Ти знаєш, що таке чужий біль?!

Розділ 6

POV Матвій
Коли Олександр пішов, я сів на крісло і відкинув голову назад. Я не знав як подзвонити її рідним і сказати їм про те, що сталося. Ще ніколи я не був в такій безвиході.
- Матвію якщо хочеш я можу подзвонити її рідним і розповісти- вирішив допомогти Кирило.
- Дякую тобі, але тут я вже сам повинен про це повідомити. Я вдячний тобі, що ти все покинув і приїхав. Я б напевно здурів під цими дверима.
Я витягнув із кишені телефон і почав шукати номери. Від удару він виключився і я спробував його включити. На моє щастя він почав вмикатися, але як тільки він увімкнувся, то на нього почали приходити смс про пропущені дзвінки. І всі вони були від однієї людини під надписом "Бандитка А". Оскільки вона так багато разів надзвонювала, то я вирішив подзвонити на цей номер. На годиннику була вже третя година, але мене це не зупинило. Я набрав цей номер. Почулося декілька гудків і уя дівчина підняла друбку.
- Алло, Ніко ти де? Чому в тебе вимкнений телефон? Я вже сто раз до тебе дзвонила. Алло, Ніко ти мене чуєш?
- Це не Ніка- вимовив я.
- Хто ви? Де Ніка?
- Вона зараз в лікарні- ДТП.
- Що ви сказали? Як?
Я почув схлипи дівчини, яка почала кричати.
- Відповідай мені, чуєш? Як так сталося?
- Я збив її.
Вона більше не кричала а тільки плакала, а тоді запитала.
- Де вона?
- У приватній клініці лікаря Олександра? Знаєте де це?
- Так, це недалеко від мого дому, я скоро буду.
Ніхто не казав, що це буде легко. Кирило знову задрімав, а мені нічого не лишалося як чекати ту дівчину. Пройшло хвилин тридцять і в кімнату де ми сиділи зайшла дівчина, я б сказав що влетіла.
- Покидьок, на дорогу дивитися потрібно- кричала заплакана дівчина.
Вона була невисокого росту, десь приблизно як та Ніка. В неї було чорне довге волосся, а на голові чорна кепка. Справді, схожа на бандитку. Він її крику навіть Кирило прокинувся.
- Так я визнаю, що винен, але й вона не повинна була стояти посередині дороги, я просто не встиг вчасно загальмувати. 
- Вона буде жити?
- Можливо, але є одне но.
- Що іще може бути гірше?- з острахом запитала дівчина.
- Навіть якщо вона прокинеться, 99% того, що вона більше не зможе ходити.
- Тоді можеш до неї навіть підходити якщо хочеш залишитися живим.
- Це що погроза?- вже я з острахом запитав.
- Ні, просто... Хоча чому я виправдовуюся.
- Гаразд, не хочеш не говори, але її батьки, ти повідомила?
- Ні, але зараз подзвоню.
Дівчина витягла із рюкзака телефон та набрала здається маму. Довго хтось не відповідав, але в трубці я почув розлючений голос жінки.
- Алло, тітко Стефо, це я Аліса подруга Вероніки.
- Ну і що тобі потрібно в четвертій годині ночі?
- А вас не хвилює де ваша донька?
- Ні- твердо вимовила жінка.
А я здивувався такій холодності жінки.
- Тоді можливо вам буде цікаво знати, що ваша донька при смерті. Якщо хочете можете приїхати в приватну лікарню лікаря Олександра Станіславського -  промовила дівчина і кинула слухавку.
- В них настільки погані стосунки, що їм байдуже де їхня донька?
- І вам буде цікаво слухати мою розповідь?
- Ну, до ранку все одно потрібно сидіти, щоб знати як стан дівчини, тому я буду слухати будь-що.
- Так, в них були складні стосунки, адже Ніка була небажаною дитиною, тому батьки хоч і залишили її, але не полюбили. Ніка старалася догодити їм у всьому, навіть вступила на юридичний факультет, але й це не додало до неї любові. Тому вона змирилася з цим. А вже вчора, перед цією аварією, Ніка готувала вечерю і ненароком штовхнула весільний сервіз її батьків. Я не знаю, що між ними сталося, але Ніка сказала, що вони вигнали її з дому. Саме зі мною тоді в той момент вона розмовляла. Краще б вона подзвонила пізніше тоді б все було добре- і ця Аліса знову почала плакати. 
Дальше ми сиділи мовчки, так пройшло зо два години. Ми всі задрімали, але тут почули голос Олександра та ще якихось людей. Аліса прокинулася першою, а за нею і я. Відкривши очі я побачив, що в кімнату зайшли чоловік та жінка. Жінка була середнього росту, мала чорне волосся. Вона була одягнена в чорні штани, кофту та плащ. Чоловік був трохи вищий за жінку, мав також чорне волосся та  був одягнений в чорний костюм.  Я зрозумів, що це були батьки Ніки. Олександр розпочав розмову першим.
- Матвію це батьки тієї дівчини тому ви говоріть, а я ще маю інших пацієнтів.
- Гаразд.
- Слухайте, я знаю, що вам важко, але може ми обійдемося без поліції, а я натомість оплачуватиму лікування дівчини?- почав розмову я.
- Мені байдуже чи ти сидітимеш чи ні, але лікування оплатиш ти.- сказала так само холодно жінка. 
- Тітко Стефо, але це ж ваша донька і він повинен бути покараний- втрутилася в розмову її подруга.
- Як сказала Стефанія так і буде, а ти взагалі ніхто тому не втручайся зрозуміла?- грізно промовив її батько.
- Ніка завжди казала, що ви її ненавидите, а я не вірила, що рідні батьки так можуть поводитися зі своєю донькою, але зараз розумію, що вона все таки була права.
Її батьки на це нічого не відповіли, а розвернулися і пішли, але накінці промовили:
- Але май на увазі якщо наша донька помре, то не думай що зможеш домовитися своїми грошима як зараз.- промовив батько дівчини.
Я тільки махнув головою. Звісно я також був в шоці від цієї розмови, адже очікував сліз, істерики, а тут нічого подібного не було. Ці люди і справді ненавиділи свою доньку. Після цього я вирішив піти до Олександра та запитати про дівчину, а Кирила та її подругу залишив в кімнаті.

***
Зайшовши в кабінет до друга я побачив, що він щось пише. Я зайшов і сів на крісло. Знав, що друг буде мене відчитувати, адже любить справедливість.
- Слухай я не заявив у поліцію тому, що знаю що ти телепень який не думає головою, а другим місцем і тому, що ти мій друг. Але знай більше я так робити не буду- розпочав розмову першим Сашко.
- Більше такого і не буде. Ти краще скажи як дівчина?
- Ну, що ж можу сказати про неї, динаміка покращилася, але дівчина досі в комі. Кажуть люди все чують коли знаходяться в такому стані. Тому можливо якісь позитивні емоції можуть вивести її з цього стану. 
- Ти ж бачив які в неї батьки, тим паче якби не вони вона б там не опинилася, тому вони хіба зроблять гірше. Але в неї є подруга і вони близькі тому можливо це допоможе.
- Ну, тоді вона може її відвідати, але тільки на декілька хвилин.
- Дякую тобі, коли це можна зробити?
- Та хоча б зараз.
Ми вийшли з кабінету і пішли до кімнати де були дівчина і мій друг.
- Я так розумію ви подруга постраждалої?- запитав Саша в Аліси.
- Так, я. Як вона?- і на очах дівчини знову з'явилися сльози.
- Тоді ви можете провідати її на декілька хвилин, можливо це допоможе їй вийти із коми. Тому йдіть за мною.
Ми вийшли із кімнати та попрямували до реанімації. Коли дійшли, то Аліса та Олександр зайшли в палату, а мені з другом нічого не залишалося як залишитися біля палати та споглядати на все це через вікно. Я побачив цю дівчину, її голова була оббинтована, а обличчя було в синцях. На обличчі в неї була киснева маска, біля неї стояв апарат який вимірював її серцебиття, а на руках були якісь трубки. Я побачив як Аліса зайшла в палату, сіла біля дівчини почала плакати і щось говорити, але на жаль я не чув що. Через декілька хвилин вони двоє вийшла, дівчина була блідою та в сльозах.
- Їдьте додому та відпочивайте, а коли будуть якісь зміни я подзвоню, а Матвій вже зателефонує вам- Сашко   вказав рукою на дівчину. Зараз вас тут робити нічого, ви нічим їй не допоможете.
- Гаразд, тримайте мене в курсі- промовила дівчина, обернулася та пішла. 
Нам двом також нічого не залишалося окрім того як поїхати додому. Приїхавши додому я просто завалилася на ліжко і заснув. Два дні я нікуди не виходив, а просто пиячив. Адже зараз головне, щоб та нахабна дівчина вижила. Сьогодні я не пив, адже мене вже вивертало від алкоголю, а  ввечері мене розбудив дзвінок від Олександра.
- Алло, Матвію ти не повіриш, до тільки що сталося.
- Є якісь зміни?- з надією запитав я.
- Ще краще вона отямилася, це взагалі чудо. 
- Що? Я вже виїжджаю, подрузі зараз подзвоню...



Viktorija

Відредаговано: 23.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись