Тіні нашого життя

Розділ 4

Я настільки сильно закусила губу, що не відчувала, коли мене дьоргала Бетсі.

-Ти чого? - Стурбовано питала вона.

-Що? Йди на кухню... Я покличу хлопців. - Вона залишила якийсь дивний погляд перед тим, як піти.

Чи хотіла я запрошувати Алекса на вечірку, що відбудеться по сусідству? Однозначно, ні. Чи хотіла б я побачити його тут? Лише задля розмови. Адже я так і не зрозуміла причини настільки дивної поведінки хлопця. Чи хотіла я, щоб він затискався з Ільсою в моєму будинку? Очевидно, що ні! Все склалося так чудово. Просто ЧУ-ДО-ВО! Я така щаслива! Щастя аж зашкалює!

Погіршувало ситуацію те, що Джей був поряд, і щоб покликати його, мені доведеться пройти повз Алекса! Спокійно, Хелен, спокійно! Я набрала його номер, сподіваючись, що він почує телефон серед голосної музики. Але він не почув.

Я почала наближатися, коли Алекс відійшов від стійки в натовп. Тому я просто покликала Джея на кухню. Але мій милий друг тепер був біля Ільси. Сука.
Хтось доторкнувся мого плеча. Обернувшись, я побачила Френка.

-Все нормально? - Наче стверджуючи, сказав хлопець.

-Що ?

-Питаю , все нормально?

-О, так.- Ні.- Ходімо з нами?

Коли ми повернулися на кухню, там вже була весела компанія. Я не змогла вловити суть їхньої розмови, тому знову взялася готувати каву на всіх. Та коли я обернулася, вони надто дивно виставилися на мене.

-Що?- Я обдивилася себе.

-Ти чого? Хто тебе так роздратув?- Застережено запитав Олівер.

-Я? Та ні, все нормально.- Ну, майже.

-Ага, ну, так. Я думав, ти розіб'єш банку з кавою, ставлячи її на тумбу,- зауважив Френк, відкинувшись на спинку стільця.

-Так, все нормально! Що ви причепилися?! - Викрикнула я.

-Видно ...- Сказала Олівія.

Я нічого не стала заперечувати, а просто пішла на другий поверх. Тому що нічого не нормально! Нічого на цьому клятому вечері не нормально!

-Ей , Хелен!- Почувся голос Олівера.

-Що ?- Я вже заходила в кімнату.

-Та все, вертайся. Можеш не казати, просто-о...

-"Не казати "? Тобі? Олівер, ти серйозно?

-Ні, ну, мені то скажи. Я про решту мав на увазі. - Я засміялася.

-Все діло в ньому? - Спокійно сказав хлопець, схилившись на ліжко.

-Угу ... - Я сіла поряд. - Я не думала... Я не думала, що це буде так... Так неприємно. Що мені буде так боляче бачити це. Я не думала, що він зможе так вчинити.

-Ну-у... По-іншому ніяк уже.- Він обійняв мене за плече. - У вас були якісь стосунки?

-У мене і Алекса? Ні-і-і! Ні. - Не враховуючи декількох поцілунків і всього того, що було між нами.

-Він тобі подобається, а ти йому - ні?

- Та ні. Тобто діло не в цьому. Діло-о-о... Я не знаю. Я просто не знаю причини , чому він з нею зійшовся. Ми, наче нормально спілкувалися. Буквально попередню ніч ми провели разом, а наступного дня він запрошує її на побачення. І це...

-Підло. - Продовжив хлопець. - Стоп. То ви провели ніч разом?

-Ну, так.- ЩО?! - Ні ! Тобто... Ти не так зрозумів! Між нами нічого не було! Зіткнулись обставини, ми розмовляли. Так.- Як можна було так обмовитися?

-Як представник чоловічої статі, я б міг пояснити його поведінку. Але, наскільки я знаю, Ільса ненавиділа його дівчину колишню. Така-а руденька... Як її? Не пам'ятаю. Тому, можливо, він хоче помститися їй.- Ми продовжували сидіти в темряві.- Якби ви мали якісь відносини, можна було б припустити, що він хоче привернути увагу, або позлити тебе. У нас, хлопців, є така дебільна жилка.

Підійшовши до столу, я увімкнула настільну лампу і відкрила шухляду.

-Психолог з мене так собі. - Додав Олівер.

-Угу. - погодилася я. Психолог. Це непогана ідея.

Я знайшла таблетки.

-Що це? - хлопець підійшов до мене.

-Заспокійливе. Мені треба... - Я підняла погляд вгору і зустріла його очі.

У тьмяному світлі лампи погано проглядався сірий колір його очей. Але я так і не змогла доказати, я так і не змогла поворушитися. Руку, яка ще тримала баночку з таблетками, накрила його тепла долоня.

-Не треба. - Прошепотів Олівер. Я не можу поворушитися.
Раптово двері в кімнату відчинилися. Ми разом здригнулися, баночка з таблетками випала з наших рук. І лише тоді пара, що цілувалася, побачила нас.

-Ой , пардон! - Мовив хлопець.

Вони вибігли, зачинивши двері.
Я ще дивилася на зачинені двері, бо боялася глянути на Олівера. Я боялася цих поглядових кайданів. Обернулася, коли хлопець уже закрив шухляду з таблетками.

-Ходімо ? Жахливо хочу кави. - Як нічого не було, сказав Олівер і рушив до дверей.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись