Тетянка. Книга 1

Історія остання «Констанція»

Історія остання «Констанція»

   Після тієї історії зі скейтом майже всі хлопці закохалися в дівчинку-героїню. Але Тетянці потрібен був лише Іван – такий турботливий і ніжний, цікавий і винахідливий. Поряд вона відчувала себе королевою. Смачненьким пригощає, двері перед нею відчиняє, лісові квіти дарує. Та час летить швидко, а кожна казка має своє завершення. Дітей приїхали забирати по домівках рідні. Іван з Тетянкою прощалися в садку.

- Тобі, на згадку… – сумно промовив хлопець, і простягнув маленьку фотокартку зі своїм зображенням.

- Ой, а в мене немає… – засмутилося дівча.

- То, нічого. Ти тепер завжди житимеш у мене в серці! – відказав Іван і вперше за весь час цьомкнув кохану на прощання в щічку.

   Тетянка зашарілася, але не противилася. Вони прощалися назавжди…

   Коли дівчинка повернулася додому, одразу ж попросила в старшої на рік сестри яку-небудь сукню. Матусиному здивуванню не було меж: «Невже моя донечка дорослішає?»

   Під вікнами уже чатували на Тетянку друзяки. Та коли подруга вийшла, вони втратили дар мови. Такою гарною вони її ніколи ще не бачили. Ситцеве платтячко на вітру розвивається, кіски за літо відросли, а білі атласні стрічечки доповнюють незвично-милий образ.

- Так, Д’Артаньян не носить суконь… – нарешті вимовив Михась.

- А я тепер не Д’Артаньян! – так само ніжно промовила Таня.

- А хто? – зовсім заплутався у своїх думках Святослав.

- Констанція! – гордо відповіла Тетянка.

- Класно! Значить, я буду Д’Артаньяном! – зрадів Сашко.

- Е, ні! Д’Артаньян – це він! – з гордістю проказала дівчина і протягнула хлопцям фотокартку, на якій мило всміхався парубок зі скейтом.

 

Кінець)))



Сестри Сіденко

Відредаговано: 22.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись