Темні секрети складних взаємин

Кондитерка розпочинає розслідування

Тишу кімнати розірвав телефонний дзвінок. Ната неохоче потягнулася до телефону, на силу розкривши одне око.

– Слухаю.

– Натко, ти що там, дрихнеш?!

– Ліно, ти на годинник дивилася?! Шоста ранку. Якого дідька?

– Ти сама винна. Не треба було мене до Дани вести.

– Тільки не кажи, що ти вирішила розпочати розслідування в таку рань.

– А як ти думала?! Мені о дев’ятій потрібно на роботі бути.

– А після неї не можна?

– Не можна. Я вже біля твоїх дверей, відчиняй.

– Що? – За мить у двері настирливо затарабанили. Ната мусила бігти відчиняти, поки Ангеліна не перебудила сусідів. – Боги, невже не можна скористатися дзвінком?

– Привіт! – її зустріла щира широченна посмішка.

– Знаєш, у нас в універі була одна староста. Вона так само, як ти оце, до всіх шкірилася, коли приходила на пари, і виглядала при цьому так, наче виспалася на тисячоліття вперед. Так це я до чого власне… Її всі вбити хотіли.

– Ти просто заздриш, що я можу радіти життю навіть о шостій ранку, а ти – ні.

– Ой все!

– Став чайник і готуй бутерброди – я ще не снідала.

– Ти сюди їсти прийшла чи починати розслідування?

– Одне іншому не завадить. Тим більше, що моє розслідування з тебе починається.

– А яким боком тут я?!

– Ти тягни бутерброди спершу.

Коли Ната повернулася з тацею, де стояли дві чашки й тарілка з бутербродами, Ангеліна вже зручненько сиділа на дивані, склавши ноги по-турецьки. Навколо неї покоїлася тканина темно-синьої спідниці, яка перегукувалася з білою блузкою в блакитну квіточку і окулярами вже з синьою оправою.

– А ти скромняга.

– Угу, я в курсі.

– То що ти від мене хочеш?

– Розкажи мені про цих чотирьох.

– А чому ти в Дани не питала?

– Вона занадто зацікавлена. Може навіть несвідомо «прикрасити» історію. До того ж, не хочу дивитися на її пику, яку аж перекошує від того, що мене доводиться терпіти. Не можу я адекватно обдумувати почуте, коли мене оточує потужний негатив направлений на мою адресу.

– Дана, Лана, Рома й Андрій – мої одногрупники. Рома й Лана зустрічалися ще з середини третього курсу. Ніхто ніколи не бачив, щоб вони сварилися. Навпаки постійно ходили скрізь разом, взявшись за ручки.

Дана сохне по Ромі з першого курсу, але ніколи не намагалася якось напакостити його стосункам. До того ж, татко вже підшукав їй вигідну партію, тому скоро вона вийде за якогось нудного, але багатенького білого комірця, який старший від неї років на десять.

Андрій – сама доброта. Дружить з усіма, включаючи й Мілану. На разі на заочці вчиться. Працює. Не знаю, що ще про нього сказати.

– А Дана не може просто відмовитися виходити заміж?

– Та це навряд. Вона на  скільки віддана батькові, що й отруту з його рук прийме. Річ у тім, що він виростив її сам. Дана завдячує йому всім.

– Ясненько. Як мені зв’язатися з Андрієм?

– Я кину тобі посилання на його профіль у Фейсбук. Можеш написати йому.

– Дякую. І за інформацію, і за сніданок.

– Ти мене дивуєш. Я думала, будеш стверджувати, що така відданість батькові і Дана – несумісні речі.

– Чому? Я думаю навпаки. Так, вона доволі свавільна, але найчастіше у таких людей є дехто особливий, кому вони безмежно віддані. З Ромою, якого вона кохає, у неї нічого не було, нареченого вона не любить, а от батько – її єдина близька людина, а отже, він і є тим «деким» для Дани.



Tory_Chameleon

Відредаговано: 24.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись