Тіні нашого життя

Розділ 10

І я розревілася. Я прикрила рот долонями, щоб не закричати на весь будинок. Сльози зібралися на моїх очах ще на перших рядках, але тепер їх не зупинити.
" P.S. Helen, I love you "
Я кусаю палець, мені боляче. Де ж ті сторони, які вказували мені, що робити?! Чому зараз ви не можете допомогти мені?!
Обережно складаю листа в конверт, розрівнюючи його. Дурна. Яка ж я дурна. Через мене... Просто все це через мене, через мою неувагу до Алекса. Все зайшло надто далеко.

Стук у двері. Я швидко витираю очі.

-Можна?- Та дівчина, кузена Алекса, з'явилася в моїй кімнаті. Звісно, сестра. Хто б іще?

-Звісно, заходь. - Я відклала конверт на тумбу.

-Слухай, Хелен. Я не буду тебе агітувати за Алекса. Я просто його сестра. І я дуже хвилююся за нього.

Вона підійшла ближче. Я змогла спокійно роздивитися її. Дівчина була старша за Алекса. Я не вмію вираховувати вік за зовнішністю, - зовнішність оманлива - але можу дати їй років двадцять. Довге темно-русяве волосся буле зав'язане у високий хвіст. Та і сама вона висока і худа.

- Я не знаю, що пов'язує вас. Але... Але я доглядала Алекса з пелюшок, і, мушу сказати, в нього ще ні від кого так не зривало дах. - Я зустріла погляд її карих очей. - Я розумію, Алекс поводить себе іноді, як повний придурок, але... Це Алекс. - Вона знизила плечима і обережно сіла на край ліжка. Я стримую новий приступ сліз. - Він не приходив до тебе?

Через клубок в горлі я не могла нічого сказати . Лише кивнула головою в знак негативної відповіді.

-Немає? - Схвильовано перепитала вона.

-Ні. - Ледь вимовила я. - А... Що?

-Він кудись зірвався майже відразу, як ти пішла. - Невпевнено промовила дівчина. Я намагалася гнати від себе всілякі думки.

-Куди?- Одна сльозина вирвалася з лівого ока.

-Я прийшла в тебе запитати. - Наші перелякані погляди перетнулися.

Я згадала епізоди з його листа і знову витерла очі.

-Ну-у, не треба, не плач. - Дівчина перехилилася через ліжко і обійняла мене.

-Це через мене. - Вона відсторонилася. - Все через мене. - Я зійшла з ліжка і вскочила в кімнатні капці.

-Ти куди? - Здивовано запитала дівчина.

Я нервово посміхнулася.

-До нього... - Ствердила я. Більше схоже на запитання.

-Куди?!

Я знову посміхнулася, витерла сльозу:

-Не знаю. - Я вибігла з кімнати, швидко зійшла сходами і побігла навулицю.

Спочатку я вибігла на дорогу. Я наказувала собі зібратися, але виходило погано. Алекс не з тих людей, які буду іти в паб в таких випадках. Алекс з тих людей, які захочуть усамітнення. Я перетнула всю довжину двору, зауваживши, що він надто великий. Наскільки б мені не хотілося згадувати той жахливий день, коли я вперше побувала на пляжу, але зараз це потрібно. Я, не довго вагаючись між напрямком руху, побігла по ґрунтовій дорозі. Мене вистачило ненадовго, я почала задихатися. Більше не буду курити. Ці жахливі каплі, які вдарялися об лице...

Тут уже б десь мав бути поворот до річки... Fuck! Я пішла не в ту сторону!

Шлях назад забрав у мене менше часу, і тепер я впевненіше побігла в точно правильну сторону. Мої ноги в кімнатних капцях зовсім промокли. О, так, Хелен, давай назад захворіємо? Тепер я побачила поворот до пляжу і зупинилася.

Що я скажу? Буду імпровізувати, як Алекс в аеропорту. СТОП. MERDE!

Я йду все ближче до води, до того місця, де зовсім недавно ми були щасливі і нещасні одночасно.

-Алексе? - Буде круто, якщо він все-таки п'є в пабі. - Алекс? - Тиша.

Щось доторкається мого плеча. Я викрикую й обертаюся.

-Хелен? - Хлопець стоїть прямо переді мною.

-Алекс... - Я так хотіла його побачити, але зараз хочу безслідно зникнути.

Я з силою вдаряю його по обличчю.

-Ти просто погано імпровізуєш?! - Несподівано для себе викрикую я. - Ти просто хотів мене підтримати?! - Останнє слово я ледь вимовила, адже миттєво з'явився клубок в горлі.

Алекс повільно накрив місце удару, мовивши:

-Заслужив.

-Ти просто думав, що своїми поцілунками зробиш мені краще? - Намагаюся не плакати. - Ти навіть не відчував до мене нічого, а просто грався? - Мій голос звучить нікчемно. - Ти робив мені лише гірше!

-Але зараз я люблю тебе. - Мовивши це, він обережно взяв моє обличчя у свої долоні й ніжно поцілував в губи.

І я також розчинилася в цьому поцілункові. Коли він відсторонився, я намагалася вловити його погляд, було надто темно, але я бачила його карі очі.

-Я також... - Видихнула я.

Спочатку посміхнувся Алекс, а згодом і я. Ми ще раз поцілувалися, а тоді він міцно притиснув мене до себе. Я відчувала, як шалено б'ється його серце, а він, мабуть, відчував моє. Я ніяк не хотіла, щоб ця мить закінчувалася, але жахливі каплі дощу вже пробралися до моєї шкіри. Пробіглися мурашки. Алекс відсторонився. Він уважно оглянув мене.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись