісових квітів. Я знайшла цілу галявину такої знайомої дикої полуниці. Втамувавши голод пішла далі.

 В далині  побачила верхівку гір. Якщо є гори- то є сніг,а значить десь в лісі мають бути річки. Не прогадала! Після кількох хвилин ходьби, я вловила ледве помітний звук дзюрчання води. З кожним пройденим кроком звук ставав все чіткішим.

Пішла на звук, вибравшись з густих зарослей невідомих для  мене кущів, побачила невеликий струмок.

Підійшла, зачерпнула долонями трохи води і випила. Зачерпнула ще трохи і плюснула собі в обличчя. Холодна вода дуже взбодрила і я вже могла ясно думати. Пвернула назад до лісової дороги.

"Що ж мені робити? Куди йти далі?" Ці гнітючі думки не давали мені спокою. І тут зі сторони дороги я почула якесь гупання.. Прислухалась... Так це ж тупотіння копит!!



Milana Grey

Відредаговано: 20.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись