Тетянка. Книга 1

Історія п'ята «Міледі»

Історія п’ята «Міледі»

- Слухай, Васю, а може ти дівчат у похід на річку зводиш? – запитала Тетянчина мама чоловіка, який нарешті взяв три дні вихідних. – Може донька і не дуже винна, що постійно потрапляє в різні неприємності. Потрібно її чимось цікавеньким зайняти. Бачиш, яка вона в нас непосидюча та допитлива?

Чоловік схвально закивав головою.

- Сьогодні ж вирушимо у дорогу. Склади нам щось на вечір перекусити, а вранці ми розведемо багаття і наваримо якоїсь юшки. – сказав Вася і пішов за дітьми, щоб швиденько речі збирали.

По дорозі зустрів сусіда, батька Сашка, і запропонував малого взяти з собою. Той одразу ж погодився. А коли про похід на Сейм (так звалася річка, яка нижче по течії впадала в Десну) дізналися Мишко із Святославом, то тут же прийнялися благати дорослих, щоб і їх теж відпустили.

Батько Тетянки – чоловік був не з боязких, тому, взявши з собою двох своїх дочок і трьох сусідських парубків, вирушив у дорогу. До річки шлях пролягав через безкраї поля: там і пшениця, і кукурудза, і соняшник, і цукрові буряки... Усього нічого – вісімнадцять кілометрів пішки. Ішли наші туристи весело: то пісні народні виспівували, то різні дикі ягоди, груші з яблуками, які траплялися на шляху, жували. «У міста» змагалися і кричалки вигадували, тож і не помітили, як за три години дісталися кінцевого пункту. Коли вдалині узріли круті пісочні береги, де і втома поділася, аж підстрибуючи, бігли до води.

Вечоріло. Тож Василь Петрович скомандував:

- Швидко скупаємося і одразу ж приступаємо до облаштування наметового містечка.

Усі кинулися у гарячі обійми Сейму. Дитячій радості просто не було меж! Золотий пісок під ногами, блакитне небо і пахощі соснового лісу, який розлігся вздовж високого берегу річки.

Після купання хлопці відправилися по скошене сіно, щоб підмостити під палатку, а дівчата взялися накривати на стіл. За стіл слугувала гарненька скатертина. Як же смачно їсти на свіжому повітрі! На багатті заварили трав'яного чаю з мелісою та липою. А потім ділилися враженнями. Стомлені та щасливі повлягалися спати. Запашна свіжоскошена лугова трава здавалася кращою ніж домашня перина з гусячим пір’ям. А мелодійна пісня коників-цвіркунів миттєво вколисала дітлахів.

Вранішнє сонечко несамовито припікало, тож у наметі ставало нестримно спекотно. Друзі прокинулися рано і одразу ж відправилися приймати водні процедури. Пізніше приготували сніданок і ситі повлягалися на гарячому пісочку, мов ті ковбаски на грилі, золотити свої спинки.

Почувся гучний звук якоїсь автівки, і коло друзів зупинилася дорога іномарка. З’явилася маленька чарівна леді з рудим, мов сонце, кучерявим волоссям. Хлопці очей не могли відвести від такої красуні. Ніжна і примхлива. Друзі наввипередки побігли знайомитися з дівчиною.

Міледі! – проголосив Сашко і збудував красуні справжній замок із піску.

Мишко назбирав їй гору мушель, а Святослав викопав здоровезний басейн і виклав тими мушлями все дно.

Тетянка, спостерігаючи за друзяками, на мить навіть пошкодувала, що саме вона Д’Артаньян, а не Міледі. «Куди мені до неї? – думало дівча, – Волосся маю куценьке та й не таке яскраве. Замість гарненької сукні – майка та шорти. Та й очима так кліпати не вмію. А купається, як та панночка. Хлюп, хлюп. Від бризок личко закриває… і тоне. Тоне? От, лихо!»

Тетянка щодуху кинулася у річку. Вхопила дівчинку за руде волосся, що ледь виднілося на поверхні, і, набравши повні груди повітря, потягнула бідолашну Міледі до берега. Усі відпочиваючі збіглися до дівчат. Тетянка і сама води добряче наковталася, ще й злякатися трохи встигла, але ж виду не подала – не гоже мушкетерам боятися!

Перелякані до смерті батьки дівчинки з ніг до голови обцілували своє янголятко. Мама плакала, татко біг за заспокійливим. Така вона ця річка підступна. Мілко, мілко, а тут ямка. А що до круч, то зовсім багата. Геть чисто всипана майже непомітними людському оку воронками.

Мишко та Святослав дивилися, як щаслива Тетянка з гордо піднятою головою іде до своїх рідних. Очей не могли відвести від подруги!.

- Яка ж вона все-таки відважна… – нарешті вимовив Мишко.

А Сашко уперше щиро наголосив:

- Найкраща!



Сестри Сіденко

Відредаговано: 22.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись