Візит до лікарні

Ната й Ангеліна йшли вулицею, яка мала привести їх до лікарні.

– Невже ти й справді думаєш, що її рідна мати вбила?!

– Я мрію знайти сьогодні те, що переконає мене в протилежному.

– А хіба свідчень того лікаря не достатньо?

– Дивно, що лише одна людина бачила її у лікарні. Ці медсестри постійно кудись бігають. То в реєстратуру, то в сусідній кабінет… От я й хочу спробувати розібратися, чому того дня Алла й носа не потикала з кабінету.

– А я чим допоможу? Тільки не кажи, що знову доведеться в когось інтерв’ю брати.

– Навряд. Але про всяк випадок не виказуй здивування, якщо я скажу щось незвичне. І за потреби підіграй.

– Наприклад?

– Не знаю. Мені звідки знати, як я діяти надумаю. Буде видно по ситуації.

– Знаєш, я через тебе завчасно посивію.

***

Дівчата підійшли до дверей кабінету Грабовського Марка Вікторовича, того самого педіатра, який забезпечив алібі Алли. В коридорі сиділи дві матусі зі своїми донечками.

– Хто крайній? – запитала Ангеліна.

– Ми, – озвалася жінка, що була далі від кабінету.

– Добре, за вами будемо.

– Дівчатка, а ви в кусі, що це дитячий лікар?

– Звісно. Ми за мою молодшу сестричку запитати. До речі, ви давно лікуєтеся у нього? Бо ми оце тільки переїхали в місто, то нікого не знаємо.

– Чудовий лікар. Дуже задоволені ним. Єдиний мінус – останній місяць постійно кудись зникає по п’ятницях. Ми просто з донечкою ніяк не вичухаємося. Спершу в стаціонарі лежали, тепер вдома доліковуємося, то я точно знаю, що його ніколи не застанеш у цей день.

– Напевно з медсестрою своєю зникає, – озвалася друга матуся.

– Як це? – не зрозуміла Ліна.

– В мене тут колишня однокурсниця працює. То розповідала, що в них шури-мури. А ця сестричка заміжня ж… Взагалі шкода Марка Вікторовича. Поговорюють, він в неї по самі вуха закохався, а вона так, заради розваги, бо власний чоловік набрид.

Двері кабінету відчинилися і з нього вийшла жінка з хлопчиком років семи. Замість неї увійшла матуся, що сиділа ближче до входу.

– Нато, тут щось не сходиться, – Ангеліна відвела подругу трохи вбік. – Як цей педіатр міг підтвердити, що Алла була тут в день вбивства, якщо сам на роботі не з’являвся?

– Може, це типу лікарської солідарності? Він за неї поручився, а хтось за нього… Бо судячи з реакції тої матусі, Марк мав би бути тут, але не був чомусь.

– А ти дійсно права! Зазвичай же в реєстратурі запитують, в який кабінет піти, до якого лікаря. Якщо там не знали про відсутність Марка, то хтось його прикрив. Що ж, зараз ми або дізнаємося, хто з них вбивця, або втратимо обох підозрюваних.

– Як?

– Просто підіграй мені.

Ангеліна й Ната зайшли до кабінету.

– Що ви тут робите?! – здивувалася Алла, коли впізнала дівчат. – Невже ще не все випитали?

– Так, – впевнено заявила Ліна. – Головного не запитали. За що Ви вбили власну доньку?

– Дівчатка, ви геть глузд втратили?

– Ваше алібі – чиста липа. І є свідки, які можуть підтвердити, що ні Вас, ні цього милого панича, – Ліна кивнула в бік Марка. – не було в лікарні, коли відбулося вбивство. А ще я знаю про Вашу ненависть до доньки і маю докази цього. Можете звісно заперечити все і вигнати мене, але чи розумно це буде?.. О, а ще…

– Що ви верзете?! – не витримав Марк.

– …Ната бачила, як Ви заходили до квартири Роми незадовго до смерті Мілани. І ми плануємо звідси піти прямісінько в поліцію.

– Так-так! Я вчора все ніяк не могла зрозуміти, де могла бачити Вас раніше. Та таки згадала.

– Отож, скоро ви сядете.

– Дурниці! Алла не могла… Бо… Бо це я її вбив!

***

– То все підтвердилося? Рому відпустять? – запитала Ангеліна.

– Так. Той лікар дійсно виявився вбивцею, – підтвердила Дана. – Хоча я й досі не можу повірити.

Марк добровільно здався поліції. Плітки про його закоханість у Аллу підтвердилися, але от те, що вони були таємними коханцями – ні. Насправді жінка сприймала чоловіка як близького друга, але не більше. От і мала необачність постійно жалітися йому, як страждає через те, що мусить щодня бачити копію ненависного колишнього в особі доньки. А цей чоловік в прямому сенсі готовий на все заради щастя Алли.