Тіні нашого життя

Частина 1: Розділ 1

Песиміст бачить у викраденні кінець нормального життя, реаліст - порушення закону, оптиміст вважає це новим життєвим етапом. А що в цьому побачила я?


Крізь скло в духовій печі я спостерігала, як розплавляється сир.

Знадобилося досить багато часу, щоб почати готувати без покрокових рецептів. Хоча можливо, це було саме через мій юний вік. Адже років з дванадцяти я повністю перебрала на себе кухню, щоб розвантажити тата. З самого дитинства мені було дивно спостерігати за нормальними родинами, як от Уілсони: фігури матері в нашій сім’ї не було. 

Тато ніколи не хотів говорити на цю тему, тож мені було складно зрозуміти, куди поділася мама. Ще більше насторожувала тітка Неллі, яка з’являлася на порозі нашої квартири стабільно кілька разів на рік. Отож я таки її доколупала і дізналася, що її сестра просто втекла від нас, коли мені було лише два рочки. Потім я пішла далі й вивела батька на відверту розмову. Він підтвердив цю легенду, зазначивши, що йому досі болить від її вчинку. 

Розвивати цю тему далі й намагатися витягнути ще хоч краплю інформації було марно, бо тато чітко сказав, щоб я не продовжувала шукати скелетів у шафах. Тому половину свого життя я не можу зрозуміти, чи мені сумувати за матір’ю, чи злитися на неї.

Від думок відриває звук ключа у дверях, а сир в духовці набув коричневої скоринки. Щодня тато повертається з роботи у період між вісімнадцятою сорок і вісімнадцятою п’ятдесят, і ніколи не порушує цього графіка. Він кладе сумку-портфель на тумбу, знімає вельветовий піджак і роззувається. І лише в такому порядку.

— М, Хелен, що так смачно пахне?

— Запікаю картоплю, — як завжди щоп'ятниці.

Він заходить у ванну, щоб помити руки, а тоді підходить і цілує мене в маківку. Досі тану від таких жестів. 

За вечерею тато питає, як пройшов мій день, і я відповідаю, що нормально. Бо йому в принципі не будуть цікаві мої дівочі підліткові переживання.

— Що цікавого було в школі? 

— М-м, заняття. А, хоча це не цікаво, тоді нічого.

Знову наколюю картоплину на вилку й переконуюся, що таки недосолила.

— І тесту не було? 

Отже, ти вже знаєш.

— Ну, був, —  натягнуто посміхаюся.

— Мені телефонувала твоя викладачка і повідомила про результат, — його тон стає надто серйозним, що завжди мене дратує.

Звісно, у мене має бути гарний бал за тест, напередодні якого моя "подруга" Флора покинула мене, пересівши в інший кінець аудиторії до Рікі, бо я не готувалася до біології. З самого ранку вона дивно поводилася й “випадково” ігнорувала мене, і я ж повинна мати чудову концентрацію на навчанні.

— Чому такий поганий результат, Хелен? У тебе якісь складнощі?

— Я просто не можу запам'ятати всі ті тонкощі, я не можу знати всі ті мат… терміни. Навіщо мені це?

— Але ти ж навіть підручник не відкривала! 

Так, ти маєш рацію, але як же я ненавиджу ці нотації…

— Хелен... ще три місяці до канікул! Не можна закидати навчання, подумай про коледж, — знову коледж.

— Я це розумію. Але... не хочу я вже нічого! Ці книжки, ці уроки, ця школа, ці люди!.. Я знаю дві мови, я прекрасно малюю, навіть математику розумію. Але ж мені обов'язково треба знати ту кляту біологію!

— Я тебе зрозумів, заспокойся, — вже спокійно мовить він і бере склянку води. Ненавиджу, коли він так швидко змінює настрій.

— Угу... —  зрозумів, звісно, зрозумів. —  Я наїлася. Піду приготую каву.

— Кава на ніч шкідлива, —  ти вирішив мене добити?

— Ой, все.

Я таки заварила каву, прибрала зі столу, але посуд не мила. Бо мені не подобається ще посуд мити ввечері. Після дев’ятої тато фінальний раз заглядає в кімнату, щоб побажати гарних снів. Тому щойно він зачиняє двері, я спокійно відкладаю підручник, лягаю в ліжко з ноутбуком і навушниками й відкриваю Нетфлікс.

Я ще не знала, що засну у своєму ліжку останній раз.

Прокидаюся після одинадцятої ранку від дивного шуму. А ні, це просто вода шумить. Покинувши кімнату, пересвідчуюся, що винуватцем є тато, що мив посуд.

— Доброго ранку!

— Привіт, ведмедику.

— Чому це "ведмедик"?

— А вони теж в сплячку йдуть. Знову свій серіал дивилася?

— Ага, — дістаю банку кави з полиці.

— То вони хоч будуть разом?

— Сподіваюся, — запускаю кавоварку. — Покличеш, коли набіжить.

Встигаю переодягнутися з піжами у джинси з білою футболкою і перевірити стрічку в Інстаграмі, поки готується напій богів. Тато вже сидів за столом, переглядаючи свіжий випуск місцевої газети. Так-так, він читає газети.

— Знаєш, Хеллі, ти б не хотіла спекти якогось пирога? Здається, минулих вихідних, ми не випікали нічого.

— А ти? — знаю, що він цього не робитиме. Хоча колись тато готував мені торт на день народження.

— Ні. Я ж недарма доньку виховував, — він посміхається, а я закочую очі.

— Окей, але спершу доп’ю каву. Що там цікавого в газетах пишуть?

Коли я вчилася готувати, першим кроком після прочитання повного рецепта було викладання всіх інгредієнтів. Роки минули, але ця звичка залишилася. Тому обдивившись продукти на тумбі, зрозуміла, що цукру в нас таки немає. Тато ще той поціновувач солодощів, тож я зібралася за покупками. Накинула на плече свій маленький рожевий рюкзачок, вставила навушники у вуха й пішла на вулицю. 

Було занадто тепло для кінця березня, яскраво світило сонце, посміхаючись мені з чистого блакитного неба. У маленькій продуктовій крамниці знайшовся цукор. Я взяла пакунок і йшла до каси, коли зупинилася біля кондитерської вітрини. Ще ніколи мені так не хотілося кремових тістечок. І коли все це помістилося в мій рюкзачок, посміхнулася сама собі й милій жіночці на касі.

Я вже заходила до двору через темну арку від будинку, коли щось позаду зупинило мене.

Чиясь рука міцно накрила мені рот і ніс, перекривши доступ повітря. Я миттєво заціпеніла, втративши можливість дати відсіч. Та момент невагомості швидко повернув мене до реальності. Я почала дриґатися, хотіла вдарити когось хоч якоюсь частиною тіла, або покликати на допомогу. Але цей тип боляче стискав моє тіло, несучи кудись. Нестача повітря добряче ослабила мене, все, чого хотілося, це отримати доступ до кисню. Мене закинули в машину, я нарешті вдихнула і намагалася швидко роздивитися довкола, але великий чоловік заклеїв мені рот скотчем, накинув мішок на голову, і зв'язав кінцівки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше