Тіні нашого життя

Розділ 5

Голосно захлопнулися двері моєї кімнати. Я відразу схилилася на неї, дала волю емоціям. Пляшка впала на підлогу, а обличчя зрадницько почало пекти від наступу сліз. О, це жахливе відчуття, коли сльози збираються біля очей, а пече все обличчя. Але це приносить фізичний біль, а я так хотіла заглушити ним моральний. Закрила рот рукою, аби не видати голосний крик, і спустилася на підлогу. Сльози збігали по обличчю. Я прокручувала побачені картинки за цей тиждень. Від першого запрошення в кіно, до найкращої пари вечора.
Після всього цього я вже не змогла тримати все в собі і схилилася на підлогу. В цей крик я помістила весь біль, що накопичився в мені, всю мою ненависть до нього і до неї. На місці тої сучки повинна бути я! Але чи ще хотіла цього? Було важко відповісти. Але що я йому зробила?! За що він так зі мною?!

Я лежала на підлозі, згадуючи всі моменти, проведені з ним. Як ми познайомились, і я "читала" ту книгу, як вперше напилася в барі, і як тоді прокинулася на його білому килимі, як намагалися дзвонити до татка і його скептицизм, як він навіщав мене в лікарні, спинив в аеропорту, відмазав від медсестри, погодився на мій шопінг, він підтримував в школі, та ніч на пляжу і його історія, розмови за обідом в школі... і Ільса. І тут, коли я полетіла на крилах спогадів, одне ім'я повернуло мені стільки болі. Той біль, що я хотіла відпустити. Але не можу. Його треба заглушити.

Підповзаю до шухляди. Дістаю ніж, який на сонці виблискує кольорами веселки. Ти вирішив одну проблему - вирішиш і іншу. Легенько тримаю його. Я ж не хочу себе вбити? Двічі проводжу по руці. Ні, не хочу. Тоненькі лінії заповняться червоною рідиною. Я не відчуваю болі. Я нічого не відчуваю, чорт забирай! Я хочу відчути біль! Сполучаю ці лінійки. Тоді починаю малювати сердечко на руці. Якби не місяць за дверима, мою кімнату вкрила б тьма. Мене дивує, як легенького дотику леза до шкіри вистачає, щоб розрізати її. Шкіра - досить не погане полотно для малювання. Тут - справжній відбиток душі. Не на мольберті.

-Пообіцяй мені, що ти більше не будеш різати руки?
-Обіцяю.
-Пообіцяй, що витримаєш усе ?

-Ти зламав мене, Алекс, я більше не зможу дотримуватися своїх обіцянок. Я не знаю, що тепер чекати від тебе.
Хоча, можливо, ти ще тоді знав, що так буде, і вирішив пересвідчитися, щоб я не вбилася через тебе, як твоя колишня? Тоді я просто недооцінила тебе, віддавши тобі обіцянку.

Роблю ще порізи, поки рука не перетворилася на кроваву масу. Нарешті порізи почали щеміти, і я відволіклася від шуму цієї клятої вечірки. Лише зараз помічаю маленькі бурі капельки на білій сукні. Думаю, треба змити цей день.
Відкриваю двері і направляюся в душ.

-Хелен!- Почувся знайомий дещо хриплий голос за спиною.

Я ніяк не відреагувала, а пішла далі. Він підбіг до мене, і обернув, взявши за ліву руку. Вона раптово запекла. Я трішки скривила обличчя. Вона запекла так шалено.

- Що це?!- Викрикнув він, глянувши на свою долоню, яка була в моїй крові.

-Залиш мене.- Спокійно мовила я і зайшла у ванну кімнату.

Фу, як мені набридло все.

Сідаю під промені води, що падає з душа. Мені не хотілося регулювати температуру води, тому лилася лише прохолодна. Моя сукня стала геть забрудненою.

Я дуже втомилася і захотіла спати. Цей день був надто емоційний. Відразу біля дверей з ванної зустріла подарунок. Алекс сидів під стіною, одна його нога рівно лежала на підлозі, інша - зігнута в коліні, на якій лежить його рука і голова. Спершу я подумала, що він просто сидить, але він ніяк не відреагував на мій вихід з кімнати, тому, мушу зазначити, хлопець заснув. Знову ж мушу зазначити, він такий милий, коли спить. Я скривила обличчя і закусила губу. Як би мені хотілося зараз сісти поряд, обійняти Алекса, запустити пальці в його скуйовджене волосся, щоб він міцно притиснув мене до себе і запевнив, що нічого й не було, і я все неправильно зрозуміла. Я відігнала цю думку. Тут не можна було щось неправильно зрозуміти. Біля своєї кімнати я ще раз оглянулася на хлопця, який сидів у такій самій позі, і зачинила за собою двері.
Я одягнула чорні шорти та тоненьку сіру кофту з довгими рукавами. Від гарної зачіски не залишилося й сліду, тому я спочатку розплела вологе волосся, а тоді закрутила низьку гульку. Стерла залишки макіяжу, похлопала себе по щоках, бо обличчя було надто бліде, але це не допомогло.

Вийшла з гардеробної, увімкнула настільну лампу. Я хотіла вийти, але стукіт у балконні двері змусив мене підійти до них. По ту сторону скляних дверей стояв Алекс. Як він тут опинився?

-Хелен! - Він поклав долоню на скло. - Впусти мене, тут холодно. - Зараз я подякувала собі, що колись раніше замкнула ці двері. Але стояти так близько до нього уже було небезпечно. - Ну, давай поговоримо. - Я подивилася на його долоню. Закусила губу. Витерла сльозу, яка спускалася по моїй щоці. Як же важко стримувати себе. Я б могла, правда, могла б зараз відчинити двері, і, більш ніж упевнена, ми б помирилися тут. Він розказав би мені всякі приємні речі, і ми б обійнялися, можливо, поцілувалися б. В нашому стилі, типу поцілуватися і поводити себе, наче нічого не було. Але чи можу я бути впевнена, що завтра або післязавтра він не піде до Ільси чи іншої дівчини, що мені не буде знову так боляче?

Я закрила фіранкою двері й покинула кімнату. В коридорі зустріла Бетсі.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись