Тіні нашого життя

Розділ 2

— Тож чому ти викреслила все, що стосувалося Алекса? — докторка Майєр підводить очі від мого записника. Дивно, там описано скільки подій цього тижня, а вона запитує лише це. 

Мама вирішила взяти опіку над двійнятами. І ні, мене це не шокувало, бо я побачила це на її лиці ще першого ранку. Але так, мені ця ідея не сподобалася. Мені не хотілося бачити нащадків Броуна щодня в своєму домі, як би егоїстично це не звучало. Мені дуже шкода їх у всіх життєвих обставинах, але я досі іноді бачу в очах Джея його батька. Що більше я роздивлялася хлопця, то більше схожості помічала. Але поки його довге волосся і ця якась особлива манера розмови встановлюють чіткі розмежування. Діти не повинні страждати за гріхи батьків, тим паче вони майже не жили разом, але я не можу припинити думати про те, що він таки залишив свій слід у цьому домі. Якщо не розглядати мене, як один його суцільний слід

Сьогодні уже закінчився ремонт на другому поверсі, двійнята отримали по кімнаті. А я навіть не уявляю, скільки це коштувало мамі. Вона влаштувала похорон їхній матері, а Броун навіть не прийшов. Опісля я намагалася підтримувати їх, бо знала, як це — жити без матері. Але потім виявилося, коли перший шок від смерті пройшов, що не так сильно вони і горюють за нею.

Та потри ті жахливі умови, в яких довелося рости двійнятам, вони дуже відповідально ставляться до навчання. Весь тиждень рвалися до школи, бо мали і так багато пропусків. Тому їхній перший день припадає на п’ятницю, що досить нелогічно, але мене вразила ця тяга до знань. 

Сама я не отримувала таких низьких оцінок ніколи за все життя. Мовний бар’єр дається взнаки, коли діло доходить до підручників і конспектів. Бо моя розмовна англійська куди краще за письмову. А наукові терміни? Було складно переконати себе, що це не така собі гра на виживання, це моє життя тепер. І треба продовжувати рутину, яка була у моєму житті до цих подій. Школа — це не новий ринг, де треба воювати з противними стервами, а та сама школа, де треба здобувати знання.

Зате на художці мене хвалять. Викладачка хоче, щоб я брала участь у конкурсах, але я ще не впевнена в цьому рішенні. У Гамбурзі мої роботи постійно виборювали якісь номінації, а тепер мені хочеться бути звичайною і непомітною. Такою, якою мене якраз не помічає Алекс.

— Бо я викреслила його зі свого життя.

Ми перетнулися лицем до лиця всього одного разу вчора на шкільному подвір’ї. Він лише вітався щоразу, коли бачив мене раніше, але цього разу зупинився.

— Як… як твої справи, Хелен? — запитав він, запхнувши руки до кишень.

— Все добре, Алексе, — відповіла я і додала: — без тебе. Сподіваюся, у тебе також все добре без мене, інакше це все було даремно.

Я пішла, не чекаючи на його відповідь. 

Двійнятам також знайдуть по наставнику, та я все одно чекаю їх під дверима. Ми не те щоб дуже зблизилися, але відчували якусь спорідненість, проводячи вечори разом у нашому великому будинку. Бетсі була надто знервована через нову школу, а Джей навпаки випромінював агресивний холод. Він не дуже зрадів перспективі переведення у “школу розбещених багатіїв”, але змирився з цим заради того, щоб його сестра змогла знайти нормальних друзів вищого рівня.

Я просто плентаюся за ними, поки вони якось надто зосереджено слухають екскурсію по подвір’ю. Ми розділяємося, коли Джея ведуть на його заняття, а Бетсі йде зі мною. Через певні обставини, про які вони не надто воліли розповідати, двійнята вимушені вчитися ще в одинадцятому класі, хоча по віку мали бути у старшому. І мене капець як нервує перспектива появи Бетсі у моєму класі. Я не хочу, щоб її судили по мені, а мене — по ній, просто через те, що ми типу як зведені сестри. І, звісно ж, вони також вступили на економіку, бо мама вважає це пріоритетним знанням у житті. Їм також готується місце у твоїй компанії?

Бетсі привітно посміхається і відразу вибирає вільне місце біля Тейлор. Щойно дізнавшись, що ми будемо в одному класі, я розповіла про Ільсу Хоуст. Я сказала, щоб Бетсі відразу кликала мене, якщо остання наважиться щось вистрелити, а вона наважиться. Хоч цього тижня Ільса не контактувала безпосередньо зі мною, мені таки доводилося постійно чути її голос, і, особливо, її цікаві історії, де обов’язково було ім’я Алекса, яке вона називала спеціально чітко і голосно. А тут з’являється моя сестра. Надто невинна і надто добродушна.

На перерві Олівія киває мені у знак вітання, а я роблю те саме. Мені не вистачає її навіть більше, ніж Ерлі. Коли ми були разом, це наче ті стереотипні історії про споріднені душі. З нею було так комфортно, що зараз мені наче чогось постійно не вистачає. 

— Почекай, — нарешті я наважуюсь підійти до неї біля шафки, і першою чомусь повертається Вірджинія. — Ми влаштовуємо вечірку завтра, я б хотіла, щоб ви прийшли обоє.

Це була ідея мами — влаштувати вечірку, щоб допомогти адаптуватися двійнятам. “Нам з Неллі забороняли навіть відвідувати вечірки, не те щоб їх влаштовувати. Думаю, вам не завадить трохи погуляти. Я допоможу з організацією”, — казала вона, посміхаючись так широко, що ставало страшно. Мама всіма силами вдавала перед нами, що вона в порядку. А ми і собі вдавали, що віримо, що на роботі зараз завал, тому вона проводить там ледь не весь день. Кивали, коли вона посилалася на втому, щоб замкнутися самій в кабінеті. Намагалися не звертати уваги, коли вона раптово кидала в смітник якусь річ, що належала Броунові й випадково попадалася в домі.  




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше