Таємниця Бетті О'белл

Час братися за розум

  Після танців Джессі пішла на урок верхової їзди.

  -Містере Ліпсоне, ну, як можна? – нарікала Джессіка. Ну, що ми їй таке зробили, цій леді Москітисі?! Чому ми мусимо знову відправлятися у той жахливий заклад! Я чула, як там виховують!

  Джессіка притишила голос:

  -Там б’ють дівчаток! Палицею! – вона погладила Вольдемара, собаку, завбільшки з вовка (а де-хто говорив, що то і був вовк), і сумно продовжила: - А Воллі мені не дозволять узяти…

  -Міледі, дозвольте, висловлю свою старечу нікчемну думку. Я сумніваюсь, що вас хтось посміє образити, тому що усі знають, що ви – майбутня королева Англії! А тут ви у більшій небезпеці,  бо бажаючих зайняти трон є чимало, і вони щодня придумують свої підступні плани. Якщо інтриганам не вдасться одружити вас на собі, щоб отримати доступ до влади, то вони постараються вас позбутися. Вас обох. Повірите старому кучерові, я все життя живу при дворі, за місце під сонцем завше багато охочих побитися. А ви молоденькі і недосвідчені іще, а у школі наберетеся трохи вміння стояти достойно проти таких вельмож. А вовчик вас знайде… Він без вас засумує…

  Джессіка замислилася. Так, містер Ліпсон, її добрий друг, має рацію. Тут на них чекає небезпека. Хоча сестри вміли за себе постояти, але ж вони росли серед простолюдинів, а тут – міледі та мілорди, з ними треба вміти розмовляти так, щоб не опустити їхнього достоїнства у очах інших. Але щоб донести правильно думку… Ні, дівчатка вміли вже гарно писати, читати, знали французьку та австрійську мови, латинь. Гарно танцювали, їздили верхи і, навіть містер Ліпсон вчив їх стріляти та битися на мечах, хоч цього ніхто не знав. Він казав:

  -Жінці згодиться знати все в житті, особливо, якщо вона принцесса.

  А Джессіці було цікаво. Король з королевою не приділяли їм багато уваги, у них було безліч державних справ. Натомість сестри мали купу власної обслуги, яка була дівчаткам не дуже треба, бо ж вони в сиротинці навчилися все робити самі. Застеляти ліжко, щоби ані складочки, заплітатися, одягатися… Бетті могла та-аку зачіску зробити, що фрейліни лише зітхали і охали від захвату і прихованої заздрості. Інші ж герцогині навіть з кімнати не могли вийти без прислуг, а Бетті і Джессіка не потребували супровід – вони були супроводом одна одної. Бетті була фрейліною Джессіки, оскільки Джесс – старша у черзі на трон, а Бетс – була завжди поряд і вміла геть усе, то дівчатка попросили самі про такий хід обставин. Вони жили удвох у кімнаті. Так було спочатку.

  А потім з’явилася місіс Мідж. Когось не влаштовувало, що сестри ходять самі, а не як курчата, з квочкою. А потім -  купа фрейлін. Це дратувало Джессіку, і вона почала бунтувати. А місіс Мідж нещадно карала її за це: то Гамлета вчити напам’ять (це Бетс полюбляла читати, а Джесс – бешкетувати… тобто, рухатися), то троянд саджати, то взагалі, джентльмена прищавого пришле, і спілкуйся з ним… На французькій мові! Або з латині перекладати тексти. Бр-р-р!

  Після вечері сестри сиділи біля каміну. Між ними розвалився пузом догори рудий кіт і тихенько муркотів від задоволення. Джессіка взяла з журнального столика своє люстерко і поглянула в нього. Проте, звідти на неї поглянула зовсім не вона! Принцеса зблідла.

  -Що за?..

  -Джесс?

  -Бетс, поглянь-но..

  Бетті здивовано підняла брови і повільно підняла люстерко до обличчя. Там була дивна примарна тінь.

  -Що це таке? Це ти щось утнула? – спитала сестра, знаючи її любов до розіграшів. Але старша лише похитала головою.

  -Бетті, ЩО ми викликали в ту ніч?

  Вона трохи помовчала.

  -Я в ту ніч не поїла кота валер’янкою. Я її лише розлила під столом. Щоб запах був у кімнаті. Я… Я думала, що кіт через це здурів, але… Тоді дзеркало тріснуло, а потім раз – і ціле, пам’ятаєш? Що ж ти таке? – спитала принцеса, дивлячись у дзеркало.

  -О… - лише вичавила сестра. Навіть волосся у Бетті почало ворушитися від страху. – Треба розпитати міс Дарк, треба зізнатися їй…

  -Ні! Ні, не можна… А якщо ще хтось дізнається? – Сама ж і відповіла вона на своє запитання.

  -То, що, хай привид ходить по палацу і людей лякає? – Підняла брову Джесс.

  -Та він у дзеркалі тихо сидить і мовчить. Лишень, люстерко треба заховати.

  -То ти думаєш, сховати голову в пісок? Зметемо сміття під килим? – презирливо скривилася шукачка пригод на п’яту точку.

  -Ні, тихенько розвідати, де є якийсь маг і у нього нишком розпитати.

  -Дамо об’яву в газету? – вишкірилася сестра.

  Бетті замислилася. Джессіка відкинула люстерко на килимок навпроти каміну.

  -А якщо розказати все батькові?.. – тихо мовила Бетті. – Тільки не перебивай. Скажемо, що ми бачимо у ньому. Мовляв, там злий дух. А там хай екзорцисти вже розбираються…



Любава

Відредаговано: 11.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись