Тетянка. Книга 1

Історія сьома. «Ми і коні»

Історія сьома. «Ми і коні»

Літо, літо, літечко… Найкраща пора! До школи ходити не змушують, купатися можна, доки не посинієш. І гуляй досхочу! От тільки чим цікавим зайняти себе? Телефони під замком. Зараз би в стріляли, танчики, ігри престолів… Увесь час хочеться чогось новенького, цікавенького.

- А ходімо, коней поганяємо, – запропонував Сашко.

- Точно! – одразу ж погодилися друзі, які від нудьги наче позакисали, як те молоко.

У селі був збудований новенький кінно-спортивний комплекс. Повні стайні гарних, доглянутих коней: шерсть блистить, гриви розчесані, а у кобилок навіть коси заплетені, хвости до самісінького полу звисають. Одні кращі інших! Друзі аж роти пороззявляли. Та ще більша частина тварин не вміщалася в сараї, тому жила влітку у величезних загорожах просто неба. Цілі табуни молодих елітних коней постійно паслися на полях. А такі породи, як ваговози, відпрацювавши своє, спокійно ходили по подвір’ю, нікому не заважаючи і не роблячи ніякої шкоди. Дуже вже добрі та слухняні. Але такі здоровезні, мов гори. А на ногах волосся, ніби панчішки. Позалазили наші друзяки на забори та й згадують, як у книжках читали, що коні – вірні товариші мушкетерів.

- Оце б зараз покататися… – сказав Мишко.

 -Та хіба ж без нагляду дорослих можна? – запротестував Святослав.

- А ти, бува, чи не боїшся? Чи може не вмієш? – і з тими словами Сашко скочив верхи на стару кобилу, що проходила тим часом повз. Тварина, зовсім не звертаючи уваги на вершника, продовжувала спокійнісінько пастися. Хлопець проїхав декілька метрів і при першій же нагоді зіскочив знову на паркан.

- Ну що, боягузи, страшно? – кепкуючи, поглянув на друзів Сашко.

Тетянка від злості аж почервоніла. Недовго думаючи, стрибнула верхи на першого ліпшого коня. Але йому не дуже прийшлася до душі незвана гостя – він почав бігати навколо возу, намагаючись позбутися не досить досвідченої вершниці. Тетянка хоча і злякалася, але виду не подавала. За гриву маленькими рученятами міцно вчепилася, колінами за боки тримається і скаче.

- Ото смілива, – захоплено сказав Мишко, а Сашко тільки рота роззявив.

Тетянка все скакала і скакала. Коні в загорожах заметушилися, почали нервово іржати. Позбігалися конюхи і нумо щедрою лайкою посипати. Хлопців, як корова язиком злизала. Мов і не було. Зупинили ваговоза, зняли перелякану дівчинку і за вухо додому повели.

А вдома мама плаче, причитає:

- А якби тебе кінь з себе скинув? Та ще й наступив! У кого ти така непутяща вдалася? Людям соромно у вічі дивитися. Он сестра з ляльками ввесь день грається, а ти як не в кріп, так у гречку! Не дівчинка, а чисте хлопчисько!

Опустила донька голову та й знову до схованки посунула. А там на неї уже три пари цікавих очей зачекалися.

- Били? – усі, як зговорилися.

- Та, ні. Матуся ніколи не б’є. Лишень бідкається...  А от татко ввечері з роботи прийде, знову лякатиме, що на гречку поставить. – відказала Тетянка. – Та я не боюся. Справжні мушкетери нічого не бояться! – гордо добавило дівча і носика кирпатого аж до самого неба задерло.



Сестри Сіденко

Відредаговано: 22.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись