Танець янгола й демона

розділ 3

***

 Демонесса повернулася, звідки прийшла - до свого замку. Знаєте, що тут дивне? Це те, що навколо замку ростуть живі дерева, хоча в Пеклі ніколи не зустрічається щось живе. Це ще не все. Справа в тому, що у демонесси незвичайні піддані - феї. Саме так, ті самі маленькі людиноподібні створіння із прозорими крильцями. Ходять чутки, що Етзукі в останій момент врятувала їх під час підпалу домівок цих маленьких фей. Поки що невідомо, хто підпалив батьківщину фей. І щоб створити ту атмосферу, аби вони могли жити, Етзукі навколо своєї території створила бар'єр й кардинально змінила двір. Це так, вона сама разом зі своєю трійцею (Степан, Роман, Богдан) створили в Пеклі невелику живу територію, таку, як і в земному світі. Дерева, невеликі ставки, очищене повітря від важкого марсового пилу, всі умови для життя й захист від незадоволених сусідів - ось за що дякують феї й віддано служать Етзукі.


  Напевно тому Етзукі не дуже схожа на інших демонів. Та й не тільки вона в Пеклі біла ворона. Ви скоро дізнаєтеся, хто в цьому списку ще не від світу цього. Втомлена, замучена плюхнулася на м'який диван, обвитий багряною тканиною.


- Які новини, Богдане? - звернулася вона до свого вассала, який щойно зайшов до зали.


- Дні обмежені у нас. Адже через 12 днів будуть запечатувати. - злегка знервованим голосом відповідає він.


- Все іде по плану. - спокійно міркує демонесса.


- Тобто? Одже ви все таки знайшли ту особу? - дивується слуга.


- Безперечно. Треба буде дещо ще провірити... - раптом взялася за голову і просичала.


- Пані, з вами все добре?


"Я так і думала. При переносі в інші світи в мене забирає багато енергії. Що що, а це не треба ігнорувати."


- Добре, все. Просто треба мені поспати. Скажи іншим, щоб без хвостів, як у минулий раз. - а сама собі думає.


"Вона то та, яка зараз потрібна, але якісь нестиковочки є. Треба перевірити. Потім, все потім. Нехай світ зачекає. Зараз - спати."


*** 


Ось так минули 2 тижні: екзамени здані, канікули йдуть, дощ іде і надвір не женуть. в риму сказано, хе хе. Що може бути краще за канікули!


 Абігель сиділа за фортепіано і грала мелодію з "Величного Століття. Нова володарка", тему Кесема і Мурата. То мелодія з турецького серіала. Хе хе хе, і тут можна знайти любителів драм. Але це вже лишнє.  Після того, як закінчила свою гру на музичному інструменті, вона сіла за стіл з включеним ноутбуком і продумує продовження до свого твору, при цьому цей твір про нечистей. Як правило, не одна пише. Їй допомагає Ліля. Як не дивно, вона теж тямить в цьому "темному" ділі.
 Демонесса за ці дні не приходила. Але все таки прийшла. Ще й неочікувано.


- Ви чогось були довго. Все в нормі? - питає Абігель, побачивши її відображення на потухшому екрані свого ноутбука.


- Чого це - довго? - дивується Етзукі.


- Вже ж таки 2 тижднів минуло від тої зустрічі.


- Тутешній час відрізняється від нашого. Коли там проходить лише один день, тут проходить тиждень. - зітнула демонесса, дивлячись на вікно, за яким йщов ливень.


- Нічого собі!


- Через таку проблему витрачається багато енергії, бо враховується, що подорожую в майбутнє. Ото таке діло. - потім перевела погляд до полички й мовила - До речі, дозволиш мені взяти альбом? - вказуючи на тодішній арт-альбом.


- Звісно. Візьміть. 


 Етзукі почала листати і розглядати картинки.


"Я не помилялася. Тут зображені мою рідню. Ну як це можливо? Ця дівчинка лише проста смертна і вона жодного з них не знає і не бачила в очі. Але, що насправді повязує нечисть із нею? Невже вона... Особлива?".


- Щось не так? - питає дівчина, дивлячись на зосереджене лице Етзукі.


- Що? Ні, нічого. Звідки ти змалювала? Гарно, до речі.


- Ммм. Не знаю, але підсвідомо мені були знайомі ці картинки, тому їх і намалювала, щоб з голови не зтерлось. Деякі мені снились, а деякі мені привиділись.


- Зрозуміло.


"Одже вона не все знає. Так, хоч би вона про той день не згадала, де я їй стерла пам'ять про них. По суті вона не має про це згадати. Це добре."


- Ви вже йдете? - питає Абігель, бачачи, що Етзукі кладе на місце арт-альбом.


- Таки так. - зізналася демонесса.


- Ви б частіше приходили, бо іноді сидіти тут нудно. Поговорили б, чаю попили.


- Дякую, але якось іншим разом. Так, поки не забула, скажу щось на майбутнє... - із лукавим поглядом, продовжила - після канікул, чекай нового співрозмовника. Можливо, то буде твій хлопець... - і знову зникла, повертаючись до свого світу.


  Дівчині лиш доводиться звикати до таких явищ, і при цьому не думала, що потім піде настільки далеко. Але про це потім. Вона занята своєю справою.


***


"Минув ще один тиждень."


 Нічого незвичайного не було, окрім того, що Ліля перестала розмовляти з Абігель. Нехай. Їй навіть краще в тиші. Але після того, коли це сталося, почалися біди: маму забрали у лікарню - збила автівка. Алекс казав, що мама з Вільямом посварилися, вона вийшла, а тут таке. Через що - досі залишається загадкою. Їй ніхто не хоче щось казати...


 А уроки - страх як несамовито йдуть. Як завжди: в новому класі нові проблеми...


 Одного разу, на урокі геометрії, Абігель собі малювала щось своє. І тут завітав до їхнього класу хлопчина. Схоже, що новенький. Він високий на зріст, близько 17 років, з білим волоссям і сам на вигляд - красень. Абігель в шокі. Вона дивиться то на листок, то на того юнака. "Що тут відбувається?"- питаєте. Та сама ситуація, яка була з Етзукі: цього ж юнака навмання намалювала.


"Що? Знову? Це що означає?" - думає вона. - "Як таке назвати? Невже... демонесса через це мене переслідує? Ні. Вона казала про допомогу, а не про здібності. Хоча, хто зна. Вона не просто так мене обрала для допомоги. Можливо вона помітила щось, про що я досі не знаю?"



Відлюднена Чарівниця

Відредаговано: 12.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись