Тіні нашого життя

Розділ 27

-Чому немає ваших сімейних фотографій?- Обернулася я до Алекса.

Він підійшов до мене, поправивши волосся.

-Мама сильно посварилася з бабусею, бо вона...- Йому це неприємно згадувати. - Ну... Вона дуже рано принесла Дарена. Тобто завагітніла... - Алекс дивився в підлогу. - Ну, в них там ще багато непорозумінь було. Також бабуся була проти батька, їхнього весілля. І там, словом...

-Я зрозуміла, - перебивши його, я обійняла хлопця, якому було важко це говорити.

Раптово в мені закипіла злість на себе. Я завжди жаліюся йому на свою сім'ю. Але в нього її взагалі немає.

***

-Так, то як ви познайомилися?- Міс Ванді заливала заварний чай.

Мої очі зустріли погляд хлопця. Раптово я згадала той неловкий момент...

-Ну, моя мама вирішила нас познайомити.- Якось вимовила я. "Вирішила " - в яблучко.

-Я знаю її маму?- Звернулася міс Ванді до Алекса.

-Агнет Клінтон. Знаєш.- Алекс кивнув.

-А-а-а... Агні... Але ж в неї не було дитини тоді. Я ж її бачила ось... Років так два назад, так?

-Просто мої батьки живуть окремо. І я довгий час жила з татком в Німеччині.- Чому я так хвилююся?

-В якому місті ти жила?- Старенька нарізала лимон.

-Гамбург.- Я ж надіюся, ви не жили в Гамбурзі?

-Гамбург?- Перепитала міс Ванді.- Ах, Гамбург... Ти ж плануєш повертатися туди? - Я завмерла.

-Можливо, після школи... - Замешкавшись, відповіла я. Алекс поклав руку мені на коліно.

-Я хочу попросити тебе... Зараз, чекай, доню.- Вона зникла в іншій кімнаті.

-Звідки вона знає маму?- Тихо запитала я.

-Колись я приїздив сюди з ними декілька разів. А ще, по збігу обставин, твоя померла бабуся була сестрою третього чоловіка моєї бабці. Здається, вони були подругами.

-Третього чоловіка?- Бабуся-вогонь.

-Їх було чотири. - Непогано .

-Буде прохання до тебе, Хелен.- Місіс Ванді сіла за стіл. - Як будеш в Гамбурзі, достав цей лист, будь ласка.- Було видно, що це серйозна тема для неї. - Адреса написана. - Жінка протягнула пожовклий старий конверт.- Я не довіряю пошті. Фуггі повинен обов'язково отримати його. Якщо він ще є... - Її голос надломився, старенька витерла сльозу з ока.

-Фуггер?- Перепитав Алекс.- Той самий?

-Так . - Вона кивнула, не наважуючись подивитися на нас.

-Але ж ти після нього тричі виходила заміж. - Я стукнула його кулаком по нозі.

-Ох, Алекс... Ти надто юний, щоб зрозуміти це...- Вона сумно посміхнулася і обдивилася нас. - Добре, аби у вас з Хелен було одне кохання назавжди... А я? Щоразу, коли була в Німеччині, приїздила до нього. - Вона замріяно подивилася в сторону фотографій.- Та так і не дала відповідь.- Вона зітхнула.- Наврядчи побуваю там уже... Не будемо про це, - бадьоро перевела тему жінка, - як там Агні і її...- Певно , забула ім'я.- Б-Броун?

-Все добре.- Фальшиво посміхнулася я.- У них все добре...

Чому вона не запитала про Кері чи Дарена? Що б там не було, але ж вони сім'я!

-Ох, бабуньо, нам час іти.- Алекс глянув на годинник. - У нас ще, як мінімум, два музеї.

-Так, звісно, ідіть. - Вона посміхнулася, але її очі залишалися сумними. - Дякую, що навістили, провідали стару. Приємно познайомитися, ти бережи її.- Очі старенької заблистіли від сліз. - Хелен, доню, можна тебе?

-Так, звісно.- Міс Ванді повела мене у свою кімнату.

- Слухай, дитино. І ти бережи його. Він хороший. Дякувати Богу, він пішов не в матір. Я рада, що він знайшов тебе, знайшов своє кохання, і буду молитися за вас. Тому передаю це тобі,- вона поклала мені в долоні маленьку чорну замшеву коробочку.- Мій перший чоловік сказав: "Щастя - воно як повітря: всі його потребують, а ніхто не бачить." Так от, ти побачила.

-Що це?- Я хотіла відкрити коробочку, але жінка зупинила мене.

-Потім відкриєш. І не кажи про це Алексу. Це наша родинна річ, яку передають по жіночій лінії.

-Але воно має бути у... Вашої доньки? - ЦЕ НЕ НАЛЕЖИТЬ МЕНІ!

-Немає доньки в мене,- безглузда посмішка.- У мене є лише один чарівний внук і його дівчина.

-Один ? - Я не повинна це брати!

-Даррі... Він... Він довгий час був під впливом батьків, а я боюся уявити, що вони розповіли йому. Ми не бачилися вже років десять.

-Міс Ванді, я...- Це не моє! Так не має бути! Там же якась цінна річ.

-Джоді.

-Джоді, я не можу цього прийняти. Якщо ми розійдемося з ним?

-Ох, дитино, не розійдетеся. Повір мені, самотній старій, в якої за плечима чотири шлюби і не менше коханців.-Вона підморгнула мені й повела до хлопця, який уже чекав нас.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись