Світла, або де наша не пропадала?
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
-Куди ви мнене тягните?- спитала я.
-Краще йди спокійно. Ти хоч уявляєш, що могла натворити?!
Оксамитовий голос отрезвив мене. Опам'ятавшись, подивилась на свого спасителя-поневолювача. Страх різко змінився на впізнавання. Ледве не зомліла! Мене, в невідомому напряму, міцно взявши за руку, веде той самий золотокосий вершник! УУмм... Зеленоокий.
Господи-Боже і всі Святі-небесні! Ніколи не була релігіозною людиною, але цей світ перевернув моє життя вверх тормашками!!
Що ж робити? Що ж робити? І ,як завжди, в екстримальних ситуаціях мій мозок видав таку беліберду, що аж самій соромно зробилось:
-Ти хто?
Ні щоб спитати "Чому ви мене кудись ведете?" чи, на худий кінець, "Не могли б ви представитись?"! А тут:"Ти хто?"! Справді??! Він ж тепер подумає, що я якась невихована, розумом обділена грубіянка!
-О, деміурги, дайте мені сил!- обізвався ельф.- Ти можеш просто мовчки пройти за мною? Обіцяю, я все тобі поясню, коли ми підійдемо до моїх друзів. Добре?
Я кивнула. А що? Думаю, противитись немає сенсу. Та й не вийде в мене вирватись з його мертвої хватки. Буду просто пливти за течією, а там далі видно буде.
Ми зайшли на задній двір таверни, де нас із знервованими обличчями зустріли двоє молодих хлопців.
#4750 в Фентезі
#9538 в Любовні романи
Відредаговано: 20.01.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
