Таке дивне кохання

Розділ 2

2 Розділ

- Люблю твою квартиру.

- Я теж. Стільки років минуло з її придбання, а й досі не можу повірити, що це сталося!

- Я завжди казала, що ти молодець, Дано!

- А я завжди казала, що ти не використовуєш свій потенціал. Аллусь, тобі давно час зайнятися своєю кар’єрою. Хлопчики ростуть помаленьку. Вони вже не потребують щохвилинного нагляду. Можна й про себе подумати.

- Ілля не схвалить…

- Ось про це ми й будемо говорити! Зачекай! Десь тут в мене є трохи винограду та сиру… Дістань, будь ласка, з шафи келихи!

- Люблю твою кухню. Тут так спокійно…

- Ага! Це тому, що ніхто мені не вказує, як варити борщ!

- А ти хіба його вариш?

- Тут твоя правда! Я обожнюю свою роботу, але вона забирає в мене геть увесь час!.. Ходімо!

Мені дуже подобалося перебувати у Дани. Я навіть трохи почувалася винною. Адже, в мене дома була найновіша техніка й обладнання. Сучасний ремонт і дорогі меблі. І, нарешті, чудова родина. Мої дорогі синочки Данилко та Кирилко. Я їх просто обожнюю. А також чоловік… Нехай дещо нервовий, та все ж коханий.

Мені подобалася її кухня. Нехай навіть у неї був завжди порожній холодильник, а посудомийка скоро заржавіє від без діяння. Але тут завжди панувала спокійна атмосфера свободи. Не відчувалося напруження ні в повітрі, ні в серці. А в мене, хоч і забруднювалася плита від щоденного приготування обідів та посудомийка працювала по тричі на день, та все ж затишку на власній кухні я не могла відчути.

- На днях познайомилася з таким чоловіком… - несподівано почала Дана.

- О!

- Галантний, розумний, з почуттям гумору…

- То що? Невже Богдана наважиться дати шанс?

- Ну як тобі сказати? В ліжку він мене здивував!

- Справді?

- Так… - вона скривила обличчя в кулачок. – Я навіть не зрозуміла, навіщо роздягалася?

- Співчуваю… - я не могла не посміхатися.

- Та що там! Де б то взяти все й одразу? – оптимістично-розчаровано мовила вона. – Не можна бути в усьому хорошим.

- Це правда.

- А у вас з цим все в прядку?

- Та так…

- А детальніше?

Я відпила червоного вина, залишивши лише ковток на самому дні, й знову полетіла у спогади.

Ілля був моїм першим чоловіком. Зберегти цнотливість аж двадцять одного року виявилося не так вже й важко. Я чекала на кохання. І воно прийшло до мене з ним. Коли ми нарешті опинилися сам на сам в його квартирі, я відчула, що повністю готова віддатися. Він був таким сильним, впевненим та ніжним… Хотілося йому довіряти.

Почувши від мене, що я ще зовсім недосвідчена, він на мить застиг й запитав: «Ти це серйозно?» І мені здалося, що зараз він викличе мені таксі. Та потім Ілля наблизився до моїх вуст і прошепотів: «То я – щасливчик?» І ці слова стали чарівним бальзамом для мого серця. Я розтанула.

З тремтінням я очікувала його дій. Схвильовано спостерігала, як він обережно торкався мене, пестив… Почувалася тоді дуже незграбною, майже «дубовою». Мені здавалося, я не могла поворухнутися, не могла навіть повноцінно дихнути. Ніби то взагалі була не я.

Дуже довго я картала себе за ту ніч, поки аж вона заховалася у далекий куточок пам’яті. Але через кілька років, коли на руках вже підростав Данилко, Ілля чомусь вирішив мені про неї нагадати.

«Ти була неперевершена! – сказав він, відкидаючись на спину й тяжко дихаючи після втіхи. А потім додав: - Не те, що першого разу. Тоді ти була такою колодою… що я, чесно кажучи, спочатку розгубився!»

Я не знайшлася, що відповісти. Мої, й без того не стабільні гормони, що стрибали після народження дитини, розхитали нерви й вилилися сльозами. Це був другий удар по моєму слабкому самолюбству. Але тоді я вибачилася за себе, відчуваючи провину. Адже, гадала, що моя недосвідченість не повинна була сковувати мене повністю. Я мала хоча б переглянути фільм для дорослих, щоб не бути такою монахинею… Він, побачивши мої сльози, змінив тему й висміяв мою ранимість. Я заспокоїлася і продовжила жити в його цупких тверезих обіймах.

«Так, напевно, то я все собі навигадувала й занадто сприйняла до серця…» - Цю просту фразу я повторювала собі щоразу, коли коханий доводив мене до сліз.

 

- Ну, то як? – знову запитувала Дана.

- Та, ніби все добре в цьому сенсі…

- Ніби?

- Так. Але мені почало здаватися, що йому не вистачає.

- Чого?

- Можливо, сексу… Можливо, еротики…

Мені дуже не хотілося розповідати Дані про те, до чого я дійшла. Може, рольові ігри зараз в моді, та мені здається, те, що робить зі мною Ілля – це вже занадто.

Син підріс і мені хотілося, аби чоловік більше ніколи не почувався зайвим чи обділеним увагою. Ми займалися коханням майже щодня. Він хотів мене до самого ранку і я не протестувала. Потім він йшов на роботу, а я пів дня збиралася до купи, при цьому прибираючи, готуючи й пораючи річного синочка. Боячись, що коханий знову помітить в мені якийсь недолік, я погоджувалася на всі його загравання та пропозиції… Пропозиції покращити мій сексуальний досвід.

Ілля наполягав, що мені то необхідно. Я плакала, та погоджувалася. Він же, задоволений в усіх відношеннях, цілував мене та тулився котиком. Просив вибачення за біль й казав, що більше ми цього не робитимемо. Але… Вже за деякий час він знову пристрасно наполягав на нестандартному сексі.

- Але ж ти казав, що ми більше не робитимемо цього! – з благанням в очах говорила я.

- Тоді йди і шукай собі чоловіка, котрий буде терпіти тебе на шиї, годуватиме тебе, купуватиме різні витребеньки та не проситиме задовольнити його!

Розуміючи, що він знову має рацію, я погоджувалася. Погоджувалася від страху стати матір’ю-одиначкою, яку ніхто не підбере із сином на руках…

Світанок для мене наступив, коли в моєму череві зародилося нове життя. Знову на якийсь час все змінилося. Чоловік не чіплявсь до мене, поки народився Кирилко.

Мати двох маленьких янголят було для мене межею всіх фантазій. Одному півтора рочки, іншому місяць. Я просто обожнювала дивитися, як Данилко по-дитячому забавляє братика. Як той дивиться на нього своїми великими оченятами й намагається зрозуміти, хто він? Ось мама, ось тато, а ти хто? Читалося в них. Я знову відчувала радість, прикладаючи маля до грудей та змінюючи підгузки. Єдиним недоліком всього того щастя було недосипання.



Інка Вікторова

Відредаговано: 12.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись