Тиранія Оптимізмом

Сила, що перемагає все

Палац королеви був не тільки величезним, а ще й надзвичайно плутаним. І розкішним. Герман не розумів, для чого вся ця розкішність. Он він з самого народження жив у звичайній кам’яній оселі, що мала голі й холодні стіни. І спав змалечку на дерев’яній лаві. І нічого йому не сталося. Доволі зручно себе почував, адже перед цим ніколи не спав на м’якій подушці.

І для чого всі ці коридори? Очевидно, щоб якщо хтось посторонній сюди увійшов, то заблудився й загинув, блукаючи лабіринтами… Але Герман не збирався тут помирати ось так, не знайшовши Ілони.

Але де вона могла бути? Точно десь у палаці… Може, Кетті її кудись сховала? Чи вона десь ховається? Так чи інакше, але її треба віднайти якнайскоріше. Та як її шукати?

– Схоже, без магії тут не обійтися… – пробурмотів Герман собі під носа.

Очі в нього засяяли зеленим – таким чином хлопчик став бачити правильний хід. Так він дійшов до сходів, що вели у підземелля. Схоже, Ілона десь там.

За допомогою магії він швидко знайшов потрібне приміщення. Точніше, це було б краще назвати в’язницею чи темницею… Та хто його знає. Тільки в книгах раніше Герман міг бачити подібний опис такого жахливого місця.

Ілона лежала на кам’яній підлозі й тихо дихала. Герман кинувся до неї. Чому вона досі не прокинулася? Що з нею зробила Кетті? Чи це була Лада..? Ні, дурниці. Але чому тоді Лада прокинулася, а Ілона ні?

Біля дівчинки лежав якийсь папірець. Герман підняв його й прочитав записку. Вона була від Лади.

– Схоже, вона її писала, коли ще не з’їхала з глузду, – пробурмотів собі хлопець. – Ой, тобто не була охоплена емоціями. Чи як там Мері казала…

Тепер ситуація більш-менш складалася. Дівчата явилися до палацу, але їм трапилася Кетті, що стала нападати, після чого вони, скоріше за все, втратили свідомість. Їх поклали до підземелля, Лада отямилася, написала записку й рушила шукати Кетті. Тоді розізлилася на неї, після чого…

– Тепер в мене все складається в більш-менш ясну картину, – мовив Герман і обернувся до Ілони. – Що ж, спробуємо привести тебе в свідомість.

Його руки засяяли зеленим. Цей вогонь життя окутав Ілону, вона почала дихати жвавіше. Герман сидів, заплющивши очі, магією він ніби виліковував Ілону.

Дівчинка глибоко вдихнула свіжого повітря, що невідомим чином опинилося в підземеллі, і повільно відкрила очі. Відчувала вона себе чудово, неначе щойно гарно виспалася, а зовсім не лежала без свідомості кілька днів.

– Ілоно! – від радості Герман аж обійняв дівчинку. – Яке щастя!

– Що трапилося? – остовпіла вона.

– Ти кілька днів лежала тут без свідомості, потім Лада вирушила до Кетті, але…

– Лада?! Де вона?

– В тронній залі…

– Скоріше ходімо, вона в небезпеці! Якщо вона зустріла Кетті, то… Загалом, по дорозі все розповім.

– Я теж маю дещо розказати.

Ілона розповіла Герману все, що трапилося з ними з моменту прибуття на Землю. В свою чергу Герман розповів все, що знав і бачив.

– Он воно як, – замислено мовила Ілона. – Отже, ви всі можете керувати магію? А Лада…

– Так, – кивнув Герман і насупився. – Схоже, що вона хотіла повернути листа, що у вас відібрала Кетті. Тому й розізлилася.

– Її треба негайно зупинити!

– Твоя мама саме це зараз намагається зробити.

Ясні блакитні очі Ілони наповнилися сльозами.

– Але я так трапилося..? Лада ж ніколи… Вона ж ніколи не виходила з себе. Чому так трапилося?

– Сам не знаю. Скоріше за все, Кетті надавила на її слабке місце. Королева й сама не передбачувала такого…

Ілона пирхнула. Ще б пак! Кетті вже звикла, що вона наймогутніша і може робити все, що заманеться!

Нарешті Герман та Ілона дісталися тронної зали. За стінами долинали глухі звуки шаленої боротьби. Діти, не гаючи ні хвилини, увірвалися туди.

У залі запекло билися Мері й Лада. Останню було не впізнати: очі сяяли злим червоним вогнем, темне волосся розвіював вітер, руки були зжаті в кулаки й охоплені пурпуровим вогнем, який також утворював за спиною у дівчинки крила… Ілона аж сахнулася, побачивши подругу.

– Мамо! – вихопилося в неї. – Це не схоже на Ладу… Це зовсім не вона…

– Так, – погодився Кет. – Це не Лада. Це її гнів, що вийшов з-під контролю й прийняв образ вогню… Зараз нашої знайомої Лади немає, є тільки емоції, що керують нею… її тілом.

Сльози скотилися градом по щоках Ілони. Ладу треба рятувати… Саме Мері зараз намагалася це зробити, та їй ніяк не вдавалося стримати гнів дівчинки. Як би вона її не зв’язувала, як би не благала послухати, як би не вмовляла зупинитися, опанувати себе… нічого не допомагало. Здається, Лада лише ще більше сердилася.



Juli Pencil

Відредаговано: 30.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись