Тріумф баби Люськи. П'яте оповідання циклу.

Тріумф баби Люськи. П'яте оповідання циклу "Гусятинські відьмаки"

Баба Люська, склавши ноги по-турецьки, непорушно сиділа на землі. Піт великими краплями виступав на лобі. Ті краплі поступово скочувалися вниз і впадали в русла й руслечка багаточислених зморщок, а потім збігали стрімкими струмочками, оминаючи круглі щоки, аж до самої шиї. Гірше було з тим потом, що з’являвся на верхній губі. Він, завдяки проклятій гравітації, котився просто вниз, нестерпно лоскочучи губи, але баба, як легендарний Будда, витримувала ці тортури з достойною поваги терпеливістю і мужністю.

Іншою проблемою були дрібнесенькі колючки, по гіркій іронії якраз дуже схожі на ті, які баба бажала відчути в прокльонах своїм недругам. І ні – героїня не катувала своє тіло, як тібетські аскети, щоб досягнути невідомої далекої істини. Все було набагато і прозаїчніше, і водночас трагічніше – знаменита Астромеридіана, незламна супервідьма з просторів інтернету, крала у сусідів агрус.

«А що тут такого? Подумаєш! – скаже половина жителів Гусятина, щасливих власників індивідуальних господарств, – ну, зайшла по-сусідськи.» Тим більше, що агрус розрісся на півсаду в тих сусідів, і стратегічно вигідно примикав до межі городу баби Люськи. А ось тут якраз починається та сама проза з трагедією.

Проза в тому, що баба Люська влізла не просто «по-сусідськи» – взяти дві жмені агрусу, а підготувалася грунтовно: притягнула з собою пару здоровенних порожніх мішків, бо кожен, хто варив варення з агрусу, знає, наскільки сильно воно уварюється і тратить об’єм протягом приготування. Через те відьма вирішила два рази в одній справі не ходити. Як на зло, сусідка вийшла собі зі своєї сторони, щоб нарвати ягід на компот, і зауважила дуже підозріле колихання кущів.

А ось тут якраз починається трагедія, бо та клята сусідка вирішила, що кущі колишуть чужі кури, і з характерним бойовим вигуком індіанців: «Агуш!», який був завезений в Європу ще, напевно, Колумбом, жбурнула наосліп кілька половинок цеглин, що дуже вдало лежали складені її чоловіком недалечко, для якихось його будівельних справ.

Баба Люська одразу застигла соляним стовпом, колючі гілки агрусу впилися їй в тіло, а цеглини, як в грі «Морський бій», планомірно покривали площу ураження, невблаганно наближаючись до цілі.

І тут трагедія перетворилися на хепі енд. У сусідки раптово закінчилися боєприпаси, і вона, не бажаючи дерти одяг голчастими кущами і скоротити дистанцію, ще просто хвилину пильно попридивлялася, і, не помітивши нічого підозрілого, повернулася до хати.

Баба Люська відповзала з поля бою розгромлена, але нескорена. Вже на своїй стороні городу піднялася, розігнула затерплі крижі, і, палаючи праведним гнівом, попрямувала додому.

«Чекайте, чекайте, всьо волоссячко би вам повидьоргувало, – загрозливо віщувала вона, – я вам таку гикавку влаштую – світу білого місяць не побачите.» І тут вона мала повну рацію, бо в підсаджуванні гикавки мало хто з відьмаків міг би її перевершити в майстерності. Невідомо, кому дякувати – Богу, чи «нечистому», але в усіх інших магічних дисциплінах баба конкретно пасла задніх, через те її войовничий характер не становив великої загрози для місцевого населення.

Киплячи від злості, та одночасно зловтішно гигикаючи від радості неминучої помсти сусідам, баба Люська зайшла з городу на подвір’я, і вдруге за день перетворилася на соляний стовп – тепер вже від здивування.

В двері її хати настирливо барабанила кулачком ну вже дуже незвична дівчина. Зі спини вона виглядала на сто процентів, як «городська». Це відьма визначила одразу. Джинсові шорти на застрункій як для сільських канонів краси фігурі, були занадто короткі. Кросівки занадто білі і чисті, а головний «цуд», це абсолютно зелене, з пасмами сивини волосся, розпатлане вже аж дуже по-модному. І патлав їх явно не вітер – баба на тому розумілася. Передивилася в інтернеті купу роликів, де, в основному китайські спеціалісти-фанатики показували на звичайних (теж китайських) дівчатах чудеса мейкапу і перукарського мистецтва. А найголовніше – під її воротами зі сторони вулиці виднівся дах авто, на якому приїхала ця дівчина з ютубу. Отут Баба Люська ахнула. Вона не могла не впізнати своє, з недавнього часу солодке, але поки що далеке бажання – останні місяці стара все частіше зависала на сайтах, де продавалися різного віку уживані авто. А що? Дякуючи внуку, який за допомогою свого подарунку, зробленого рік тому – ноутбуку, долучив її до чудес всесвітньої паутини, баба стрімко цивілізувалася. Здати на права і стати власником залізного звіра, хай і б/у – ніколи не пізно.

«Гелентваген», – чарівними молоточками забухало в скронях – дівчина була явно з вищої, поки що недосяжної для баби ліги.

Люська з того всього аж забула про помсту, і навіть трохи засоромилася свого затрапезного вигляду і далеко не голлівудських стандартів обійстя. А головне – вона завжди шостим чуттям ловила проблеми, що насувалися на її п’яту точку опори. От і зараз – та точка, що не зовсім вилікувалася після того, як відьму буцнув її власний улюбленець цап Пашка, зачесалася, і почала сигналізувати, що краще повернутися тихенько на город, і там відсидітися: «Постукає, постукає, та й піде собі», – та корисливий мозок раптом зробив висновок, що діваха, яка далеко не бідна, скоріш за все прийшла в якості клієнтки.

– Добридень, – на диво ввічливо проговорила Люська, клянучи в душі власну жадібність, – заблукали, чи що?



Witold Pajgert, Sonia Pajgert

Відредаговано: 25.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись