Тіні нашого життя

Розділ 2

Тиждень опісля

Зараз ми їдемо до школи. Я, Бетсі та Джей. Вони різнояйцеві двійнята, але дуже схожі між собою. Лише вчора закінчився ремонт, і вони перебралися на другий поверх, отримавши по кімнаті. З ними я не дуже здружилася. Мушу сказати, ці двоє досить дивні. Хоча, зважаючи на їхні життєві обставини, це очевидно. Єдиний момент, що зблизив нас, - це вчорашній шопінг, коли мама відправила нас, щоб ми придбали особистих речей та шкільне приладдя. Сама ж вона цілодобово проводить час в офісі. Думаю, так їй легше забувати Броуна. Вдома вона з'явилася лише два рази: щоб набрати одягу, та зробити вечерю нам, коли в Оллі був вихідний. "Вибачте, що я так, на роботі просто завал, геть не маю часу для дому" - Говорила вона. Ми розуміюче покивали. Лише коли мама попросила мене винести її сонцезахисні окуляри, що лежали в спальні, вона зізналася: "Мені важко тут знаходитися. Багато речей нагадують про нього, а в спальню я просто не витримаю зайти".

Сьогодні її знову не буде вдома, і ми вирішили затіяти вечірку. Звісно, мама одобрила це і виділила кошти, щоб все відповідало рівню нашої сім'ї. "Я пришлю до вас Ієна, він допоможе організувати свято. Так, і наряди гарні підберіть собі. Я вже з роботи вишлю тобі список обов'язкових гостей. Вони якось зв'язані з моєю компанією, тому... Все, гарно повеселитися вам!" - казала вона. Чому все так складно? Тому що в мене ж не звичайна сім'я, і, як казала мама, вони часто проводили прийоми зі своїми друзями та бізнес-партнерами. Тому наша ідея з вечіркою їй сподобалася.

Авто зупинилося, і ми пішли на зустріч з новим життям (в певному сенсі це було новим і для мене). Після директора, Джей пішов у свій корпус, а ми з Бетсі - у свій клас. Зайшовши всередину, я зрозуміла, що цей урок спільний, і вільне місце залишається лише з Тейлор. По-дурному посміхнувшись, моя названа сестра сіла туди. Ще в коридорі я попередила її за противну фарбовану чорнявку, що намагатиметься залякати її.

Олівія і Вірджинія сиділи поряд. Одного разу я зустріла погляд русявки, вона намагалася посміхнутися мені, але її очі були сумні. А мені неабияк не вистачає її. Мені не вистачає всіх.

На перерві я не встигла вберегти Бетсі. Я не помітила, коли вона вийшла з класу. Проте, її відсутність збіглася з відсутністю Ільси та Люсі. Я не на жарт злякалася. За цей час встигла помітити, наскільки Бетсі ранима.
Відразу побігла в туалет. Так, вони були там. Коли я забігла туди, застала страшну картину. Моя Бетсі ревіла, а поряд стояла Ільса, насміхаючись з неї, при цьому Люсі знімала це на камеру. Я швидко вихватила її телефон.

-Що ти тут робиш, навіжена?!- Викрикнула Люсі.

-Оу, це ти в мене питаєш?! Нічого, що ви доводите до сліз дівчину і знімаєте це на камеру? А, ну, так, це ж не так кримінально, як зайти в жіночий туалет! - На високому тоні мовила я.

-Ти багато собі дозволяєш,- заявила Ільса,- але це не допоможе їй. Знаєш, як всі "люблять" таких плаксивих дівчат? Тобі, видно, шкода собіподібних? А якщо правильно змонтувати, то завтра вона може назавжди покинути нашу школу, такий сором мало хто витримує.

-М-м, цій дівчині нема чого втрачати.- Я побачила в заплаканих очах Бетсі надію. - А тобі - є. Хочеш, щоб всі дізналися, як ти вибачаєшся переді мною? Як же це так, щоб Ільса Хоуст вибачалася перед якоюсь новенькою? А якщо правильно змонтувати...

-Забирай свою шмарклю! - Перебивши мене, Ільса пхнула Бетсі в мою сторону. - І більше не сунь свій ніс в мої справи.

-З радістю! - Видаливши відео, віддала телефон Люсі, - бувайте. - Я відступила від дверей, натякаючи на те, що їм треба вийти.

Ми зустріли Джея біля їдальні, і разом пройшли всередину. Олівія і Джина сиділи за нашим звичним столиком, але мені місця там не було. Тому ми втрьох сіли за окремий столик.
Поки вони ділилися враженнями від школи, я обережно пройшла очима приміщення. Дівчата сиділи вдвох. Де ж інші? І я побачила Алекса. Він сидів біля Ільси і вдавав, що слухає її.

Але ж це не так, Алекс. Ти не можеш так вчинити. Я ж чудово пам'ятаю все, що розповів ти мені про неї. Ти не можеш зрадити своїй коханій Реніті, через неї ж ти так ненавидів Ільсу. Ми зустрілися очима, і я не заховала погляд. Так, я дивлюся на тебе. Карі очі не були щасливі. Вони не були сумні від відсутності спілкування зі мною. Алекс просто глянув на мене, щоб переконатися, що я дивлюся на нього. Сьогодні він не привітався до мене. І весь тиждень не спілкувався зі мною. Лише з Ільсою! По її балачках з усякими, вони ледь не пара вже! Він дарує їй квіти. Вони ходять по кафе, кінотеатрах, парках . А мене він просто викреслив зі свого життя.
Я б уже хотіла перевести погляд, як хтось став переді мною, закривши огляд Алекса.

-Привіт . - Олівер невинно посміхнувся.

-Привіт . - Мені дотепер було соромно за той поцілунок. Хлопець сів поряд.

-Ми були розлучені на сім років, за цей час у мене не з'явилося кращого друга, ніж та маленька дівчинка, якій подобалося вислуховувати мене. Тупо буде проґавити такий шанс знову, коли ми живемо в одному місті і навчаємося в одній школі. - На німецькій мовив він.

-Я так зрозуміла, ти не сердишся на мене?

-Лише трішки. Ну, вже, майже, зовсім ні.

-Я надіюсья такого більше не повториться. - Я не розумію, чому не змогла просто сказати "вибач".



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись