Маленький секрет дружби Лани й Андрія

Хлопець в останню секунду забіг до автобуса. Цього дня йому довелося затриматися на роботі, бо начальник вперто не хотів приймати його звіт. Тому зараз Андрій дуже тішився тому, що встиг вскочити до салону, бо наступного автобуса довелося б чекати півгодини.

Відкинувшись на спинку сидіння, він розблокував телефон і «зник» у Всесвітній Павутині – їхати ще майже сорок хвилин. Там він натрапив на оповіщення про повідомлення з Фейсбук. Написала якась Ангеліна Котенко:

«Привіт. Я подруга Дани й Мілани. Хочу поговорити про смерть останньої»

Андрій з абсолютним нерозумінням витріщився на екран. Коли це вони подругами були?! Та й Лана ніколи не розповідала ні про яку Ангеліну.

«Хто ти?».

«Приїзди в кафе «Кремова квіточка» й дізнаєшся. А ще отримаєш безкоштовний шматочок авторського тортика. Знаєш, де це, чи скинути координати?»

І що це таке? Якийсь оригінальний жіночий пікап? Але чому вона пише про Дану й Лану? Варто розібратися.

«Не треба, я бував там пару разів. Коли я маю приїхати?».

«Якщо хочеш застати мене, то не пізніше сьомої вечора».

«Буду приблизно о шостій».

***

Ангеліна одразу запримітила його. Миловидний темноволосий хлопчина намотав кілька кіл перед вікнами кафе, перш ніж надумався зайти. Дівчина одразу зрозуміла, що змогла його ошелешити своїм повідомленням. Як і планувала. Їй не хотілося їхати до нього самій, а отже, потрібно було приманити Андрія.

Хлопець зайняв столик і взявся позирати в різні боки.

– Мене виглядаєш?

– Я… – він придивився до дівчини, аби впевнитися, що це дійсно Ангеліна. – Так.

– Тримай, – вона поставила перед ним тарілку. – Обіцяний тортик.

– Поясни, що відбувається і хто ти така. Не знаю на рахунок Дани, але Лана точно не мала подруг на ім’я Ангеліна.

– А ти так близько спілкувався з нею, що знаєш всіх її подружок?

– Ну… Я… Не те щоб дуже близько, але…

 – Дана попросила мене покопати трохи в напрямку справжнього вбивці Мілани, бо у причетність до цього Роми вона не вірить. А що думаєш про це ти?

– Чому вона саме тебе попросила? Ти – детектив?

– Скажімо так, любитель. То що, заговориш сам, чи залучити мого двоюрідного дядечку з поліції? – звісно, ніяких подібних родичів у неї й близько не було.

– Я не впевнений. Рома не така людина. Але я все ж мушу лишити якихось пару відсотків на те, що в стані афекту він міг зробити це.

– Думаю, ти в курсі, що причину афекту вбачають в тобі. Враховуючи, що ти невпевнений, роблю висновок, що у вас з Міланою таки було щось більше дружби.

– Ні! Але раптом йому накапав якийсь доброзичливець, що в нас типу не просто дружба.

– Щось ти занервувався.

– Просто Лана все ж була моєю подругою, тому мені дещо складно обговорювати це.

Ангеліна занурилася у роздуми на кілька хвилин. Якийсь нервовий цей Андрій. Явно щось приховує. Так гостро реагує. Та ще й оце «моя подруга», сказане таким дивним тоном. Так не говорять про коханих чи просто жінок, з якими розважаєшся. А отже, між ними справді не могло бути стосунків, які послужили б каталізатором ревнощів для Роми. Тоді чому він так хвилюється? Тут два варіанти: або Андрій причетний до смерті Мілани, або…

– Тобі подобаються хлопці?

– З чого ти взяла?! – хлопець нервово оглядівся, аби переконатися, що поруч немає знайомих.

– Я не була до кінця впевнена. В мене народилося два здогади, і ти щойно підтвердив один з них.

– Який?

– Тебе не цікавлять дівчата.

– Це неправда!

– Тоді кепські справи, бо за моїм іншим здогадом ти – вбивця Мілани. Треба терміново обговорити мої здогадки з дядечком, – Ангеліна демонстративно почала збиратися.

– Стривай, гаразд, здаюся. Мені дійсно подобаються хлопці.

– Це пояснює твою дивну поведінку, але лише частково. Припускаю, що незадовго до смерті Мілани щось трапилося і ти хвилюєшся, що це могло спровокувати її загибель.

– Так і є, – Андрій приречено видихнув. – Я все життя приховую це. Лана була одною з небагатьох, хто здогадався. Я завжди ненавидів цей протиприродній потяг у собі, та придушити не зміг. А Лана незадовго до смерті вирішила спробувати допомогти мені. Вона чомусь вирішила, що якщо я пересилю себе і вперше розділю ліжко з жінкою, то далі буде легше. Ясна річ, я відмовився, бо з одного боку, не дуже вірив, що це спрацює, а  з іншого – не міг уявити, як проситиму в якоїсь дівчини зробити з мене нормального чоловіка.