Танець янгола й демона

розділ 6

 Тим часом в замкі Етзукі творилось якесь божевілля. Сама Етзукі вже неспокійно себе вела. Ну, як неспокійно - вона вже на 7-му стадії гніву. Це погано...


- Як ви могли таке припустити?!! - грізно ричить вона, не знаходячи собі місця. - Вже ж який раз повторювала: щоб без хвостів було, а ви на це прохлопали вухами!! Та я з вас шкури за це здеру, раз ви всі троє такі необачні!!


- Пробачте, пані. Це все Роман. Йому все й... - виправдовувався Степан, запинаючись на словах, але Етзукі не давала нікому договорити.


- В біса мені твоє пробачення!! Тепер вони знають, де я й де Ліліт. Треба духа переховати. І куди?


- А ви думали, щоб переховати в підсвідомості обраної? - несподівано спитав Степан.


 Характер грізної демонесси вмить змінився. Вона спокійно обернулася до васала й мовила:


- Мізки працюють. Молодець. Але все таки я під загрозою. Добре, це потім. Усіх фей попередьте, щоб вони хоча б знали про можливу небезпеку, а я пішла.


- Слухаємось


 Етзукі створила портал. Цей портал був овальний, оточена всіма різновидами годинників. Вона пройшла крізь цей портал і потрапила в чорний коридор. Йшла вперед по неосвітленім, моторошнім тунелем, в якому на підлозі було побите скло. Більш нагадувало на коридор розваленої психічної лікарні. Етзукі ще довго не могла знайти вихід з цьої темряви. Та раптом побачила світло. Вона ринула туди і світло на мить осліпило. Коли зір нормалізувався, зрозуміла, що вже прибула.


- Хмм. Не думала я, що уява Абілель така мальовнича. Неначе в Раю.


 Демонесса йшла по викладеною плиткою стежкою, повз берега одної річки. Навколо все цвіте, розпускає свої барви. Деякі дерева стоять пожовклі, але досі не втрачають свою невийману красу. Навколо вирує життя! Цю красу треба тільки бачити. Якби ж все зобразити зі слів на картинки, які б показали цю нереальну природу. Невдовзі Етзукі дійшла до схилу, звідки ллється водопад в річку. Неймовірне місце! Небо розовувате, вечірнє. На березі росла сакура, на очах з'являлися рожеві бутони й починала цвісти.


 Пані Етзукі помітила штучну квітку - мак на брилі. Вона зі слізьми на щоках взяла цю квітку на свої білосніжні музичні руки. Вона згадала вмить свого старшого брата, якого вона вже довгий час його шукає. Надходив вітер, він зривав квіти з дерев і розносив над річкою. Одна із тих квітів опустилася на білі, як сніг, волосся дівчини. Вона всяла і цю квітку і, проводячи пальцями по шовковим пелюсткам, мовила:


- А які були часи! Невже ця весна минула так швидко? Я навіть не встигла нею насолодитися. Не знаю, повернеться вона чи ні? Все покаже тільки час...


 В цей момент раптом квітка почала мліти, і сохнути і згодом вона розсипалася на золотий порох. 


- Покаже тільки час... - пролунало ехо її слів.


***


"Спогади Етзукі"


- Де це ми, брате? Куди ти мене привів? - нетерпляче спитала Етзукі, роззираючись довкола й жмурячись від проміння сонця.


- Ми в Україні, сестрице. Там, де ще не була людська душа.


 Це було дуже давно. Так давно, що ще не існували всі нові технології, завдяки ми всі і живемо; тоді, коли ще існувало і жило козацтво. Справді, здавалося тут іще до цьої днини ніхто не був.


 На пагорбі стояла Етзукі і її старший брат Іскандер. Деякі скажуть, що дивне ім'я обрали. Ім'я - турецьке, в перекладі означає "безсмертний". Не дивуйтесь, і не такі дивні імена зустрінете. Сам на вигляд - красень: темно-синє коротке волосся; синьоокий; в чорній повязкі (щоб на очі не падали волосся) і в синьому плащі, края в якій зображено чорне полум'я. Етзукі - в чорно-червоній сукні і з бантиком на голові. Звісно, їй 7 років тоді було.


- Клас! Завжди хотіла тут погуляти! - із цими словами нетерпляча дівчинка зістрибнула з пагорба і побігла по полю а потім звернула до лісу.


- Ну ти ходяча проблема. Агов, підожди! - демон теж зістрибнув і пішов слідом. Однак вона зникла.


"Ну і проблем із своєю сестрою" і вигукнув:


- Етзукі! Я знаю де ти, навіть не намагайся ховатись. Ти в кущах терну.


- Ну чому ти вічно мене знаходиш? - вийшовши з кущів, прохникала вона.


- Я ж за тебе хвилююсь, Етзукі. Бо що тоді було, коли тебе знайде людина? Не треба ризикувати заради дитячих розваг.


 Вона не стала заперечувати. Він щодо цього казав правду. Хоч надворі не панували жорсткі середньовічні закони (було б дивно, що так і є), та все таки Етзукі найближчім часом не планувала зустрітися один на один з людиною...


- Одже ти живеш серед українців, так? - лукаво глянувши на брата, спитала вона.


- Так воно і є. А що таке? - спокійно питає Іскандер.


- Ти навіть не намагаєшся повертатися додому. Так чому ти тут?


 Іскандер зітхнув і відповів:


- Ти ж сама це знаєш, мені зараз немає нужди повертатися. Та й окрім цього, давно хотів взнати, що це - людський світ. Ти ж знаєш мене.


 Дівчинка промовчала трохи, та щось її привернуло увагу і вона підійшла до одної квітки, яка була під деревом.


- Яка гарна. Що це?


- Її тут називають маком. Також в них вона символізує, як кров героїв, які віддали життя на війні, захищаючи свою Батьківщину.

- Неймовірно. От би таку мати в нас вдома.


- Не факт, що в такому місці, як Пекло, може вижити. - відказав на це брат, але помітивши сум в обличчі сестри, додав - я можу зробити штучну квітку, зовсім таку саму як і ця, і вона не зів'яне.


- Справді? Братику, дякую тобі.


- Встигнеш ще подякувати - з усмішкою відповів Іскандер.


***


- Так, вертайся у реальність. Ще й розрюмсалася ти тут - сама себе стала сварити пані, витираючи сльози руками обличчя. - Ти ж демонесса. І крім цього не треба гаяти час. Я ж по щось прийшла.



Відлюднена Чарівниця

Відредаговано: 12.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись