Тіні нашого життя

Розділ 13

POV Alex

"Leben in Hamburg" я погано розумію німецьку, надаю перевагу французькій. Але, здається, в цій статі місцевої інтернет-газети сказано про пропажу і смерть Хелен Беккер.
А в іншій я знайшов її фото. Тут також щось про неї.
В це дуже важко повірити. Бідна дівчинка... Як їй про це повідомити?

На екрані телефону замайорів номер.

-Слухаю.

Ніхто не збирався відповідати. Я глянув на екран. Хто це?

-Хе... Хелен?- у відповідь тиша.

Це була вона.

Треба зберегти її номер.

Як можна підписати цю людину? Хедлі Клінтон? Хелен Беккер? Капризна, розбещена егоїстка? Але ж вона далеко не така.
Я зосередився на клавіатурі.

"Helli"

Зробив декілька скріншотів цих статтей. І ще знайшов інтерв'ю Берна Беккера. Не було часу заглиблюватися в текст. Хелен його краще зрозуміє.

Ні.

"Helen"

-Хелен? - Зайшовши всередину, покликав її я.

Я обережно піднявся нагору.
Двері були навстіж відчинені. Я зупинився, пильно оглядаючи все. На столі все ще стояли чашка кави і тарілка цукерок, лише тепер там лежав чорний бюстгальтер. На підлозі, біля ліжка без простині, лежали її шорти і сорочка. А ще зім'ята фотографія. Я підняв її. Похорон. Чоловік. Мабуть, її тато. Fuck, вона все знає.

-Хелен!!!

Ще раз оглягув кімнату. Я, звісно, її не дуже знаю, але, здається, вона б так не розкидала одяг. А тоді в мій погляд потрапила інша частина її білизни. Сталося щось жахливе. Я відігнав цю думку від себе.

-Хелен!!! - вибіг в коридор, прислухаючись до кожних дверей.

Зупинився біля ванни. Там лилася вода. Тут вона. Постукав у двері.

-Хелен!

Ще раз постукав.

-Я заходжу! - Ледь відчинивши, крикнув всередину.

І я зайшов.

В душовій лилася вода.

Хелен. Калюжа крові.

Білий килим

-Ні-і! - Головний біль змусив мене накрити голову долонями.

Пасмо рудого волосся.

-Ні!!!

Це Хелен. І в зараз в мене ще є шанс. Тепер я повинен... Я не побачив нічого потрібного, зняв футболку і міцно затягнув на зап'ясті. Тепер я знав, що робити.
Я викликав містера Телса, тому що просто побоявся телефонувати у "швидку". Тоді набрав Агнет.

-Так, Алекс!- Вона була в якомусь розважальному закладі, музика навіть мені заважала.

-Терміново їдь додому! Тут Хелен...- Я побоявся сказати це слово вголос.

-Що з Хелен?

-Швидко!- Я вибив виклик.

Вона дзвонила недавно. Простинь ще мокра. Вона була в душі. Пройшло небагато часу, я маю встигнути. А ще велика кровава пляма під ключицею. Обережно відхилив край простині.

-Fuck!

Я взяв її на руки, обережно вклавши поранену руку. Вона така легенька. Дівчинка моя, що ж тебе спонукало? Не важливо. Головне, щоб я встиг.
Містер Телс має швидко приїхати. Він знає, що таке "терміново" з моїх уст.
Ми зустрілися у дверях.

-Що за?..- На лиці чоловіка з'явився страх.

Ми швидко доставили її в лікарню, та Хелен забрали від мене. Містер Телс дав мені халат. Я ж мав встигнути. На цей раз мав встигнути. Чому ж я залишив її? Її ж не можна саму покидати... Хелен... Дівчинка моя... Вона виживе. Вона ж сильна.

Мій телефон завібрував у кишені.

-Алекс! Де Хеле...Хедлі?! Що це за кров і що відбувається?!!- Кричала Агнет.

-Це в тебе треба питати!- Глухо гаркнув я, а тоді зібрався.- Вона в нашій лікарні.

Я був дуже злий на Агнет, на себе, на всіх. Що б не сталося, та винна у цьому була не Хелен. Я накрив обличчя руками, відганяючи від себе побачене в її кімнаті.

Через якийсь час до мене вийшов лікар. Я відразу піднявся, не наважуючись запитати щось.

-Ви привезли місіс Клінтон?- Що? Я кивнув, зрозумівши, що це про Хелен.- Ким ви є їй?- Ніким.

-Б-брат. Двоюрідний. Кузен.- Заспокойся і не поводь себе, як придурок.

-Добре, брат, двоюрідний кузен.- Зітнув лікар. - Ви вчасно привезли її.

Вчасно, бачиш?

-Вона втратила, порівняно, не багато крові, тому зараз її здоров'ю нічого не загрожує. Натомість все залежить від неї.

-Можна...туди?

-Вона спить і, якщо все буде добре, то проспить ще кілька діб.- Він говорив ці звичні для себе речі надто спокійно. Це дратує.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись