Ти — мій рай, моя свобода

Глава 39

Меделін

Ми летіли в бік Іспанії, а я «охала» з кожним разом, бачачи хмаринки, в які так і хотілося пірнути. Боже, це так заворожує!

Енді часом посміювався з мене, мовляв, я дитина, яку вперше посадили на літак. Та хоч лечу я і не вперше, але впевнена, щ точно не востаннє. Коли мені було десять, ми з батьками об’їздили деякі країни Європи. Цю подорож я не забуду ніколи. Найкраще, що відбулось зі мною в дитинстві.

Політ видався дуже комфортним. Ми з Енді встигли виспатись, переглянути фільм та поїсти. Оскільки летіти в Мадрид потрібно було цілих десять годин, то я совалась на місці туди-сюди, доки літак не приземлився.

Усі пасажири традиційно поаплодували в знак подяки пілоту й нарешті вийшли з літака.

- Енді, куди ми зараз направляємось? – з цікавістю запитую я після того, як ми уже забрали свій багаж та вийшли з аеропорту. Розглядаю нічне місто й не можу повірити, що ми з Енді тут удвох. Та все ж, втома трохи дає про себе знати.

- Наразі, я думаю, нам треба трішки відпочити. Я забронював для нас номер у готелі, переночуємо й завтра поїдемо розглядати тутешні пам’ятки мистецтва. Повір, їх тут дуже багато. А на вечір у мене для тебе заплановано ще дещо… - вигнув свою брову він. Охх.. і що ж там заплановано… Впевнена, це щось неймовірне. Адже це Енді! З кожним своїм сюрпризом він дивує мене все більше й більше! За це я його і люблю.

- Так, тут я згідна. Мої ніжки мене уже не тримають. Хочеться в душ і ліжечко, - сонно і втомлено позіхаю та спираюсь на плече хлопця.

- Тоді я викликаю таксі й поїхали! – цілує мене в маківку він. Ах…

Поки він говорив по телефону з таксистом, я роздивлялась його й сама собі заздрила. Ну чесне слово, я ніколи не вірила, що існують ще такі хлопці, як він. Та, як виявляється… існують.

Енді забронював нам номер у шикарному готелі з видом на нічне місто! Просто неймовірно!

Ми прийняли душ та влягшись у ліжко з білосніжною постіллю дуже швидко заснули. О так, втома добряче дала про себе знати. Після такого довгого перельоту ліжко – найкращий друг для мене.

Прокинулась я уже доволі пізно. Оскільки часові пояси в Америці й Іспанії різні, то трохи важко звикнути до цього відразу. Та пальці, які ковзали моїми ніжками привели мене до тями дуже швидко.

- Енді… доброго ранку… - прикиваю очі, коли він торкається внутрішньої сторони стегна.

- Доброго, сонце, — всміхається й водить по стегну туди-сюди, дражнячи мене.

- Ох… ти давно прокинувся? – запитую наче не своїм охриплим голосом. Чорт, так прокидатись я ладна хоч кожен день.

- Доволі давно, аби насолодитися твоїм сонним виглядом, — всміхається він і легко цілує мене в носик та забирає руку. Ах, дражнишся, значить! – Нам принесли сніданок в номер.

- Ммм... мій шлунок вимагає смачно поїсти, — втягую аромат запашної кави.

Після сніданку та водних процедур ми вирішили помалу збиратись в місто. Ох, за вікном падає сніг, тим самим створюючи прекрасну новорічну зимову атмосферу.

Стою біля дзеркала у вільних джинсах-бананах та в’язаному блідо-рожевому светрі та посміхаюсь сама до себе, наче дурненька. Прогулянка з Енді Мадридом… та ще й цей загадковий сюрприз увечері. Що ж може бути краще?

- Дівчино, чому ви так загадково посміхаєтеся? – міцні руки кільцем обхоплюють мою талію та притискають до себе ззаду.

- Просто я щаслива, — трішки повертаю голову до нього. – Ніколи не була в Мадриді.

- Ну я тут не вперше, — посміхається та сильніше притискається. – Дуже хочу показати тобі це місто. Воно особливе для мене.

- Чому? – з цікавістю питаю.

- Іспанія була улюбленою країною моєї матері. Я ніколи не розумів чому. Що виділяє її з-поміж інших. Та й до США їй, звісно, далеко. Але, здається, тепер я знаю…

- І… чому ж?

- Це їхній колорит. Важко пояснити, та Іспанія стала особливою для мене так само як і для мами, — хлопець всміхається, напевно, згадуючи якісь веселі моменти пов’язані з мартір’ю. – Можливо, тому, що тут у мене повно приємних спогадів і жодного негативного… А може тому, що саме тут, у Мадриді я вперше поцілувався…

- Що? – здивовано вигинаю брову. – У тебе був роман з іспанкою? – протягую грайливо. Мене давно перестали хвилювати його минули відносини. В принципі, я ніколи в цю тему й не поглиблювалась, та, як на мене, це його минуле, яке аж ніяк не має права заважати нашому майбутньому.

На мої слова Енді починає голосно сміятись.

- Ну якщо вважати тиждень у літньому таборі в чотирнадцять років відносинами, то так, - підморгує мені.

- Ох, то ти в нас герой коханець? – всміхаючись промовляю. – Навіть іспанку причарував.

- А знаєш, кого я ще причарував?

- І кого ж?

- Одну дуже вродливу дівчину. В неї дуже красиве довге руде волосся, п’янкий аромат та звабливі губи. Скажу тобі, причарувати було її важко, а от очаруватися самому… раз плюнути.

Ці слова запали мені в саме серце й пульсували в ньому ще дуже довго. Лише він уміє одним реченням зачіпати найпотаємніші куточки душі. Ох, і як же йому це вдається?

- Я кохаю тебе, - розвертаюсь до хлопця й обіймаю за шию.

- Ммм, ці слова варті усіх скарбів світу.

Енді цілує мої губи так наче вперше й водночас наче востаннє. Він робить це неспішно, ніжно, та все одно зносить землю під ногами. Ноги стають настільки ватними, що я ледь не падаю. Та сильні руки враз притримують мене. Я стогну йому в губи й поглиблюю поцілунок, водячи руками по торсу хлопця й плечах.

- Меделін… такими темпами ми не вийдемо з номера сьогодні. А нам іще потрібно зайти в торговий центр, — оговтує мене він.

- Навіщо? – запитую я.

- Тобі потрібна красива спокуслива сукня.

- Але… для чого? Точно не для прогулянки зимовим містом.

- Розумашка! – клацає мене в носик. – На сьогоднішній вечір у нас із тобою запланований похід у клуб.

Його слова наче холодною водою остудити мене відразу ж. Який іще клуб?

- Енді, ти ж знаєш, що я не прихильниця таких місць!

- Так. Саме тому настав час це виправити. Меделін, не дуйся так! Ти будеш зі мною. Обіцяю, час ми проведемо із задоволенням.

- Ох… ну гаразд. Але попереджаю, я можу нити, що хочу назад в номер. Витримаєш? – легко всміхаюсь, намагаючись таки відмовити його від цієї ідеї.

- Меделін, ти мене не переконаєш.

- Ох, ну гаразд-гарзад, здаюсь! – виставляю руки наперед себе.

- Тоді пішли на екскурсію.

- Оу, то ти будеш моїм гідом? – закусую губу й посміхаюсь.

- Звісно, тебе ж усе влаштовує?

- Ох, ще й як… я в передчуття екскурсії.

Після цих усіх завуальованих речень ми таки вибрались із готелю.

Зима в Мадриді – це щось прекрасне! Не трішки прохолодна й де-не-де снігова, як у Нью-Йорку. Тут мороз залазить під шкіру й окутує навіть кістки. Холод і сніг… ох, ще й така новорічна музика повсюди. Люди в костюмах ельфів-помічників Санти в крамницях, веселі білі ведмеді, або постаті з різних мультфільмів на вулицях, які підходять і фотографуються. Цього неможливо передати. Це просто треба побачити і відчути. А відчувати це разом із коханою людиною – неописані почуття.

Після невеличкої прогулянки довгими вулицями, ми вирушили до Фонтану Сібелес, який знаходиться на площі Сібелес. Боже, краса неописана! У центрі фонтану знаходиться богиня плодючості Сібелес, яка їде на колісниці, в упряжці якої два леви. Енді ознайомив мене з легендою, яка пов’язана з цим місцем.

Потім ми перемістилися до тутешньої архітектури. Palacio de Linares власником якого був маркіз де Лінарес. І знову це місце пов’язано з якоюсь ціквою історією.

- Ти не думав піти в гіди? – всміхаюся до хлопця, повиваючи гарячий шоколад на одній із найвидатніших площ Мадриду.

- Знаєш, якщо не вийде з музикою, то так точно не пропаду, - проказує він. – Завжди можна проводити екскурсії для туристів.

- Так, вже скоро вечір, а це означає що? – багатозначно каже Енді.

- Що ми ще встигнемо гарно погуляти?

- От і ні! Це означає, що зараз саме час, аби сходити в торговий центр й прикупити для тебе сукню на вечір.

Ми рушили в ТЦ та зайшли у відділ з вечірніми сукнями на другому поверсі. Ох… одна краща за іншу. Зупинитись на одній просто неможливо. Тож я обрала відразу декілька, аби поміряти.

Заходжу в роздягальню й вішаю всі сукні на вішак. Спочатку міряю яскраво червону сукню, яка сягає трішки нижче коліт та має V-подібний виріз. По боках обрамлена красивими блискітками й найкраще тут те, що немає нічого зайвого. Усе в міру.

Відсуваю шторку й виходжу до свого хлопця, який зачекався на мене на дивані.

- Ну як тобі?

Він кілька секунд пильно оглядає мене, а потім виказує свій вердикт:

- На тобі дуже гарно лежить, проте цей образ не в клуб.

Хм… проходжу до вішаків і беру коротку сіру сукню повністю вкриту блискітками.

- А ця? – виходжу до нього, крутячись туди-сюди. Довжина цієї сукні дуже ефектно підкреслює мої довгі ніжки й колір якраз мені до лиця.

- Як на мене, ідеально.

- Тоді беремо цю? – весело питаю.

- Так!

Ми виходимо з торгового центру й прямуємо до готелю, аби перевдягтися й трішки привести себе до порядку.

Енді одягнув чорну сорочку й джинси того ж кольору. Вкотре переконуюсь як йому пасує цей колір.

Я ж у свою чергу підвела очі синім кольором й нафарбувала тушшю. Губи вирішила підфарбувати світло-бордовим олівцем. А волосся зібрала у високий кінський хвіст.

- Ох… Меделін, від тебе очей не відірвати! – промовляє Енді, виходячи з ванної.

- Подобається?

- Ще б пак! Треба частіше ходити з тобою в клуб.

- Не дочекаєшся! – віджартовуюсь. – Я це роблю лише заради тебе.

- Тоді поїхали!

Їдучи нічним містом на таксі я роздумувала над тим, чого чекати від цього вечора. Можливо, я якась не така, проте мене не притягує розуміння того, що я проведу цей час у місці де купа п’яного й накуреного народу, гучна музика і алкоголь замість того, щоб відпочити разом з Енді в прекрасному джакузі, яке, до речі, є в нашому номері. Проте заспокоює думка, що я буду з Енді, отже має бути весело.

Ми виходимо з таксі, хлопець бере мене за талію й ми проходимо всередину закладу. Ох, вечір тільки починається.



Меланія Литвин

Відредаговано: 13.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись