Тіні нашого життя

Розділ 5

Рука доторкається до голови й обережно прогладжує волосся. Відразу відсахуюся.

— Не кричи, будь ласка, — Алекс підводиться на лікті.

Він виглядає якимсь сонним, але явно не покаліченим.

— Ти прикидався?! Серйозно, Алексе?

— Ні, — ледь хитає головою. — Я трохи зірвався з труби, бо вона була надто слизькою. Але у мене вистачило клепки відскочити від доріжки. Бетон, мабуть, закінчився б гірше. Я просто тут лежав, поки не почув ваш галас.

— Просто тут лежав? Посеред ночі на траві? 

Помічаю власне тремтіння й усвідомлюю, наскільки ж тут холодно.

— Хотів перевірити, чи будеш ти за мене переживати.

Алекс вправно встає і подає мені руку. Я боюся доторкатися до нього, тому встаю сама. Він лише скидає бровами і продовжує обтрушуватися.

— Тож ти в порядку, так? — мені стає соромно за свої емоції. Він цього не вартий. — Колись я хотіла вбитися з того балкона. 

Алекс посміхається кутиком губ, раптово присідає, обхоплює мої стегна, і я миттєво опиняюся перекинута через його плече.

— Краще скажи, яким чином ти ще не хотіла вбитися, — він починає йти попри мій протест.

— Якого чорта, Алексе, відпусти мене! — стукаю по спині, що не приносить жодного результату.

— О, в мене якраз там щось заклинило. Трохи лівіше.

— Постав мене на місце! Це викрадення!

— А тобі звикати?

— Hündin! Алексе, відпусти мене!

Мій будинок віддалився уже достатньо, щоб зрозуміти, що він зайшов на своє подвір’я. Куди ти мене несеш?!

— Англійською це буде "bitch". Треба навчити тебе англійської лайки, бо ніхто досі не розуміє, що ти посилаєш їх у сраку. 

— У сраку тебе, Алексе!

— Ти змусила мене вивчити німецькі матюки.

Бити його байдуже, тому я кладу пальці на його ребра.

— Хелен, ні!

І починаю лоскотати.

— Зупинися, бо впущу тебе! — але я не зупиняюся. — Хелен, бля! 

Алекс намагається викручуватися, але я нещадна, поки він різко похитується, і разом кудись падаємо. Замість болючого приземлення відчуваю нещадний холод. Лише коли інстинктивно виринаю, розумію, що ми в басейні.

— Ти ціла?! Боже, ми могли впасти на плитку, і це стало б ще одним місцем, де ти намагалася вбитися, — його руки міцною хваткою підтримують мене за плечі.

Здається, я уже не відчуваю пальців на ногах, але не можу відвести погляд від його мокрого лиця. Волосся набуло чорного відтінку й обліпило голову. Вода досі стікала по скронях, а тремтячі губи стали неприродного відтінку. Він так близько.

— Виходь звідси, драбинка позаду! 

Відчуваю, як дрижить власне тіло. Не хочу, щоб ця мить закінчувалася.

— Хелен, бляха, давай на вихід! Ти хоч колись можеш послух…

Він не договорює, бо я обхоплюю його лице своїми крижаними долонями і накриваю губи. Вони холодні й слизькі, але я відчуваю жар. Поцілунок смакує ромом, і я не можу повірити, що він зараз тут, у моїх руках. 

Алекс відривається першим. Його очі ще не бували такого яскравого відтінку, вії зліпилися пучками. 

— Ми можемо вийти з води і продовжити? Прошу тебе, ти можеш застудитися. 

Бляха!

Відразу підпливаю до драбинки й вилажу наверх. Весь одяг просочився водою, залишається мокрий слід, поки я йду. Зуби починають голосно клацати.

Навіщо я це зробила? Як я могла йому довіритися? Дурепа. Як давно він лизався з Ільсою? Це ж наче її цілувати, бляха! Натискаю на порізи, які починають ще більше щеміти.

— Хелен?

Його трепетний голос змушує мене повернутися. Футболка потемніла від води, прилипла до тіла, підкреслюючи його рельєфність. Алекс дивиться кудись нижче, і мені надто пізно доходить, що досі стискаю передпліччя. Відсмикую пальці.

— Твоя кров була на моїх руках.

— Та серйозно?

— Ти зробила це через мене?

У мене виривається смішок. Він не змінюється.

— Звісно, Алексе! Все, що відбувається в цьому йобаному світі, відбувається саме через тебе! — самозакоханий козел! Такий весь брутально-серйозний і нудотно правильний!

Він лише хитає головою, його очі блищать.

— Будь ласка…

— Досить з мене знущатися!

— Я не знущаюся з тебе!

— А що ти робиш?

Його потемнілі губи лишаються розтуленими. Скажи, це, Алексе, прошу тебе! Але він нічого не каже. Я відвертаюся і йду додому.

Музики майже не було. Можливо, вечірка закінчилася. В кімнаті ледве стягую мокрий одяг і закутуюся в ковдру. Торкаюся губ все ще тремтячими пальцями. Він був тут. Так поряд і знову недосяжно далеко. Потім плачу, поки не засинаю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше