Тіні нашого життя

Розділ 8

Мама зніяковіла. Вона ніяк не могла підібрати слова.

-Броун пішов. - Надто просто для такого випадку сказала я.

-Куди пішов? - Перепитала Неллі.

-Він пішов назавжди.

-Він помер? Боже, Агні, вибач, я ж не знала. - Вона взяла долоню мами в свої руки.

- Та ні, що ти? Не дочекаєшся. Хоча, надіюся, це не надовго .

-Хелен! - Не витримала мама. - Припини!

-Він виявився кінченим виродком, бабієм, нелюдом і справжньою сукою.- Після цього і мама, і Неллі дивилися на мене, наче мені десять років, і я лайнулася при них.- А ще, він мовчав про своїх дітей, які тепер живуть з нами.

Що я такого сказала ? Я не розповіла про моє зґвалтування, мої побиття та залякування, про тю шльондру, яку він мав на їхньому ліжку, і взагалі. Це ще гарна характеристика для такого як він. Не потрібно їм на мене так дивитися.

Так, Неллі не могла повірити в ці слова, а мамі було боляче все згадати. Але що є, то є. Я нічого зайвого не сказала.

-Так, на жаль, це правда,- сумно зауважила мама.

-На жаль?!- Яке "На жаль" ?!- Ти ще шкодуєш його?! Мамо, серйозно?! Тобто краще, аби ти нічого не знала про його зради і дітей на стороні?! Краще, аби ти вийшла за нього заміж, а він продовжував водити шлюндр у вашу спальню?! Краще, аби він присвоїв собі твій бізнес і твій будинок? Це краще?!- Я сильно закипіла і перейшла на крик.

-Припини лаятися! - Суворо сказала мама.

-Добре, що ти так мало знаєш! Аби дізналася все, то твоє золотисте волосся посивіло! Хоча попелястий зараз в моді! - Я встала з-за столу.

-І що я не знаю?

-Те, що тебе не стосується! - Це моя історія.

Я піднялася у свою кімнату. Від цього крику почала боліти голова. Я голосно захлопнула двері і вийшла на балкон. Знову курю. Знову. Чесно, вже дістала ця звичка. Але воно тягне. З димом виходить вся напруженість, весь негатив... Мені стає так легко...
Я б спокійно закурила другу сигарету, аби не Бетсі і Джей, які вийшли з авто. Ніхто в цьому будинку не знає про це. Крім мами. Вона ж теж часто курить. Курець помічає курця серед інших. Як би це не звучало. Звички, вони схожі у всіх.
Розуміючи, що мої брат і сестра відразу прийдуть навістити мене, лягаю в ліжко і накриваюся ковдрою. Через певний час у кімнату хтось зайшов.

-Хедлі?- Це був Джей.- Хедлі, ти спиш?- Я заплющила очі, хоч і повернута до нього спиною.- Ну, добре, я потім зайду.- Тепер я можу спокійно лежати.

Я заснула на довгих п'ять годин. І зараз почуття, як у вареного овоча.
Блін! Я ж обіцяла Алексу прийти. Fuck. Хоча я ж не уточнювала, коли саме прийду. Можна вже не йти, але ж на днях я вже йтиму в школу, та й планувала на сьогодні. Доведеться йти. Фу, Хелен, ти так говориш, наче не хочеш побачитися з Алексом!

Тому одягнула джинси, теплу спортивну кофту поверх футболки, і закрутила волосся у низьку гульку. Я подивилася на себе в дзеркало і розпустила волосся, розчесавши його, та вирушила до сусіда.

По дорозі думала про його вчинок, його слова. Він же хотів зі мною поговорити. Він навіть прийшов на наступний день. Він не відштовхував мене , а навпаки. Дійсно, треба вислухати його.

-Привіт, Кері, Алекс у себе?- Запитала я, увійшовши до будинку.

-Привіт. Так, звісно. Проходь. - Жінка сиділа на дивані з келихом вина.

Я піднялася на другий поверх. Начебто, тут його кімната. Давно я вже була тут, та й не в зовсім тверезому стані. Здається, оці. Я постукала і відчинила двері, але то була ванна. Я проклала свій маршрут від його кімнати до ванної і вирахувала його двері. Прислухалась, звідти чується музика. Отже, точно його. Поправила волосся, видихнула і заспокоїлась. Мабуть.

Відчиваю двері і завмираю. Алекс був на підлозі, на тому м'якенькому білому килимі, на ньому сиділа русява дівчина в коротких джинсових шортах та сірій майці і била його подушкою. При цьому вони дико сміялися, а в кімнаті правив безлад.

-Все, все, здаюся! Не вбивай мене, мала!- Сміючись, сказав Алекс.

-Яка я тобі мала?!- Та дівчина кинула подушку на його обличчя.

-Серйозно, Алекс? - Ковтаючи клубок в горлі вимовила я. - Не буду вам заважати...- Одинока сльозина покотилася по щоці.

У цей момент дівчина обернулася, а Алекс скинув подушку, і я ще встигла побачити його переляканий погляд, перед тим як побігла сходами вниз

-Хелен, стій! Зачекай! Ти не так все зрозуміла!!! Merde! - Долинав його крик на перший поверх, коли я вибігала з будинку.

Навулиці мрячив дощ, це робило ситуацію ще більш неприємною. Я намагалася не ревіти, але в мене нічого не виходило. Надто боляче. Надто боляче.

-Я тебе ненавиджу, Алекс! - Прокричала я перед своїми дверима.

Я захлопнула вхідні двері і схилилася на них. Все моє тіло тремтить від болю, від образи, від лютої ненависті до цієї людини. Спокійно, Хелен, спокійно. Навіщо так робити? Навіщо морочити голову трьом дівчатам? І це лише ті, про кого я знаю. Я дле тебе була запасним аеропортом, так? Тоді приземляй свій літак на пустирище!



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись