Тіні нашого життя

Розділ 10

Пізніше я намагалася зрозуміти, де саме була та точка неповернення, коли все обернулося під таким кутом... І щоразу я зупинялася на думці, що саме в цей ранок моє сузір'я тельця безповоротно зійшло зі своєї орбіти.

-А-а-а...- Простогнала я, провівши рукою по своєму обличчю. Я вдихнула повітря ротом і відчула сухий язик на сухому піднебінні. - Я хочу пити.

На мить розплющивши очі, відразу заплющила їх, бо яскраве світло осліпило мене. Здається, я зараз знову засну, або втрачу свідомість. Мені погану. Лежу на чомусь м'якому і твердому водночас.
Поряд почулися кроки і скрип стільця.

-Дайте води!- Вже чіткіше мовила я.

Я відкрила очі, але картинка була розмита. Знову потрапила в темряву.

-М-м-м...- Я знову простогнала, намагаючись прийти до тями.

-Я бачу, ти вже прокинулась,- Пролунав чийсь голос.

-Ні... Я сплю.

-То прокидайся. І тримай воду.

Алекс! Я різко піднялася на лікті й розплющила очі. На декілька секунд потемніло в очах. Тоді я розгледіла ситуацію. Темно-сині шпалери. Світлі двері. Повертаюсь наліво - стіл і Алекс. Білий килим піді мною.

-О, ні-і...- Я знову впала назад. Ноги прикривав плед. Я натягнула його на обличчя.

-Ти чого?

-Йди звідси-и!..

-Це моя кімната, якщо що.

-Ну тоді піду я,- замотавшись повністю у плед, я піднялася і збиралася йти, та, наступивши на цей же плед, упала. Я вдарилася всім тілом. Можна було б і впіймати мене, ок?
Хлопець наощуп взяв мене за плечі і допоміг встати

-Ходімо, Шахерезада.

Тримаючи за руку, він провів мене кудись. Я була все ще замотана, бо не хочу, щоб він бачив мене такою. Нелогічно, правда?

-Ось.

-Що це?- Запитала я, бо ж не бачила нічого.

-Покличеш мене тоді,- я почула звук зачинення дверей.

Стягнувши плед, я зрозуміла, що у ванній кімнаті. Заглянувши в дзеркало, я побачила ЖАХ! Волосся було дуже заплутане, червоні очі підпухлі, обличчя набуло якогось зеленого відтінку. Як жахливо. І Алекс мене бачив такою... Як же соромно! Я пройшла в душ. О, так! Холодний душ. Він повністю пробудив мене.
Я знову стою перед дзеркалом. Жах, звісно, але вже менший. Такі мішки під очима... Пощастило, що була без косметики... Тоді я трохи розчесалася. Ем-м. Досить. Відкривши двері, я викрикнула: "Алекс!"

Тоді він повів мене назад в кімнату.
Алекс сів за стілець, а я - назад на килим, схилившись на ліжко.

-Ти така мила, коли спиш.- З дивною посмішкою сказав він.

Я обернулася, щоб глянути, чи нема там когось ззаду, до кого міг говорити Алекс.

-Т-ти мені?- Невпевнено запитала я.

-Так.- Тут я згадала те створіння з дзеркала...

-Ти збочинець.- Кинула я.

-Ага, звісно. Я пожартував.- Надто швидко почав говорити він. - Тобі взагалі не можна пити. Ні, я звісно не алкоголік зі стажем, але хоч якось контролюю себе.

-Можна нескромне питання?

-Ну? - Він уже знав.

-Що вчора було? І як я в тебе опинилася?- Мені потрібно це знати.

-О-о, а-хах-ах. Словом, слухай. В пабі ми напилися - ні, ми випили, а ти напилася - спілкувалися по щирості, і т.п. Тоді ти захотіла прогулятися по нічному місту. Але ми тебе не пустили. Тоді ми з Даррі запхнули тебе в таксі. Там ти клеїлася до таксиста. Фу, що ти там робила... Тоді ти почала кричати погані фрази в сторону своєї мами, освічуватися Дарену. Все ж я вирішив не пускати тебе додому і повів до себе. Поки я ходив по постіль тобі, ти заснула на килимі. Отак от.

Я прикрила обличчя рукою. Як соромно... А я ж взагалі нічого не пам'ятаю.

-Мені соромно, вибач. Я, певне, перебрала... - Вперше так напилася...

-Буває.

-Що це?- Я почула звук гудка автомобіля.

-Треба глянути. Я зараз повернуся.

-Я з тобою !- Не хочу залишатися сама в чужій кімнаті.

Ми зійшли сходами на перший поверх, вийшли навулицю і пройшли до воріт.

-Добрий день!- Кинув нам таксист.

-Добрий. Я не замовляв таксі.

-Та ні. Ви вчора, точніше сьогодні, забули телефон. Ваш?- Чоловік дістав пристрій.

-Мій,- здивовано сказав Алекс.

Я вирішила скористатися можливістю.