Історія перша «Один за всіх – і всі за одного!»

Історія перша «Один за всіх – і всі за одного!»

Канікули. Канікули.

Радіє дітвора.

До нас прийшли канікули.

До нас прийшли канікули.

До нас прийшли канікули.

Канікули – ура!

Наші друзі йшли з останнього дзвоника і щосили наспівували пісню, яку ще пів години тому виконували на святковій лінійці. Так вже їм припав до душі цей приспів, що невідомо скільки ще його повторювали, якби не Арсен, який летів їм на зустріч. Зупинився і, висолопивши язика, захекав:

- Там… Туди… Швидко!.. Потрібна допомога!

- Куди, туди? – в один голос запитали друзі.

- До тарзанки! – показавши в бік ставка, ледь видавив Арсен і, не чекаючи на відповідь, дременув у вказаному напрямку.

Усі хлопці, не роздумуючи ні секунди, кинулися слідом за спантеличеним Арсеном. Лише Тетянка на якусь мить застигла на місці, пригадуючи настанови батьків. Сьогодні вони нарешті подарували їй новенький багатофункціональний андроїд за неймовірні старання в навчанні, Похвального листа та майже відмінну останнім часом поведінку. Телефон зараз мешкав в кишені піджака, але міг кожної миті, за будь-яке порушення, повернутися назад до мами з татком. «Я тільки погляну, що там? І одразу ж додому...» – сама перед собою виправдалася Тетянка і гайнула наздоганяти друзів.

Біля тарзанки, що звисала зі старої верби над водою, товклося п’ять розсхристаних хлопчаків із сусіднього села.

- Щось довго. Ми вже подумали, що ви злякалися минулорічної поразки і не прийдете на щорічні змагання, – кепкував довготелесий Артем, який торік побив усі рекорди, пролетівши над водою без зупину шість кругів і тим самим приніс перемогу своїй команді.

- Зарано радієте. Цього року з нами Тетянка! Зараз вона вам покаже, де раки зимують! – виступив у перед Святослав.

 Але дівчинка після цих слів сумно поглянула на свою новеньку шкільну форму, блискучі черевички та білосніжні колготи. Далі уявила незадоволений вираз обличчя мами, тому на знак згоди лише злегка закивала голівкою. Не могла ж вона відступити, коли на кону – честь села!

Змагання розпочалося. Хлопці по черзі розганялися, набираючи шаленої швидкості, і кулею пролітали по колу над темною поверхнею води. Хто раз, хто двічі, а хто й тричі зумів втриматись. Настала черга капітанів. Артем і Тетянка вирахували на «цу-є-фа», хто ж буде першим виконувати вправу. Артем виграв, тому першим взявся за дерев’яну ручку. Добряче розігнавшись, він впевнено зробив шість кругів і з переможним виразом обличчя зіскочив на крутий берег ставу. Затамувала тиша. Тетянка ще раз поглянула на свою сукню, потім на схвильованих товаришів, в очах яких прочитала віру і надію і, зробивши декілька кроків назад, мов вітер полетіла над водою, малюючи одне за одним рівненькі повітряні кола…

- Один! Два! Три! Чотири! П’ять! Шість! Сім! Вісім! Дев’ять! – дружно рахували хлопці з Халимонова і не зупинилися навіть тоді, коли на шостому колі у дівчинки з кишені випав новенький мобільний.

Пристрій лише стиха булькнув і безслідно зник у ще холодному озері з глибиною приблизно шість метрів і скоріше за все поступово занурився в сіре мулисте дно.

- Дев’ять! Дев’ять! Дев’ть! Ми перемогли! Тетянка молодець! Тетянка найкраща! – кричали друзі, підстрибуючи від неймовірного задоволення.

Дівчинка поглянула на себе, зробила висновки, що все ще така ж чистенька, якою була зранку, тому щаслива поспішила додому.

У  воротях Тетянку зустріла менша сестричка, яка завжди була неабиякою допитливою.

- Покажи! Покажи мені свій телефон! Таню!.. Ну, будь ласочка... Я тільки одним очком погляну, – благала мала, театрально махаючи складеними перед обличчям долонями.

- Добре. Але тільки одним, а то поламаєш, а я відповідатиму перед дорослими... – після цих слів Тетянка потягнулася до кишені і від несподіванки заніміла.

Лише в той момент, коли рука не намацала великого тоненького телефона, дівчина пригадала, як щось стиха булькнуло, коли «тарзанка» пролітала в черговий раз над водою.

Вона з опущеною головою підійшла до матусі, яка сиділа з сусідками на лавці біля двору, і чесно призналася в тому, що трапилося. Мама з докором дивилася на доньку, а Тетянка все розказувала і розказувала… І про честь села, і про мушкетерів, і про «один за всіх – і всі за одного»…

- Честь села – це, звісно, добре, – нарешті вимовила спохмурніла мати, – але нового мобільного відтепер тобі не бачити аж до вересня! Чекай на день народження!

- Я теж у свого на літо заберу! – несподівано вступила в розмову мама Мишка .

- І я! – приєдналася ще одна сусідка – матір Святослава.

- Точно! Буде бешкетникам наука! – констатувала ненька Сашка і, поглянувши на шоковану дівчину, уже з лагідною посмішкою додала: - От і буде вам: «Один за всіх – і всі за одного!»