Ти — мій рай, моя свобода

Глава 38

Енді

Стою в коридорі й промотую усе, що відбулося за останніх пів години. Наш виступ… він був прекрасним. Аранжування зіграло на ура й, впевнений, нам підвищили бали за оригінальність. Під час гри постійно кидав короткі погляди на Меделін, аби побачити її стан. Спочатку руки в неї тряслись, та й сама вона ледь не ціпеніла від усіх цих поглядів. Я дуже добре розумів її стан, адже краще не згадувати мій перший вихід на «велику сцену», який я з тріском провалив. Та потім вона все ж розслабилась. Руки перестали переминати по клавішах, наче роботи, а переросли в плавні рухи. Я тоді полегшено видихнув.

А потім їй стало зле… відчував у той момент важкість. Справді, адже вона буквально знепритомніла на моїх руках.

Ще пізніше… прийшов цей придурок. Боже, він колись відлипне від Меделін? Ще й квіти приніс. Лілії! Якби він добре знав її, то б розумів, що вона ненавидить ці квіти, адже в неї на них алергія. Бовдур!

І от зараз я стою в коридорі, а вони там про щось розмовляють. Задовбав цей Ден, чесне слово. Такою настирливою є ще лише Беатріс, яка постійно докоряє мені своєю ідеальністю й пришелепкуватістю Меделін. Дістала! Я їй сказав: «обирати між тобою і нею немає сенсу, адже це завжди буде вона». Знаю, прозвучало грубо. І потім я не раз жалкував про сказане, адже, як-не-як, вона моя подруга, проте друзі підтримують одне одного, а не зваблюють!

Так, я люблю Бі, вона моя дуже хороша подруга, та нічого більше! І, на жаль, їй цього неможливо ніяк пояснити.

Не можу більше чекати ні секунди, я повинен зайти в ту довбану гримерку, інакше вибухну, чесне слово! Не знаю, чому так сильно ревную Меделін до Дена, та усвідомлення того, що вони там вдвох і дівчина ледь поворухнутись може насторожує.

І не дарма...

Відчиняю двері гримерки й бачу, як Ден лізе до Меделін і... ЦІЛУЄ ЇЇ, а вона в ту ж секунду відштовхує його. Виходить в'яло, проте ефективно.

— Що тут відбувається? — моя кров пульсує в жилах, а серце б'є всі рекорди. Я уб'ю його!

Меделін шоковано дивиться на мене. Ден б'є кулаком по столу, а дівчина переводить свій шокований погляд з мене на цього дебіла і здригається. Боже, який же він придурок! Не витримую й притягую його за «шкірку» до себе. Дуже хочу обійтися без бійки, та руки так і чешуться врізати йому. І поки руки дуже близько до того, аби зробити це.

— Що ти робиш, дебіл?! — втискаю його в стіну, беручи за комір чорної сорочки.

— Те, що повинен був зробити уже давно, — каже. Ой, хлопче, ти зриваєш мій стоп-кран!

— То ти у нас такий тупий, і не розумієш, що не маєш жодного права це робити? Та ще й без її волі!

— Ти не заслуговуєш на неї! Навіть довбану правду розказати не можеш! Цікаво, як довго протримаються стосунки, побудовані на брехні? І знаєш, хто буде її витягати з цього лайна, коли ви розлучитеся? Я! Вкотре це буду я, Еванс! І відтепер я не буду триматись на відстані, чуєш?

Відразу після цих слів у його пику прилітає удар. І ще один. Йому цього вистачить.

— Тільки спробуй, — шиплю йому біля вуха. — Зустрінешся з моєю поганою стороною, шмаркач. І вона так легко бити не буде, — хлопець кидає на мене свій зверхній погляд.

Замахується й б'є мене по обличчю. Відразу відчуваю, як починає пекти в області губи, та виду навіть не подаю.

— Я тебе попередив, Стоун! Два рази не повторюю, — відпускаю його, а він щось обдумавши кілька секунд, виходить із приміщення.

Відразу ж відчуваю, як чиясь тендітна долоня торкається мого плеча.

— Меделін, що він тобі сказав? — ціджу, та все ж, мене потроху відпускає.

— Нічого, через що тобі потрібно було б хвилюватися, Енді. Знаєш, тут, напевно, є доля моєї вини, адже я сама не помітила того, як дала йому надію. Так, ми з тобою були не разом. Так, я все ще кохала тебе. І так, він це прекрасно усвідомлював. Але завжди крив надію на те, що колись... ми з ним... Шкода, що я не помічала цього. Ні, я шокована, що справді не помітила того, що було буквально перед носом!

Притягую дівчину до себе й обіймаю. На неї неможливо злитися! Як би я цього не жадав, та вона нічого не зробила. Впираюсь носом в руде волосся й прикриваю очі. Її аромат заспокоює. Справді, заспокоює!

— Гаразд... Знаєш, чого я б зараз хотів понад усе? — торкаюсь своїм носом її.

— Хм... І чого ж?

— Звалити звідси.

— Я теж... Проте не можна. У нас іще фінальний вихід з усіма учасниками, та й в залі батьки, не можна ж їх отак залишити.

— Меделін, ну чого не можна... Ще й як можна!

— Любий, мої мама й тато не пробачать мені, якщо сьогодні, в ніч перед Новим Роком, я після свого першого публічного виступу не поїду додому з ними, аби посидіти за столом і прикрасити ялинку. Вони так чекали, коли у мене нарешті оголосять канікули, аби ми втрьох це зробили. Сподіваюсь, ти мене зрозумієш...

— Гаразд. Тоді ходімо, скоро спільний вихід. Ми виступали майже останні.

Поки йдемо за лаштунки, де вже збираються всі учасники, Меделін раптом запитує:

- Знаєш, ти ніколи не розповідав про своїх батьків… тобто так, ти колись розповідав, що твоя мати… е-е-е… вибач, Енді, я не знаю, як сформулювати те, що хочу донести, та…

- Що вона померла… - договорюю за неї. – Меделін, не варто думати, що мене можуть уразити слова «мати» і «померла» в одному реченні. Так, мені було дуже важко… та я навчився жити з цим. Вона б хотіла цього.

- Я рада, що ти зміг пережити таке, Енді… - дівчина стискає мою руку. – Але ти розповідав, що з батьком у вас погані відносини, проте ніколи не розповідав… чому. Він не поділяє твою любов до музики?

- Ні, знаєш, якраз навпаки. Це він і підштовхнув мене вступити в Джульярд, — ми уже дібрались до місця призначення й стали біля всіх студентів. – Я дуже сильно вагався, та він впевнив мене, що все уде гаразд. У нього ж колись своя група була. Так, нічого серйозного, проте він сказав, що якщо я хочу йти до своєї мрії, то він допоможе мені її втілити, — трішки посміхаюсь, та відразу ж посмішка моя зникає.

- Тоді чому… ви не спілкуєтесь?

- А зараз фінальний вихід всіх учасників! Запрошую вас на сцену! – чується від ведучої.

Меделін

Після фінального виходу мене забрали батьки. З Енді ми так і нормально не поговорили, хоча я по очах його бачила, що зла він на мене не тримає. Та все ж, мені цього було мало. Хочеться розмови, яка розставить всі крапки над «і», проте я впевнена, вона у нас іще буде.

- Доню, витягни, будь ласка, он з тієї коробки іграшки. Вони тогорічні, — вказала мені мама, поки вони з батьком ставили штучну ялинку на своє законне місце у вітальні. Я потягнулась за ними на верхню поличку шафи (ну звісно, я ж у цій сім’ї ледь не найвища).

- Є! Я там прикупила нових, зазирни у мій рюкзак!

- Боже, мені інколи здається, що ця ялинка стільни прикрас не витримає, — мовить батько й закріпляє ялинку на місці.

Ми усі дзвінко всміхаємось та продовжуємо розкладати ялинкові прикраси, аби вибрати найкращі.

Увесь вечір ми з батьками прикрашали ялинку й паралельно переглянули «Сам удома». Це було прекрасно! Давно у нас не було таких хороших митей разом. Я така щаслива, що нам вдалося відновити той зв’язок, який був до… ну ви зрозуміли.

Лягти спати в улюбленій кімнаті, у якій минуло все моє дитинство так затишно й по-домашньому, що я засинаю буквально відразу.

Прокидаюсь я не від будильника (нарешті!), а від того, що у вітальні грає новорічна музика. Ой, як же я це люблю…

У нас з батьками є маленька традиція, кожного Новорічного ранку у нас своя атмосфера. Ми вмикаємо новорічну музику та обов’язково готуємо шоколадний пиріг.

- М-м-м-м, що це так смачно пахне? – виходжу на кухню в одній піжамі. Мама у фартуху бігає біля плити й крутиться над духовкою.

- Доброго ранку, донечко! – промовляє вона. – Як що? Наш традиційний шоколадний пиріг. До речі, якщо ти вже прокинулась, то саме час обміну подарунками!

Ой, це моя улюблена частина. Цілий місяць я ламала голову, що ж подарувати рідним на Новий Рік, та все ж, вирішила. В тиждень перед Новим Роком Нью-Йорк особливо живий. Повно людей в епіцентрах у пошуках, то новорічних прикрас, то подарунку рідним. Новорічні пісні повсюди! В усіх магазинах, чи розважальних центрах! А діти не забувають писати листа Санта Клаусу.

Але от подарунок для Енді я обирала особливо довго. Не знаю, чи вгадала, та думаю, так, адже він мені всі вуха «прожував», що дуже хоче цього, та ніде не може його знайти. Що ж, я, значить, щасливчик!

Цілий день поряд з сім’єю, обмін подарунками, спільні фото зі смішними шапочками Санти й просто новорічна атмосфера… це неймовірно!

- З Новим Роком!

- З Новим Роком! – вигукували ми, «цокаючись» стаканами з шампанським та сидячи за столом.

І в той же момент мені прийшло сповіщення на телефон. Повідомлення від Енді:

«З Новим Роком, Меделін! Сподіваюсь, в родинному колі ти проводиш його затишно. Хочеш побачити свій подарунок?»

Хм… інтригує.

«З Новим Роком і тебе, любий! Дуже хочу, але… невже зараз?»

Після цього мені «приходить» фото квитків на літак з підписом:

«Завтра ми відправляємось в Європу. Куди саме поки не скажу;) Бери теплі речі й складай валізу. Виліт завтра (точніше сьогодні) о сьомій. Я заїду по тебе.»



Меланія Литвин

Відредаговано: 13.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись