Тіні нашого життя

Розділ 26

Як давно я не чула німецької... Машинально обертаюся на звук і завмираю... О, ні! Жінка зі своєю дочкою. Моя вчителька німецької та Рікі. Так, та сама руда дівчина, що навчалася зі мною в одному класі. Та сама жінка, що вчила мене в Гамбурзі німецької мови. Merde! Якщо вони мене побачать? Якщо вони впізнають мене?! Fuck.

-Алексе!- Пошепки звертаюся до нього я.- Мені потрібно вийти. - Моя рука почала тремтіти.

-Я тобі казав: "Сходи в туалет". То ти ж: "Ні". - Хлопець закотив очі.

-Я не про це... Люди з мого минулого сидять на сусідньому ряду, три місця назад. - Мій голос також тремтів.

-Що ?- Він оглянувся.

-Та руда дівчина і її мама. То моя колишня однокласниця та моя колишня вчителька.

Хлопець змінився в обличчі й повільно зітхнув

-Але ж ми майже нічого не подивилися... Тут така цікава програма.

-Я розумію і також дуже хочу ще послухати про Лондон... Але якщо вони побачать мене? Розумієш, що буде?

Хоча, десь всередині в мені жила надія, що вони мене не помітять. А якщо і побачать, то подумають, що то просто схожа особа... Я надіюся, їм не спаде на думку, що я жива.

-Не хвилюйся. Я переговорю з екскурсоводом.- Він встав і пішов до дівчини.

Вона була не зовсім задоволена від слів Алекса. Але після якогось аргументу, посміхнулася і дала знак водію автобуса, щоб той зупинився при першій можливості.

-Зараз десь зупинять. Ти впевнена?

-Так .

Через кілька хвилин, які тривали вічність, автобус зупинився. Ми пройшли до виходу, а екскурсовод дала нам якісь два флаєри. Щойно я ступила на асфальт, підняла очі на Рікі, яка сиділа збоку, і зустріла її погляд. Я злякалася. Навіщо я це зробила? Вона ж не впізнала мене? Ні! Алекс взяв мою руку і ми почали йти в кінець автобуса, якраз на зустріч моїм землякам. Я повернула голову до Алекса, намагалася говорити без акценту про цю екскурсію, але почула їхню розмову:

-Мам, подивися, там дівчина на нашу Хелен Беккер схожа.

-Ех... так буває. Шкода її, славна дівчинка була.

-Ага. В неї б ось день народження мав бути..

Пройшовши довжину автобуса, я обернулася і знову зустріла погляд Рікі та видавила сумну посмішку, ховаючи сльози на очах. Червоний автобус рушив.

Алекс тримав мою руку, ми йшли вулицею далі. Я не могла зрозуміти себе. Хіба то не я так хотіла в Гамбург? Хіба я не мріяла про це? А зараз я, виходить, всі можливості повернутися відвертаю від себе. Чи можу признатися собі, що не хочу додому?

-Заспокойся. Все нормально.- Алекс підбадьорював мене.

-Ага. Все просто чудово. - Я дивилася під ноги.

-У крайньому випадку, вона не забула за твій день народження. На відміну від твоєї матері.

-І мене самої. - Хлопець стримано засміявся. - Що за флаєри вона дала нам?

-Перепустка у квартиру на Бейкер-стріт і всередину Тауерського мосту.

-Що ?! Серйозно?! - Мені сподобалася така перспектива.

-Так. Це входило в екскурсійну програму. На мосту вони будуть через півгодини, а в музеї - ще пізніше.

-О, так, ти розумієш, що нам не потрібно бути там одночасно з ними?

-Так .- Він посміхнувся та обійняв мене за талію.- А зараз ми відвідаємо інше місце.

-Яке ?

-Побачиш.- Хлопець загадково посміхнувся.

***

Після півгодинної подорожі містом, я почала запам'ятовувати карту метро. Ні. Вона тут просто безмежна. Але ми прибули до спального кварталу. Тоді піднялися на другий поверх, і Алекс постукав у двері. Всі мої питання підлягли ігноруванню. Хвилин через дві-три двері відчинила мила бабуся. Вона одягнула свої окуляри, а потім щиро посміхнулася і стала обіймати Алекса, цілуючи його в обидві щоки та промовляючи теплі слова.

-Може, пройдемо?- Нарешті мовив Алекс, мабуть, він втомився нагинатися, адже ця жіночка була ще нижчою за мене.

-Так-так. Заходьте скоріше.- Старенька окинула мене оком і увійшла в квартиру, а хлопець зачинив за мною двері .

-Може, ти вже нас познайомиш?-Бабуся з дивною посмішкою та незрозумілою інтонацією запитала Алекса.

-Так, звісно. Це Хелен, моя дівчина. А це моя бабуся - місіс Ванді.

-Можна просто Джоді.- Вона протягнула мені руку.

-Приємно познайомитися.- Я легенько потиснула її.

-Оу, ти німкеня? - Ця бабуся вміє розрізняти акценти з двох слів?

-Ем, ну, так. Я недавно переїхала сюди. - Мені стало ніяково, Алекс ледь доторкнувся до моєї руки.

-Ох , там такі палкі чоловіки!- Почала бурмотати вона і пішла з кімнати.- Ідіть у вітальню, я чайку зроблю!

-Алекс, ти міг попередити, що ми йдемо до твоєї бабусі?- Пошепки звернулася я до нього.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись