Рука доторкається до голови й обережно прогладжує волосся. Відразу відсахуюся.
— Не кричи, будь ласка, — Алекс підводиться на лікті.
Він виглядає якимсь сонним, але явно не покаліченим.
— Ти прикидався?! Серйозно, Алексе?
— Ні, — ледь хитає головою. — Я трохи зірвався з труби, бо вона була надто слизькою. Але у мене вистачило клепки відскочити від доріжки. Бетон, мабуть, закінчився б гірше. Я просто тут лежав, поки не почув ваш галас.
— Просто тут лежав? Посеред ночі на траві?
Помічаю власне тремтіння й усвідомлюю, наскільки ж тут холодно.
— Хотів перевірити, чи будеш ти за мене переживати.
Алекс вправно встає і подає мені руку. Я боюся доторкатися до нього, тому встаю сама. Він лише скидає бровами і продовжує обтрушуватися.
— Тож ти в порядку, так? — мені стає соромно за свої емоції. Він цього не вартий. — Колись я хотіла вбитися з того балкона.
Алекс посміхається кутиком губ, раптово присідає, обхоплює мої стегна, і я миттєво опиняюся перекинута через його плече.
— Краще скажи, яким чином ти ще не хотіла вбитися, — він починає йти попри мій протест.
— Якого чорта, Алексе, відпусти мене! — стукаю по спині, що не приносить жодного результату.
— О, в мене якраз там щось заклинило. Трохи лівіше.
— Постав мене на місце! Це викрадення!
— А тобі звикати?
— Hündin! Алексе, відпусти мене!
Мій будинок віддалився уже достатньо, щоб зрозуміти, що він зайшов на своє подвір’я. Куди ти мене несеш?!
— Англійською це буде "bitch". Треба навчити тебе англійської лайки, бо ніхто досі не розуміє, що ти посилаєш їх у сраку.
— У сраку тебе, Алексе!
— Ти змусила мене вивчити німецькі матюки.
Бити його байдуже, тому я кладу пальці на його ребра.
— Хелен, ні!
І починаю лоскотати.
— Зупинися, бо впущу тебе! — але я не зупиняюся. — Хелен, бля!
Алекс намагається викручуватися, але я нещадна, поки він різко похитується, і разом кудись падаємо. Замість болючого приземлення відчуваю нещадний холод. Лише коли інстинктивно виринаю, розумію, що ми в басейні.
— Ти ціла?! Боже, ми могли впасти на плитку, і це стало б ще одним місцем, де ти намагалася вбитися, — його руки міцною хваткою підтримують мене за плечі.
Здається, я уже не відчуваю пальців на ногах, але не можу відвести погляд від його мокрого лиця. Волосся набуло чорного відтінку й обліпило голову. Вода досі стікала по скронях, а тремтячі губи стали неприродного відтінку. Він так близько.
— Виходь звідси, драбинка позаду!
Відчуваю, як дрижить власне тіло. Не хочу, щоб ця мить закінчувалася.
— Хелен, бляха, давай на вихід! Ти хоч колись можеш послух…
Він не договорює, бо я обхоплюю його лице своїми крижаними долонями і накриваю губи. Вони холодні й слизькі, але я відчуваю жар. Поцілунок смакує ромом, і я не можу повірити, що він зараз тут, у моїх руках.
Алекс відривається першим. Його очі ще не бували такого яскравого відтінку, вії зліпилися пучками.
— Ми можемо вийти з води і продовжити? Прошу тебе, ти можеш застудитися.
Бляха!
Відразу підпливаю до драбинки й вилажу наверх. Весь одяг просочився водою, залишається мокрий слід, поки я йду. Зуби починають голосно клацати.
Навіщо я це зробила? Як я могла йому довіритися? Дурепа. Як давно він лизався з Ільсою? Це ж наче її цілувати, бляха! Натискаю на порізи, які починають ще більше щеміти.
— Хелен?
Його трепетний голос змушує мене повернутися. Футболка потемніла від води, прилипла до тіла, підкреслюючи його рельєфність. Алекс дивиться кудись нижче, і мені надто пізно доходить, що досі стискаю передпліччя. Відсмикую пальці.
— Твоя кров була на моїх руках.
— Та серйозно?
— Ти зробила це через мене?
У мене виривається смішок. Він не змінюється.
— Звісно, Алексе! Все, що відбувається в цьому йобаному світі, відбувається саме через тебе! — самозакоханий козел! Такий весь брутально-серйозний і нудотно правильний!
Він лише хитає головою, його очі блищать.
— Будь ласка…
— Досить з мене знущатися!
— Я не знущаюся з тебе!
— А що ти робиш?
Його потемнілі губи лишаються розтуленими. Скажи, це, Алексе, прошу тебе! Але він нічого не каже. Я відвертаюся і йду додому.
Музики майже не було. Можливо, вечірка закінчилася. В кімнаті ледве стягую мокрий одяг і закутуюся в ковдру. Торкаюся губ все ще тремтячими пальцями. Він був тут. Так поряд і знову недосяжно далеко. Потім плачу, поки не засинаю.
#2832 в Молодіжна проза
#9350 в Любовні романи
#3714 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 22.03.2024