Ти не просто свідок

Не перехожий

   Студент сидів за робочим столом, перед монітором ноутбука. Вже не одна година спливла з того моменту, як сонце зайшло за обрій, але «настільне сонце» дозволяло продовжити світлу пору дня. Він потягнувся за чашкою кави, що стояла на краю столика, подалі від ноутбука. Щоб дотягнутись до неї потрібно добряче потягнутись і привстати з крісла. Таке розташування було досить обгрунтованим на його думку - недавній гіркий досвід показав, що чашка з рідиною додати ноутбук дорівнює халепа. Одного разу він зовсім випадково пролив трохи чаю на тачпад, після чого кнопки на ньому перестали працювати, дякувати богу курсор продовжував рухатись. Іншою причиною такого розташування було вміння студента засинати як тільки тіло знайде 3 точки опори, а завтра важливий модуль, тому сьогодні не найкращий день для сну за робочим столом. В даному випадку така фізкультура була корисною.
Розминка-потягування за кавою трохи витіснила сон з його голови, але втома не відступала. В голову прийшла думка - вдихнути свіжого нічного повітря яке його трохи пробудить. Знявши окуляри, він потер перенісся. Дивний жест, зі сторони він виглядає таким непотрібним, але чорт забирай від цього очі ніби більше розслабляються. Потираючи повіки хлопець випадково доторкнувся до кнопки живлення на зап’ястному браслеті-годиннику, від чого спрацював механізм і табло видало три цифри. 3:46. Покриваючи в голові завтрішні пари триповерховим матом, студент вдруге за останні декілька хвилин потягнувся за кавою, цього разу з наміром не випускати чашку з рук принаймні хвилин 20, допоки нічна прохолода на балконі не вимиє з голови бажання поспати.
   Студент зняв і відставив окуляри, не дивлячись одягнув домашні капці і  пішов на балкон. Відкрив балконні двері. Хвиля прохолодного повітря огорнула його з голови до п’ят. По характерному стукотінню капель води по даху торгового центру, що був біля його будинку, він упізнав дощ. Останні декілька днів дощ йшов майже щоночі, тому це його не здивувало, а навпаки підбадьорило. Дощ віщував різкий перепад температури, а отже холод, що зараз був йому на руку. Привідкрите вікно доносило тільки стукотіння дощу. Ні тобі п’яних співів, ні алкобійок, нічого такого, що міг допомогти організувати цілодобовий магазин, що був поруч, не було. Тільки рівне постукування крапель по даху. Тук-тук-тук. З майже однаковим інтервалом чергувались більші, масивніші та меші, дрібніші краплі дощу. Тук-тук-тук. Ковток кави. Для хлопця не напружувати погляд і не намагатись щось побачити було чимось на кшталт медитації. З восьмого класу зір у нього почав погіршуватись, він був частим гостем в кабінеті офтальмолога. Різноманітні вправи спрямовані на корекцію зору не надто допомогли, тому лінзи або окуляри були його вірними друзями, а без них він бачив тільки не дуже виразні обриси навколишнього світу.
   В такі моменти він не любив одягати окуляри. Не бачити нічого чіткого перед собою означало не думати ні про що. Пусті думки і білий шум відволікали його від проблем - це було життєво необхідним. 
Тук-тук-тук. Цок-Тук-Цок. Тук-Тук-Тук. Дивний звук вмішався в стукотіння дощу. Він щораз посилювався, ставав сильнішим, виділявся на фоні рівноміреної канонади крапель, був схожий на звук … жіночих туфель. Судячи з наростання темпу цокотіння каблуків можна було припустити, що їх власниця поступово пришвидшує крок. 
   З-за рогу з’явився хтось. Містечко було невеличким, тому більшість людей, як не особисто, то позаочі знали одне одного. Поганий зір не дав змоги розгледіти обличчя того хто йшов. Судячи з силуету – це була доволі молода, тендітна жінка. Її червоний плащ сильно виділявся на тлі сірих асфальтних кольорів дороги та будинків. Не вкладалося в голові лише що вона робить в негоду, в таку пізню пору, одна.
   Раптом слідом за нею з-за рогу торгового центру з’явилась і чоловіча постать. Нічим не примітний на перший погляд чоловік. Він явно йшов вслід за дівчиною. «Мабуть посварились, натворив бідолаха щось, от і вона йде ображена від нього», - майнуло в голові. Так ця картина і виглядала збоку. Дівчина  не припиняючи йти  нишпорила в сумочці. Калюжі ускладнювали її рух, та й каблуки були явно не призначені для швидкої ходьби. Чоловік потроху скорочував відстань, не дивлячись на незначне накульгування на праву ногу. Виглядало наче він зумисне не хоче одразу доганяти її прямо зараз, а намагається дати їй час щоб хоч трохи заспокоїтись. Вони йшли вздовж припаркованих під будинком машин. Останні декілька автомобілів не були освітлені ліхтарем, тому напевно вся розмова мала відбутись там, мабуть через це дівчина прямувала в місце недоступне для зайвих очей. 
Вони зникли з поля зору. «Ух, наче й пробудився трохи, не часто кого вночі в таку негоду на вулиці побачиш»,- промовив він сам до себе. Прикривши вікно він почимчикував до ноутбука. Ставлячи на «дальню» позицію каву, студент ліниво позіхнув і далі поринув в роботу. За вікном як і раніше стукотів дощ.  Спрацювала автомобільна сигналізація.
 



Назар

Відредаговано: 16.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись