Ті, що вижили

Глава 5

   Поїздка по місту зайняла в них немало часу. Оминувши перекриті та зруйновані шляхи, чоловік зупинились на початку довгого моста, що сполучав місто з великим островом. Свого часу, ця споруда була місцевою гордістю, адже інженери та будівники використали найсучасніші, на той час, технології будівництва. Тим не менш, щастя тривало недовго і місто опинилось в ізоляції.
    Сонце вже давно пройшло точку зеніту та впевнено наближалось до горизонту. Вийшовши з броньованої машини, Джон та Кріс взяли з багажника автомати та невеликі ножі, якщо в них на шляху будуть противники. Обійшовши палаючий автобус, який, скоріше за все, підпалили місцеві вандали, чоловіки побачили військовий польовий шпиталь. Пройшовши по мосту та підійшовши ближче до шпиталю, чоловіки побачили, що він абсолютно порожній. Всі вчені, що працювали тут, давно покинули його, а ті хто залишився... Їх чекала жахлива доля. 
- Немає навіть натяків на сліди від тіл,- мовив Джон, обережно йдучи між білими палатками та очікуючи нападу.
- Потвори б не залишили такий "делікатес", як м'ясо місцевих вчених.- холодно відповів Кріс,- Максимум, що ти можеш тут знайти - це поодинокі кістки, які залишились від скелетів. Якщо їх не забрали бродячі пси. 
   Атмосфера шпиталю нещадно давила на Джона. Він відчував, що знаходиться достатньо близько, але, крім того, він розумів, що найважче попереду. 
- Інформація про вірус мала б знаходитись на цих комп'ютерах,- сказав Кріс, зайшовши в величезний намет.
   Джон прослідкував за ним та, опинившись всередині, побачив велику кількість старих білих комп'ютерів з квадратними моніторами.
- Якщо вони під'єднані до мережі, то повинні працювати,- сказав хлопець та ввімкнув один з них.
    Спочатку, нічого не вийшло, але натиснувши на кнопку живлення вдруге, Джон та Кріс почули шум вентилятора всередині системного блоку. 
- Нам сьогодні щастить,- посміхнувся Кріс, але майже одразу посмішка сповзла з його обличчя і чоловік почав вмикати решту пристроїв. 
   Поки Кріс, користуючись пошуком в старих операційних системах, намагався знайти корисні файли, Джон натрапив на те, що було потрібно. Переконавшись, що чоловік його не бачить, Джон почергово відкривав папки та файли, що були всередині. Це були фото дослідів, результати експериментів, перші випробування на нових людях, яких намагався створити Сах, випробування "покращених" людей в дії, договори з владою та сенатом, переговори з президентом Сполучених Штатів. Натрапивши на особисту інформацію головного лікаря, хлопець побачив, що її майже не було. Крім вже давно знайомого фото та кількох речень, про зміст яких Джон всеодно здогадувався, в комп'ютері не було жодної інформації про Саха. 
   Знявши з плечей невеликий рюкзак, Джон дістав звідти флешку та виділивши всі документи, в яких була інформація про вірус, чоловік почав перезаписувати дані на носій інформації. Тим не менш, комп'ютери в наметі були занадто старими, тому процес зайняв кілька хвилин.
   Завершивши копіювання інформації на флешку, Джон вимкнув комп'ютер, вдягнув рюкзак на плечі та вийшов з намету. Якраз в цей момент, він натрапив на Кріса, який повертався до нього.
- Нічого не знайшов?- спитав чоловік.
- Нам сьогодні щастить,- сказав Джон, показавши флешку, яку тримав в руці. 
- Так швидко?- здивувався чоловік.
- Це ж добре, правда? Не думаю, що на інших комп'ютерах могло бути більше. Я взяв дані з пристрою, що належав керівнику цього шпиталю... Тепер ми можемо піти з цим до людей. Залишилось лише придумати, як вибратись з Зони Карантину.
- Хороший план... Пробач, але в мене інший,- Кріс дуже швидко витягнув пістолет з-за пояса та вистрелив у Джона. Хлопець, який не встиг нічого зробити, впав на асфальт та вражено дивився на чоловіка.- Не думав, що скажу це, але ти мені навіть сподобався. Тим не менш, не можна бути таким наївним. Вони вбили б тебе, якби ти сказав хоч слово на камеру. 
   Кріс схилився коло хлопця та, діставши з його кишені флешку, задоволено посміхнувся. Чоловік сховав флешку, перевів погляд на Джона та сильно вдарив його кулаком в обличчя. Вдоволено видихнувши, чоловік переступив через непритомне тіло хлопця та пішов до автомобіля. 

***

   Опинившись на самоті в розстріляному поселенні, Мія вирішила не витрачати часу, тому скористалась одним з мотоциклів, що стояв на подвір'ї старої та дірявої від куль хатини. Як виявилось, мотоциклом набагато вигідніше пересуватись занедбаним містом. Швидко оминаючи перешкоди та намагаючись залишатись спокійною, дівчина прямувала до радіовежі, що височіла просто перед нею. 
"Давай же!"- промайнуло в голові.
   Неслуханяне волосся, під час їзди на великій швидкості, постійно потрапляло в рот та на очі. Зменшивши швидкість, Мія швидко зав'язала його у хвіст. Тільки вона хотіла пришвидшуватись знову, коли почула знайомий жіночий голос з рації.
- Я б не радила тобі цього робити,- сказала Аманда,- Ми можемо дати тобі те, на що ти навіть не сподіваєшся. 
- Ви намагаєтесь мене підкупити?
- Намагаюсь переконати, що краще вибирати сторону переможців. В тебе не залишилось нікого. Джон не буде весь час поряд з тобою. Тим не менш, послухавши нас, ти зможеш побачити свого батька. Якщо Джон, чи Кріс, чи ще хтось покине карантинну зону, не пройшовши потрібного комплексу аналізів, вірус може порушити карантин. Ти розумна дівчина і повинна знати, наскільки це небезпечно для решти світу.
- Решти світу, який відвернувся від нас?- спитала Мія,- Я повинна думати про них. Можете вважати мене егоїстичною потворою, але мені начхати на людей, що за межами карантину. Ви хочете вбити моїх друзів, які є тут, поряд зі мною. Боюсь вас розчарувати, але у вас не вдасться мене переконати.
   Дівчина прижмурила очі та набрала більшу швидкість.
- Як жаль. Ви були останньою надією на вирішення конфлікту більш мирним шляхом. 
   Незважаючи на шум від вітру, який нещадно дув по вухах, Мія почула гуркіт, який швидко наближався. Повернувши голову, вона побачила дрона, який пролетів над її головою та зупинився за дві сотні метрів від неї. Через кілька секунд безпілотник відкрив вогонь. Спочатку, Мія спробувала повернути вбік, щоб ухилитись від куль, але, як виявилось, вона повернула занадто швидко. Мотоцикл нахилився і, не втримавши рівновагу, дівчина впала з траспорту та прокотилась кілька метрів по асфальту. Через кілька секунд дівчина розплющила очі та, піднявши голову, побачила, що її обличчя, лікті, коліна, ноги та більша частина спини роздерті до крові. Скривившись від болю, Мія спробувала встати на ноги, але, зрештою, знову впала на асфальт та мовчки спостерігала за безпілотником, який повільно наближався до неї. Дівчина заплющила очі, очікуючи на швидку смерть.
   В цей момент, з-за повороту виїхав інший мотоцикліст. Він швидко зупинив мотоцикл та, взявши в руки автомат, почав стріляти в дрона. Першою вийшла з ладу камера, а після цього один з двигунів. Другий не міг самостійно тримати в повітрі важку металеву конструкцію та не менш важкий кулемет, тому доволі швидко дрон впав на асфальт. 
   Повернувши голову, Мія побачила, що за шоломом мотоцикліста було обличчя молодої дівчини, яка впевнено підійшла до раненої.
- Хто ти?- спитала Мія.
- Мене звати Лін. Я бачила тебе в Селі Біженців, коли поверталась назад...- важко говорила Лін.
- Це не я зробила,- мовила Мія,- Той, хто винен в смерті цих людей - мертвий.
- Це... добре,- ледь стримуючи сльози, швидко закивала Лін.
   Дівчина допомогла Мії піднятись на ноги. Допомігши дійти до мотоцикла, Лін обережно посадила незнайомку на сидіння та почала шукати щось, чим можна зупинити кров.
    В цей момент, вони почули дивний шум.
- Ще один дрон?- спитала Лін, потягнувшись по зброю.
- Ні. Це щось більше. 
    Піднявши голови, вони побачили, що з-за хмар виринула чорна точка, який доволі швидко наближалась до них.
- Ні... Ні! Тільки не зараз! Не зараз!- крикнула Мія та панічно почала шукати рацію.
- Що? Що таке?- спитала Лін, але, через кілька секунд зрозуміла, що тією чорною точкою був літак, який достатньо швидко летів до міста, а шум від його двигунів ставав все більш гучнішим, на фоні "мертвого" та вічно тихого міста. 
    Зрештою, Мія дістала з кишені пошкоджену рацію та, тремтячими руками, намагалась встановити зв'язок. Проте, скільки б вона не намагалась налаштуватись на необхідну частоту, рація мовчала. Мія панічно поглядала то на літак, то на рацію. Лише через хвилину, вона почула тихе шипіння, що вказувало, що зв'язок мав би бути.
"Хто знає, що з нею сталось після падіння."- промайнуло в голові дівчини, від чого вона похолола. 
- Мене звати Мія Райлі.- почала дівчина, сподіваючись на вдалий результат,- Мене хтось чує? Якщо мене хтось чує, будь ласка, дайте відповідь.
- На зв'язку майор військово-повітряних сил Сполучених Штатів Америки - Джон Макстер. Як ви змогли зв'язатись зі мною?
 - Через тип рації, які мали солдати МГД. Слухайте, я знаю, що вам віддали наказ, але ви дезіфнормовані. В місті живе близько тисячі людей, які щодня борються за своє життя. Вони не заслуговують такої жорстокої смерті. 
- Ви хочете сказати, що зв'язались зі мною, знаходячись на території міста?
- Так! Я, як і тисяча інших людей зараз в місті. Будь ласка...
- Дайте мені хвилину.
    Раптово, зв'язок обірвався. Злякана Мія перевела погляд на літак, який продовжував наближатись. Тоді, вона побачила збентежений погляд Лін, яка продовжувала тримати руку на автоматі. В цей момент, літак пролетів над їхніми головами, але нічого не відбувалось. Пілот просто пролетів над містом, нічого не зробивши.
- Ви справжній герой Сполучених Штатів, місс Райлі. Керівництво армії Сполучених Штатів скасувало завдання, враховуючи нову інформацію. Тим не менш, вони сумніваються, що ви можете підтвердити відсутність небезпеки в Ханаані.
- Не можу.
- Ми не зможемо провести евакуацію населення. Проте, будьте впевнені - завтра ви прокинетесь героєм.
- Дякую,- сказала дівчина і пілот розірвав зв'язок, повернувши літак до сонця, що заходило за горизонт. 



Nick Black

Відредаговано: 16.10.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись