Тіні нашого життя

Частина 1: Розділ 1

Песиміст бачить у викраденні кінець нормального життя, реаліст - порушення закону, оптиміст вважає це новим життєвим етапом. А що в цьому побачила я?

 

Згодом я почала готувати вечерю.

В основному в сім'ї готую я. Тато готує дуже рідко. Він годував мене, коли була малою, тепер моя черга. Мами в мене немає. Тато казав, що вона пішла від нас, коли мені було два рочки. Відтоді він її не бачив. Одного разу він сказав, що я дуже схожа на неї, тому, можу припустити, вона також світлява.

Тато не любив говорити про маму. А я як допитлива дитина цікавилася, де ж моя матуся, чому в нас немає матусі, і чому тітонька Неллі не моя мама.

О сьомій годині вечора тато повернувся додому.

-Хеллі, що так смачно пахне?! - Поклавши свою сумку-портфель на тумбу, запитав він.

-Твоя улюблена картопелька!- Радісно мовила я.

-Оу-у! Ти вирішила мене порадувати?

-Звісно , татусю,- я обійняла його.

Опісля продовжила накривати стіл.

-Як пройшов день?- Запитав тато за вечерею.

-Та нормально.- Моя відповідь на всі випадки життя.

-Що було в школі? - Не треба про школу.

-М-м, та нічого.

-І теста не було?- Отже, ти вже знаєш.

-Був.- Я ніяко посміхнулася.

-До речі, про тест. Мені телефонувала твоя вчителька і повідомила про результат.- Серйозним тоном мовив він.

Ах, так, звісно, у мене має бути гарний бал за тест, напередодні якого моя "подруга" Флора покинула мене, пересівши до Рікі, бо я не готувалася до біології. Коли, починаючи з третього уроку, вона радо спілкувалася з нею, а на мене майже не реагувала, то все чудово, я заглиблювалася в уроки. (Ні).

-Середній бал... Хелен, що це? У тебе якісь складнощі?

-Розумієш, я не можу запам'ятати всі ті тонкощі, я не можу знати всі ті мат...терміни. Навіщо мені це?

-Але ти ж навіть підручник не відкривала!- Суворо мовив тато. Я так не люблю, коли він читає нотації.

-Ну...

-Хелен... Ще три місяці! Не можна закидати навчання.

-Я все розумію. Але... Не хочу я вже нічого! Ці книжки, ці уроки, ця школа , ці люди!.. Я знаю дві мови, навіть математику розумію. Але ж мені обов'язково треба знати ту кляту біологію!

-Я тебе зрозумів, заспокойся.- Спокійним тоном відказав тато і взяв склянку води.

-Угу... - Зрозумів, звісно, зрозумів. - Я наїлася. Приготуєш мені каву?

-Кава на ніч шкідлива. - Ти вирішив мене добити?

-Ой, все.

Каву готувала я сама, щоб пропустити хоч одну лекцію про вплив кави на мій сон.
Потім я прибралася, але посуд не мила. Ніколи не мию посуд з вечора. Відвідавши душ, я пішла "спати". Татко побажав гарних снів. Як тільки він покинув мою кімнату, ноутбук вже був на мені, навушники у вухах, а серіал починався...

Я ще не знала, що засну в своєму ліжку останній раз.

Від шуму в квартирі я прокинулася. Хоча, можливо, просто проспала свою норму, адже годинник на тумбі показував майже одинадцяту. Ліниво потягнувшись, піднялася з ліжка і покинула кімнату.
Шум линув з кухні. Тато стояв біля раковини в кумедному фартушку і мив посуд.

-Доброго ранку!

-Привіт, ведмедику.

-Чому це "ведмедик"?

-А вони теж в сплячку йдуть. Знову свій серіал дивилася?

-Я трішки. І сьогодні субота. Піду носик припудрю.- Втікаю від нотацій про нічне кіно.

-"Пудру" візьми з пакета. В нас, здається, закінчилася.- Я закотила очі й театрально зітхнула.

Коли я знову прийшла на кухню, щоб приготувати каву, яку зранку не шкідливо пити, тато читав свіжу газету. Він відірвався від цікавих новин економіки та звернувся до мене:

-Знаєш, Хеллі, а я б з'їв якогось пирога. Ти як?

-Я "за". Печи.- Звісно, знаю, що пектиму його я.

-Якщо ти хочеш їсти груду рідкого, підгорілого, кислого тіста, то спечу.

-Ясно.- Я розвела руками.- Яблучний ?

-Було б непогано.

Після чашечки заварної кави я прийнялася до роботи. Коли дістала всі інгредієнти, виявилося, що у нас закінчився цукор. Тому мені довелося йти до магазину.
Я одягнула джинси і білу футболку. Взяла свій улюблений рожевий рюкзачок, в якому завжди знаходиться мій маленький ведмедик, гігієнічна помада, компактне люстерко і різні дрібниці, та попрямувала навулицю.

У продуктовій крамниці знайшовся цукор. Я взяла кілограм і вирішила йти, але тістечко зупинило мене. "Три он тих тістечка, будь ласка", - додала ще я. Ну, з цих трьох - два тістечка були моїми.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись