Турчанка ТанҐюль ( Туркеня ТанҐюль )

Розділ 3: Проблемний відпочинок Ані, або життя розставляє усе на свої місця.

Розділ 3: Проблемний відпочинок Ані, або життя розставляє усе на свої місця.

Від моменту прибуття Ані та Івана у таємничу й колоритну Туреччину, минув місяць. Брат із сестрою, залишились у країні східних казок і європейського шику, ще на деякий час, адже у них виникли якісь проблеми із їх турецькими партнерами.
Іван цілими днями бував у офісі, сім'ї, Караоглу, і разом із сином власника Алі-Онуром, створював, унікальну колекцію, у стилі, який поєднував, стриманість і красу сходу з європейським колоритом. Алі, швидко переконався, що із Іваном можна вести справи, адже українець усіляко демонстрував не лише приязнь а й професійні навички.
Якось у вечері юнаки, поїхали трохи розважитись у одному із елітних нічних клубів культурної столиці Туреччини. Усе б було чудово, якби не наш Іванко. Хлопець посперечався із власником закладу, й опинився вигнаний охороною закладу, на вулицю. Алі-Онурові прийшлось вибачатися за нестриманість свого друга. Власник клубу, із-за поваги до Алі, впустив назад нашого розбишаку й зажадав вибачень, але гоноровий український козак, сам покинув заклад гримнувши дверима. Турецькому мачо, прийшлося покинути компанію із одних дівчат й попрямувати за невгомонним Іваном. Юнаки йшли й розмовляли про життя, про різний світогляд на певні традиції й навіть про сестер. О, якщо по правді сказати, то коли Алі, завів розмову про сою сестру Айшенур, Іван лише розвів плечима, й поплескав нового друга по плечах.
--- У мене така сама ситуація із моєю сестрою. Я тебе дуже добре розумію.
--- Як у вас кажуть, ти побував у моїй шкурі… - додав Алі.
--- Отак…
--- Ти ж не забув, що ми завтра їдемо у Бодром? Хоч і презентацію перенесли на неділю, але після дороги, потрібно буде добре відпочити й можливо ще трохи позагаряти?
--- Мені якось це дивно у жовтні їхати на пляж…
--- Такий у нас клімат. Бачиш, що зараз майже 2-га ночі, а вулиці +19 градусів, і доволі тепло .
--- Аня, завтра  й у суботу, відірветься за весь час що ми тут були.
--- Та ти, не переймайся сестрою, у них із моєю Айше не було ні хвилинки вільного часу. То шопінг, то поїздка за сувенірами, то їх понесло на фабрику, коли тканину привозили, то вони на екскурсії поїхали, то у них спа.
--- Отак, виснажливий графік у наших сестричок був.
Обоє юнаків, розсміялися й сівши у машину поїхали у гостьовий будинок, де сімя Караоглу посилила українців.
Нічне небо, Стамбулу, було ясним, і добре давало розглядати своїх мешканок – зірок. Навіть теплий вітер, який здійнявся близько 3-ї ночі, не прикрив осяйності небокраю, а лише додав колориту стародавньому Константинополю, який вже  довший час свого існування носить іншу назву – Стамбул. Їдучи у машині Алі, Іван, задумався про свої життя й про те ким в результаті всього він хоче стати. Хлопець вперше за довгий час, подумав, що можливо, краще б було, знайти дівчину й намагатись збудувати довготривалі відносини, а згодом і сімю. Хоча, така перспектива не дуже тішила українця, адже він, як кажуть, ще не нагулявся, та і для чого йому дружина, він ще зовсім молодий. Усі думки про одруження Іван прогнав геть, адже підходящої дівчини на роль його дружини він ще не зустрів, а отже і думати про щось земне. А не глобально вишукане, ще зовсім рано. За роздумами про потенційну кохану. Іван, почав перебирати можливі кандидатури. Найпершою він згадав Софію Ємець, та зрештою Софія була єдиною дівчиною, яка йому підходила по статусу, але поки юнак відчував лише приязнь і можна сказати повагу до подруги сестри. Але це лише тому, що він ніколи не замислювався про іншу сторону медалі. Багате й безтурботне життя родини Караоглу. лише додало плюсів у переконаннях Івана, що його дружина має бути такою багатою, а то і багатшою, як він. 
«Романтика це звісно прекрасно, але якщо вибирати, чорний хліб чи червона ікра? То звісно, що я за 2-й варіант.» Цинічно й холоднокровно розмірковував юний пан, у чужому місті, ошатність, якого також не давала спокійно жити і Івановій сестрі.

До речі, про Аню, дівчина, як справжня львівська пані, гонорово блукала старовинними вуличками вічно пахущого тюльпанами міста. Львівянці, не було самотньо, адже культурну столицю Туреччини, Стамбул, їй показувала, АйшенурКараоглу, донька власників, дизайнерського дому: Кара-оглу. Дівчата хоч і не знали мови одна одної, й спілкувались, то на англійській, то російською, але все ж було видно не озброєним оком, що їхня любов до краси й таємничості Стамбулу, зробила диво. Так ці дві красуні, стали подругами. 
У останні вихідні, погода у Туреччині, нарешті змилосердилась, над нашими героями й подарувала їм трошки Сонечка. Прокинувшись із самого ранку в гостьовому домі Алі-Онур, написав листа Івану та Ані.
«Друзі, доброго вам ранку, я поїхав додому за сестрою. Прошу бути готовими до поїздки у Бодрум до 10 ранку. З собою не беріть багато речей, адже у нашому заміському маєтку, є ціла гардеробна із одягом та іншими потрібними дрібничками.. А ваші, валізи, вам привезуть у неділю із ранку, вже у маєток.»
Першою звісно що знайшла листа від Алі, Аня, й прочитавши його, побігла швидко збиратися, адже вже була майже 9-та ранку. Іван, ще ніжився у мякій наче хмаринка постелі, й навіть не намагався заважати сестрі, як він завжди казав «поволі сходити з розуму», коли вона починала кудись збиратися.  Аня влетіла у кімнату брата й крикнула:
---Ледащо! Вставай, ми туди їдемо не розважатися, а представити свій бренд, сьогодні в готелі Хайят,  буде представлення, ескізу із нової колекції. Ти розумієш? Із нашої спільної колекції…
--- А я й забув, - скочивши на ноги промовив Іван, - Стоп! Ти, що не знаєш, що презентацію ескізів перенесли на неділю?
--- Та знаю, але інформацію та 1 ескіз, виставлять на сайти готелю й холдингу сьогодні біля 9 вечора. А нам їхати близько 15-17 годин, і як ми, ретвіттити будемо ці новини у фургоні?А селфі, теж у вантажівці робити?
--- Та у вас із Айше свої заморочки, як я бачу… так досить панікувати,а краще скажи де  мій смокінг? 
--- Послуги 1 піарника й так дорого нам обійшлися, чи ти, хочеш щоб Джемаль знову вичитував нас за те що ми лише на словах партнери й не вкладаємо кошти у цю промо-компанію? А смокінг у шафі, біля моєї нової сукні…
--- Якої ще сукні?
--- Я купила вчора на розпродажі у магазині, що є при фабриці.
--- Це сукня торгової марки Кара-оглу?
--- Звісно, що так!  Як каже Айше. «власниця, найкраще знає як подати свою сукню»  А ми ж стали їх партнерами, маємо відповідати статусу… Розумієш? Та й чим я гірша, за якусь там модельку, яку б запросили на захід лише для того, щоб вона одягла брендові сукню…
---Та розумію. Не ідіот!
--- А так ми, вбиваємо 2-ох зайців одночасно. 1. До мене привернеться більша увага, а я ж українська партнерка, от і нам плюс, додаткова згадка про партнерство, контракт, нову колекцію, а по 2-е ніхто не витикатиме, що лише із їх боку йде вже рекламна компанія, а ми нічого не робимо. Я йду поговорю із мамою поскайпу… Може вона ще щось підкаже…
--- Стій, я те ж з мамою хочу поговорити. Цікаво, як у них справи.
Близько 10 біля вілли зупинився бус, й з нього вийшов Алі-Онур. На при велике здивування юнака, його українські друзі, вже були у саду із невеличкими дорожніми сумками.
--- Привіт, я ж казав не брати речей?
--- Привіт, я знаю, але для чого нам, щоб Джемаль потім цілий вечір нив, що його заставили ще й одяг наш вести… - промовила Аня.
--- Хм… а в цьому щось є… Брате, вони правильно вчинили, - промовила із бусу Айшенур. – Народ швиденько сідайте на свої місця й поїхали, бо запізнимося на паром.
--- На паром?
--- Так. Це я домовилась, - промовила Айшенур, - Ти ж знаєш, що я минулого літа, представила, декілька варіантів літнього гардеробу, от і це чудова нагода, ще раз пригадати усім що я дизайнер.
---  Але ж паромом, довше!  Стоп і куди ми припливемо?
---  Ми далеко не попливемо, лише у Бандірму, А з Бандірми, поїдемо у Бодрум своїм так би мовити ходом…
Іван та Алі, узгодили маршрут і ще деяку інформацію, а дівчата і дальше сперечались, як краще їм їхати, а ж поки Аня, не здалась.
--- Айше із тобою не посперечаєшся,  але …
--- Ні яких але, сідайте в бус і поїхали.
--- Але ми, мали їхати через Бурсу. – нарешті спитав Іван.
--- Так я пам’ятаю, що казав – додав Алі, - але якщо їхати через Бурсу машиною, то на 100 км., більше й відповідно довше. По дорозі заїдемо у ще 1 фабрику, то ж зможете, вдосталь роздивитися наші промислові можливості.
--- А у якому місті? – з цікавістю спитала Аня.
--- Е ні, про це згодом. Але повір, тобі більше сподобається ні ж на фабриці у Бурсі, так що не переймайся.

Сівши у бус, Іван глянув на сестру, яка наче яскрава нічна зірка, випромінювала пломенисту й веселу вдачу. Хлопцеві пригадалось, скільки вони із сестрою, сварились і навіть жартома бились. Ех, дитячі спогади, викликали на його обличчі посмішку й він щиро порадів що з сестри, як то кажуть, буде щось путнє. В його очах Анна, стала мудрою й розважливою дівчиною. А Аня сидячи біля Айше в останні хвилини їх перебування у Стамбулі, жадно вдивлялась у силуети міста, яке прийняло їх наче рідних. Проїжджаючи набережною Босфору, дівчина глянула на чайок, і згадала, що Марічка, намагається написати маленьку збірку віршів про міста світу. «О, то я тобі розповім про Стамбул і цих мило-надокучливих пташечок, і ти їх опишеш...» - думалось дівчині. «О це дивно, за стільки часу я згадала про Марічку вперше. Як у дома справи, як там наш магазин? Чи правильно ми вчинили з Іваном, від термінувавши підписання контракту до весни?» Сумніви й хвилювання роздирали сумління юнки. 
--- А ось і пором, зараз ми вийдемо, наш бус оглянуть і за 20 хв. будемо вже плисти до 1 нашої зупинки. – спокійно та впевнено говорив Алі-Онур.
--- А коли ми приїдемо у Бодрум? – ще раз спитала Аня.
--- Отже, так, ми, десь за 3 години добиратимемося паромом. В 14:00 з Бандірми вирушимо у Ізмір, де проведемо ніч, а завтрашнім ранком, вже із Ізміра поїдемо у Бодрум. 
--- Ага, то ви хочете проінспектувати фабрику у Ізмірі. Охох… бідненький ваш дядько… - саркастично відповіла Аня.
--- А я казала, що поведінка дядька є підозрілою, й викликає сумніви не лише у мене а й у інших людей. Аня, цілком права, наш Джемаль буде в великому здивуванні, що ми, без його дозволу побували на фабриці.
--- Айшенур, це не власність дядька, а власність холдингу. Й поки наш батько їздить по світу й рекламує бренд, шукає партнерів, наш дядько підніс голову наче той страус, і лише користується нашою працею. Я не буду нічого приховувати, адже ви й самі добре бачите, хто працює у холдингу, ахто лише вдає керівника.
--- Алі, ми, бачимо. Й не потрібно нічого пояснювати. Мене вразила твоя розповідь, про те, як ваш дідусь започаткував вашу імперію. Й я давно хотів сказати, що ти, як раз і вдався у нього, на скільки я розумію й аналізую, усе що відбувається у холдингу.
Поки вони собі розмовляли  про те,  чому потрібно відкласти контракт про партнерство, їх транспортний засіб перевірили й дозволили завантажити на пором. Айшенур, вирішила не гаяти часу й потягнула Аню, за собою.
--- Хлопці, давайте, розташовуйтесь і теж підходьте, ось біля цієї палуби. На нас чекає вже фотограф на фото сесію.
--- Айше, що ти, вже придумала? Яка ще фото сесія?
--- Колекцію, ми представлятимемо у грудні. Так? – розмірковувала Айше.
---Так, - підійшовши до Ані та Айше сказав Іван,
--- Ну от, а вже із січня, можна буде починати підготовку, до літнього сезону. Ми зараз зробимо мініфотосесію, у літній колекції, цього року, й коли вже представлятимемо колекцію наступного літа, звісно – що вкажемо, й на моделі, які розроблені й для нашої спільної колекції. Тренди, фасони змінюються із кожним роком. Але не слід забувати й про те, як ми, розпродуємо минулорічні колекції. Це не секрет, що не кожен може собі дозволити супер нову річ із цьогорічної колекції, а от видозмінений дизайн, старої колекції, яка принципі, на початку сезону, розходиться на ура, іє наша ціль. Так бомонд, із радістю купує фенш, але прості люди із радістю, розкоповують речі чудової якості із минулого року, вже із знижками. Як такої моди ж не існує, й кожен намагається виглядати найперше не вишукано. а зручно….
--- Ооо, я так бачу моя сестра проводить вам лекцію по маркетингу під назвою: «Що не продали вчора. Продамо сьогодні…» - сміючись говорив Алі.
--- Агав. Досить сміятись. Нехай я не супер пояснюю, але я думаю. Вони мене зрозуміли.
--- Ми самі так робимо. Різноманітні розпродажі, минулих колекцій,для нас не новина й не нонсенс. – додав Іван. – а як інакше покрити збитки. Краще вже продати за те що купив, ніж викинути гроші на вітер.
--- Як я бачу, ви вже обоє  готові до фото сесії, от  і фотографуйтесь першими, а ми, з Айшенур, ще трішки підправимо макіяж.
--- Добре. Ходімо Алі, позувати фотографу, бо наші принцеси, ще повинні нафарбуватись у стилі, веселки… - насміхався із дівчат Іван.
--- Що ти, сказав? А ну йди сюди… півнику… - дражнила Аня, брата.
--- Та залиш його, ходімо, он у цей бік, я тут облаштувала невеличку студію, де ми, змінюватимемо одяг. Але нам потрібно спішити, бо образів є 4 а час спливає.
--- Так, Айше, я з тобою згідна, потім насварю брата.

Зовсім непомітно пробігли 4 години на поромі для наших юних винахідливих підприємців. А ступивши на землю у Бандірмі, , так би мовити,  4-ри мушкетери, дуже сильно здивувались, коли побачили, перед рестораном де мали пообідати, матір Алі та Айше, Джансу Ханим.
--- Мамо? А що ви, тут робите? – обнявши матір спитала Айше.
--- Ваш, батько ще вчора мене відправив у Бурсу, на нашу фабрику, бо … - глянувши на Аню та Івана, пані, Джансу, вирішила не розповідати, що ж сталося, а просто додала, - я супроводжую колекцію у Бодрум.
--- А Джемль, де? Це ж його місія…
--- Так склались обставини. Гаразд, ви краще розказуйте, як вам фото сесія? Все вийшло як ви планували?
--- Так, дуже все нам сподобалось. Ваша Айшенур, дуже вміло все організувала. – хвалила подругу Аня.
--- Ооо, приємно чути. А умови на фабриці і взагалі як вам наша компанія? Поки тут не має сторонніх вух. І я чекаю, на свій транспорт, я б хотіла обговорити деякі питання, щодо нашої співпраці, адже ваша мама, відправила вас підписати контракт, а ви його не можете поки що підписати, через юридичні проблеми із спадком, тому мій чоловік і переживає.
--- Пані Джансу, ми, прекрасно розуміємо, що поки Джемаль-ага, не стане головою правління холдингу, він не дозволить підписати угоду про партнерство. Для початку співпраці, нас задовольняє, продаж вашої європейської колекції, на тих умовах, про які ми домовились. Юридично ми, оформили патент на розробку колекції, між вами та нами, а це для початку є непоганою гарантією. Якщо брату вашого чоловіка, аж так кортить стати головою компанії, що він відтермінував підписання угоди аж до березня-квітня. Ну що ж, ми, не в програші, адже колекцію все одно розроблятимуть й заготовлятимуть деякі зразки, ми почекаємо, але ваш холдинг, втратить близько 10 тис доларів, із-за пізнього старту промокомпанії.
--- Мамо, ми, з Іваном це все обговорили вже не 1 раз і він правий, із за примх дядька ми, втратимо і заможних клієнтів і ще й податок треба буде швидко погасити, за 2-3 дні а не за 10, як це передбачено законом. Якщо щось піде не так винні ми будемо, а не Джемаль. 
--- Батько тому і переживає й навіть запропонував мені, стати управителькою наших магазинів. 
--- Клас!!! – радісно вигукнула Айше., - наша мама, не дасть розпродувати колекції по низьких цінах лише тому, що дядечко домовився про багаторічні контракти. Це ж абсурд. По маленько лід починає скресати…
--- Де ти, такого набралась? – спитав Алі.
--- Мабуть він мене… - додала Аня, - ой…
---- Ахахаххахаха – усі щиро сміялись.
--- Добре, мені вже час, за 10 хв., має прибути вантаж. Зустрінемось вже завтра.
--- Мамо а ви, куди? Відразу у Бодрум?
--- Так Айше. А чому питаєш?
--- Просто ми, їдемо у Ізмір, і я подумала, якщо ви, управителька магазинів, то б не погано було проінспектувати і фабрику у Ізмірі… Але якщо ви супроводжуйте зимову колекцію, тоді ми, проінспектуємо фабрику.
--- Не перестарайтесь, бо вашому дядьку це не дуже сподобається.
--- Та він буде не в захваті від того, що ви працюватимете.
--- А це вже не йому вирішувати, а моєму чоловікові. Будьте чемні. Благослови вас Господь!
Джансу, обійняла дітей й пішла, а Іван сказав:
--- Я не розумію, як ваш дядько так може. Щось не по його, то відразу ж харрам, і соромно. Він прикривається віковими традиціями лише для свого зиску й добра.
---О це ти, вірно відзначив, але ж, маємо те що маємо, як казав ваш 1 президент Кравчук, - промовив Алі.
--- А коли ми, їдимо?  Яка вже година?
---Офіціан. Рахунок будь-ласка, - промовив Алі, - так. Красуні, давайте ви йдіть по своїм справам у вбиральню й за 15 хв, зустрічаймось через дорогу біля заправки, Іване, почекай на них тут, адже як бачиш, наші сестри припали до серця, он тій компанії, яка не спускає очей  із них.
--- Ще б пак. Адже ти, лише глянь як тут одягнені дівчата, за сусіднім столиком, а як наші кралі. – сказав Іван.
--- Іване! Ну от що ти, мелеш? Нормально й скромно ми одягнені.
--- Я б не сказала що дуже скромно, - додала Айшенур. 
--- А що не так? Шорти і футболка, не прозорі без вирізів, так видно пів руки і пів ноги. То це харрам, офф? Жарко +22 а ми маємо бути вдягнені як зимою? тай дорога далека. Хоча зі сторони може й дивно виглядає, дві дівчини й два хлопці… а то їм мабуть завидно, що ми разом за столиком сиділи…
--- Ой я не витримаю із неї… оце вже філософ…- й Айше пильно глянула на Аню, - ааа я знаю, на що ці мужчини дивляться… Alli – Айше, щось сказала брату турецькою й він повернувся за столик.
--- Друзі, гаманці, телефони, й золото, ось що їх привабило… Адже зовнішньо, зараз цілком нормально зустріти, дівчат в європейському стилі одягу. Я на вас тут зачекаю разом із Іваном, а ви швиденько йдіть у вбиральню.
--- 5 хв. і ми біля вас, - панікуючим голосом відповіла Аня.
Дівчата, швидким кроком направились у бік вбиральні й за ними у слід пішов один із чоловік, які сиділи недалеко за столиком.
--- Офіціянте, де у вас  охорона? – крикнув Алі.
--- Слухаю вас. – підійшовши до юнаків промовив, чоловік років під 50.
--- Ви, охоронець? То чому у вашому закладі негідно себе поводять відвідувачі? Он ті 4 чоловіків, пильно оглядали моїх сестер. Це не повага! Ми, живемо у вільній країні. Й кожен обирає згідно із правил й свого виховання як йому бути одягненому. Якщо дівчина у футболці і джинсових шортах, то це ж не привід, її поїдати очима.
--- Юначе, що ви конкретно хочете, що мені зробити…- допитувався охоронець.
--- Хлопче охолонь, - говорив офіціант.
--- Я за сестрами, сходжу, - сказав Іван.
--- Так,брате йди, бо як бачиш, мене тут не розуміють,
 --- Ей, стій… - почулось з іншого залу. – мій кулон…Рятуйте злодій! – кричала Аня.

Іван, якраз був біля дверей, як повз нього намагався пройти, злодюжка, він відразу ж, вдав що падає, і мимоволі повис на негіднику. До драга рвонули інші 4. що сиділи за столиком, але, покинути ресторан їм просто не вдалось, адже як тільки друзяки підійшли до того чоловіка, який зірвав із Ані кулон, у двері ресторану зайшло декілька поліцейських і наказало усім залишатися на своїх місцях. Із заднього входу,також підійшли декілька озброєних стражів порядку й банда злодіїв опинилась у пастці..
 Як виявилось, дівчата. що також перебували у тому ресторані, були не просто відвідувачками, а працівницями карного розшуку й ловили банду злодюжок, так би мовити на живця., й наші 4 мушкетери, як раз допомогли спіймати цих злодюг, адже кулон, який був зірваний із шиї Анни, став беззаперечним доказом у справі. 
 Одна із поліцейських відразу ж, впізнала Айшнур, як тільки наші герої зайшли у ресторан, а помітивши що на подрузі дівчини, досить пристойний золотий ланцюжок і великий кулон, поліціянтка, довго не думаючи,  викликала на місце їх підрозділ. І просте стеження. перетворилось на затримання на гарячому.
Дівчата-поліцейські, подякували за допомогу у затриманні банди й навіть поцікавились, коли слід очікувати на нову колекцію бренду Кара-оглу.
--- Ох, та не потрібно нам дякувати. Це ми, вам, вдячні, бо не дуже приємно розпочинати спільний бізнес із нашими українськими партнерами із такого не приємного інцидент. – говорив  Алі-Онур. – нова колекція, буде за презентована, аж на початку квітня, Але більше я вам ні слова не скажу. Адже за контрактом, я і цього вам не мав казати, хоча вже з понеділка буде офіційна заява і багато сюрпризів.
--- Пане Алі, але у нас буде за 2 тижні суд  по цій справі, і як ваші партнери зможуть дати свідчення? 
--- А по-скайпу не можна? Та і ми з сестрою також є свідками. 
--- Ми, розуміємо, і ви, отримаєте виклик у суд, але тут така справа, що кулон дівчині, ми, зможемо повернути, лише після суду…
--- А ось це погано, адже це не просто кулон, а так би мовити оберіг, який їй подарувала бабуся, на скільки я знаю, але доказ є доказ й ми не перешкоджатимемо слідству. Я під їду у ваш офіс в Стамбулі після суду й заберу кулон, а вже при можливості віддам Ані. 
--- Це лишнє, я думаю, ми, можемо офіційно переслати прикрасу в Україну, державним коштом, лише бажано, що б ви, оформили заявку на повернення цінних речей й звісно, повідомили їм коли забрати посилку.
---Пані капітан, я думаю, ми, ще домовимось, а зараз якщо ми можемо їхати, то до побачення, адже ми й так відбились від графіку на 1,5 години.
--- Звісно. Ви, маєте мій номер телефону. А я ваш. З понеділка заїдете у відділок для повторних свідчень. 
--- Добре. До побачення.
Після невеличкої пригоди, наша 4-ка, сіла у бус і вирушила у пункт свого призначення. Аня, після, того, як позбулась свого талісмана. мовчки їхала у бусі й вдавала що спить, а сама, ніяк не могла зрозуміти, як же ж той злодій зумів стягнути з неї ланцюжок. План  Айшенур, про веселу й безтурботну подорож, розлетівся на шматочки. Але дівчина, почала розповідати, про місця, через які проїжджала компанія, і коли вони приїхали у містечко Баликесір, Айше, нагадала подрузі, що її місія, під назвою: «У мене найкращі фото в інстаграмі» ще не завершена. Аня, змушена була визнати правоту Айше, й відновила свій план, за яким саме вона мала втерти носа своїй любій подрузі Софії, фото із відпочинку якої не давали спокійно жити Ані. 
---Так я їй заздрю. Але я жива людина, а людям притаманно відчувати різні почуття. – промовила Аня.
--- Братики, може б ми, чого перекусили? – поцікавилась Айшенур.
---Ми вже наїлись за сьогодні на наступні 2 тижні… - жартівливо відповів Іван, - тепер Алі. Має їздити по поліцейським дільницям..
--- Іване, що за жарти… дівчата праві, нам справді потрібно попоїсти, адже до  Маніси, їхати до 5 годин.
--- До тої самої Маніси? Там де правили шехзаде? – зацікавлено промовила Аня.
--- Так, саме до того містечка… - відповів Алі, - до Ізміра, трохи дальше, й я не знаю чи ми, до їдемо, чи нам потрібно заночувати десь в іншому місці, а вже у досвіта відправитись у Ізмір.
--- Так, як я постраждала, я  просто благаю вас, зупинитись у Манісі, Дуже вже хочу помилуватись краєвидами старовинного міста, за яке точились такі палацові війни. 
---Опа, наш любитель історії отямився від шоку… Алі, що скажеш?
--- Якщо Анічка, хоче, ми, звісно можемо заночувати у Манісі чи якомусь містечку поблизу.
--- Айше, у тебе дуже добрий брат. Бережи його. – на радощах, Аня, обняла Алі.
--- Ох, може і добрий… поживемо побачимо. Он там є якесь кафе, чи то магазин.  Пропоную, братику сходити туди й купити нам щось попоїсти. А ми тебе тут почекаємо.
--- Це погана ідея. Краще, під їдемо ближче, якраз навпроти, закриємо бус, поїмо, розімнемо ніжки, й за 10 хв. поїдемо дальше.
--- Добре. Давай їдь, лише швидше бо мені потрібно у вбиральню. – сказав Іван другу.
Повечерявши, Іван запропонував Алі-Онуру, відпочити й посадивши біля себе Айшенур, сів на місце водія.
--- Ти, мені казатимеш куди їхати, а твій брат, трошки поспить. 
---я так добре дороги не знаю, бо дідусь мене не брав із собою у подорожі, а потім ми літали літаком, а не їхали машиною. Але у мене є карта й…
--- Найближчу годину їхати ось туди, а потім он цією дорогою, а потім ви, мене розбудете, й ми, підзаправимось. – додав напівсонний Алі. – а зараз  я як і Аня, трошки посплю… аааххх – позіхнувши промовив юнак.
--- Усе буде добре. Добраніч, братику.
Насправді ніхто не розбудив Алі, аж поки компанія не під їхала до містечка Саруханлі, що за декілька кілометрів від славнозвісної Маніси.
--- Заночуємо тут, он є готель, а завтра із самого ранку виспані й відпочивши, ми зможемо більше всього зробити. Соньки аууу, прокидайтесь, - гомоніла замученим голосом Айшенур.
--- А де ми? – вже звично промовила Аня, відкривши заспані очі,
--- Ооо я впізнаю це місто. – сказав Алі, - так, ми, тут не будемо зупинятися, а проїдемо на сусідню вулицю й зупинимось у родини нашого родича, Кемаля. Я зараз до нього зателефоную.
--- Добре, так усі сидять. Рушаємо,
--- Алло, пане Кемаль це вас Алі Караоглу турбує. Чи можна нам зупинитись у вашого зятя в Саруханлі? 
--- Дорогий, пане Алі, я зараз зателефоную зятю й він обов’язково прийме. – відповів чоловік. – А ви, вже приїхали?
--- Так, так, я і наші українські партнери вже у містечку. 
--- Ой потрібно було зателефонувати швидше, вони б вас зустріли. Але нічого я зараз усе владнаю, адресу ви знаєте?
--- Та не переймайтесь так, дядьку Кемалю. Нічого нам не потрібно, Лише переночувати. Адресу я пам’ятаю, як табличку множення на 2. 
--- Синку,  чекатиму на вас завтра у Ізмірі. Добраніч.
--- Дякую, Вам. 
--- О то ми їдемо до доньки дядька Кемаля, Чічек? Класно! Цікаво, який у неї чоловік?
--- Айше, ну от що ти, за язиката феська? Звичайнісінький у неї чоловік. Не усі як ти, перебирають. Енгін, через хворобу їх синочка, зараз у дома. Ти б чула як його хвалить дядько Кемаль.
--- Ах ну гаразд. Усе ми, приїхали.
Донька Кемаля Чічек вже чекала біля воріт їх будинку.
--- Пані, доброго вам вечора. – жартуючи привіталась із жінкою Айше.
--- Айшенур, як давно я тебе не бачила. Доброго вам усім вечора,  ваш бус, відженіть он туди, це наш сад, і ми там тримаємо своє авто. 
--- Чічек знайомся, моя українська подруга Анна, а за кермом її брат Іван.
---Дуже приємно познайомитись. – подаючи руку  промовила Аня.
--- І мені. Ласкаво прошу до будинку.
Помучені подорожні, не вечерявши, швидко заснули, а на ранок. Айше, Аня та Чічек, вже порались над сніданком й чекали поки прокинуться чоловіки.
--- Я думала у тебе лише донька та синочок, а у тебе аж 3-є дітей. Коли ви, встигли?
--- Айшенур, мені інколи здається що у мене 4-ро дітей, бо Енгін, деколи себе так поводить, як наша старшенька, а їй лише 4 рочки.
--- Ахха, усі чоловіки, як малі діти, лише машинки й стріляли у ноуті… - підтримала розмову Аня.
--- Ох і не легко бути перекладачем. – бідкалась Айше., - повільніше бо я не гуугл транслейтер.
--- Доброго ранку. – зайшовши у кухню, промовив Енгін поцілувавши дружину у чоло. 
--- Гунайдин, паша. – промовила Чічек.
--- Ой, як це мило. Які ж ви щасливі.  – радісно промовила Айшенур. – цікаво чого це наші брати ще сплять?
--- Айше, вони не сплять, а сидять у вітальні за документами, які я їм приніс на розгляд.  
--- А Джемаль-ага, ще не  телефонував?
--- Вбережи нас аллах, Ні не дзвонив. Нам з татом Кемалем, вистарчає його захцянок і на роботі, не те щоб у дома. Хоча від нього всього можна чекати.
--- Енгіне!
--- Кохана, Айше своя, й кому як не їй знати нашого дядька.
--- Вас спасає те, що ви далека родина, й живете подальше від нашого Джемаля. – промовив Алі, - я тут зайшов спитати, чи довго нам чекати на сніданок?
--- Братику, зараз ми, вас нагодуємо, лише Айше чай заварить. Йдіть собі сідайте.
--- Люба, й ви дівчатка, швиденько завершуйте свої дівчачі посиденьки й ходімо снідати.
--- Я ще зайду до дітей і дам Тургуту ліки від застуди.
--- Люба моя дружинонько, я вже все зробив. Діти одягнені й чекають на сніданок за столом.
--- І що б я робила без тебе. Все ти, знаєш і вмієш. 
Аня із Айше мило усміхнулись і понесли підноси із сніданком у вітальню.
--- Тітко Айше, тітко Айше,  подивіться як я вже виросла. – бігла до Айшенур дівчинка років 4.
---Мерєм Султан, обережніше, бо я тримаю гаряче. Зараз я із тобою пограюсь, лише покладу на стіл тацю.
--- Тітко, а ви, знаєте, що мій братик Тургут занедужав? Він так погано спав цієї ночі. Бідненький.
--- І в кого вона така не посидюча? Модниця маленька, йди до мене на ручки, я тебе познайомлю із своєю подружкою Анею.
--- А ви з Львова? 
--- Питає чи ти зі Львова? 
--- Когось вона мені нагадує… Така ж непосидяча, як і ти, і вперта…
--- Аню?! Не наговорюй на мою улюблену племінницю. Вона наш скарб. Наша Султана.
--- Ох, та я просто жартую. Тьфу-тьфу… щоб не вректи. Рости велика й красива як твоя тітка Айшенур. Переклади.
--- Такі слова лестощів,звісно що Айше вмить перекладе. – сміявся Алі-Онур, над здібностями сестри як перекладача.
--- От я вивчу російську й спілкуватиму із Анею, а ви і дальше вдаватимете англійців. – образливо відповіла Айшенур.
--- Не сваріться. А краще розкажіть, як ви, вчора добрались, - лагідно говорила Чічек.
--- Не без пригод. У Бандірмі, у нашої Анюти, злодії вкрали ланцюжок із кулончиком золотим. Але тут все швидко розв’язалось, бо нам просто пощастило. Хоча кулон треба буде забрати через 2 тижні.
--- Ох, ви як завжди, як не з машиною проблеми, то ще щось.
--- Ви краще скажіть чи плануєте повертатись жити у Стамбул, бо мені навіть і не має з ким погуляти чи поговорити по телефону.
--- А Сельма, де? Чи ви із-за Джемаля не спілуєтесь?
--- А то ти, ще не знаєш, що наш любий дядько відправив доньку вчити у Німеччину. Хоча, тітка Ясмін аж кричала, щоб Сельма їхала у Лондон, але економіка понад усе.
--- От і чого він добивається? Ти випустила колекцію, не без ідей Сельми. Ні щоб думати, що доньці потрібна профільна дизайнерська освіта, Джемаль відправа її вчитись на менеджера, - добавив до слів сестри Алі.
--- О які пристрасті. Я й не знала.
--- Айше, ми, поки не плануємо повертатись у Стамбул. Хіба, вже як Мерєм треба буде йти у школу. Чи ще почекаємо. Ми вже були собі розпланували що поїдемо відпочивати минулого літа, й тут Чічек дізналась що вагітна нашою найменшенькою. Ми навіть нікому не казали, що чекаємо на дитину, бо вагітність протікала дуже погано.
--- Стоп. Стоп, то скільки вашій крихітці?
--- Сестричко, нашій Айшенур, лише 1.5 місяця.
--- Ти сказала Айшенур? Ви, що назвали дівчинку в мою честь? – із сльозами на очах промовила Айше.
--- Так, тіточко, вашу племінницю назвали на вашу честь, - ніжно із трепетом промовила Чічек обнявши родичку.
--- Які ж ви, милі. Але… ААААА, я ж не знала, я не маю нічого золотого. Це не подобство, от і як я їй подивлюсь у очі…
--- Чого ти, панікуєш, будеш мати ще 1 привід приїхати у гості. 
--- Ми, поки нікому не показуємо маля, бо вона й так не в дома а у лікарні.
--- Що? Де? Чічек, Енгіне? Що ви, приховуєте? – спитав у родичів Алі-Онур.
Хлопець, добре пам’ятав, яким розкішним був цей маєток, років 5-6 тому, а зараз дім виглядав більш скромним. Дорогий екстер’єр, змінили прості й буденні речі, які не мали ніякого вишуканого вигляду, а Чічек, як і її сестри Айшенур та Сельма, привикла жити у розкошах. Й така зміна у оздобленні будинку ще вчора насторожила Алі, але він подумав, що це не його справа, адже Чічек вже має чоловіка, який і повинен дбати про свою сімю.
Молодому подружжю вже не в силах було приховувати, що їх малятко народилось недоношеним й має проблеми із здоровям. Айшенур, проявила свою турботу й запитала на пряму.
--- Скільки вам потрібно на лікування, нашої, крихітки? Тільки так, говоріть відразу як є, бо я зараз татові подзвоню, й він вже дасть доброї прочуханки дядьку Кемалю! Що це таке? У них проблеми, а вони ні пари з вуст! 
--- Тітонько, ви не сваріть моїх  батьків, бо я їх дуже люблю, вони найкращі в цілому світі. – втрутилась у розмову маленька Мерєм, забігши у вітальню.
--- Я не можу, от це майбутній дипломат! Я не сварюся, а лише голосно розмовляю, бо твої батьки трошки нечемні, правда Алі?
--- Так. Так, тітка права, але хтось мені обіцяв показати, як вміє танцювати… Хто ж це був, мама Чічек чи доня Мерєм? Ааа7
--- Я то була я… - крикнула маленька красуня і знову кудись побігла.
--- Не лякаймо дітей, а поговоримо дорогою у Ізмір.
--- От чому, ні дядька Кемаля не має, ні твоїх батьків Енгіне. Всі пазли зійшлися. – промовила Айшенур й переклала Ані та Івану, що у новонародженої донечки Чічек та Енгіна, є проблеми зі здоровям, і вони нажаль не можуть, вона зараз не може, ні про що інше думати, лише про маленьку Айшенур.
Аня знаючи турецьку традицію, дарувати при народженні дитини золоті прикраси, подумала й сказала.
--- Я хочу, щоб ви, цей кулончик із ланцюжком подарували своїй племінниці. Нехай Господь її оберігає. І не важливо, що це більш християнський символ, адже Бог у всіх конфесій і віросповідань 1 єдиний, а ми, люди вже самі дали йому багато імен. Свята Анна, вбереже маленьку від хворіб і подарує їй щасливе майбутнє.
Айшенур та Алі-Онур, були зворушені таким вчинком дівчини, а коли Айше переклала прохання Ані, сестрі, то Чічек, розплакалась.
--- Дякую вам. Ви добрі люди. – крізь сльози промовила дівчина.
--- Ми нічого проти християн не маємо, наші сусіди, он у тому цегляному будинку, християни які є, дуже добрими людьми й допомогли із дітьми коли Чічек була у лікарні. Але є у нас 1 прохання. Джемаль не має дізнатися про наші проблеми. Адже і так ходить за тестем і вмовляє продати свої акції.
--- От… і хто він після цього.
--- Тітонько, дядечку, а ось і я….. -  повернувшись увітальню промовила Мерєм.
Аня, відразу ж зрозуміла, що маленька Мерєм, танцюватиме якийсь танок й їй згадалася, прогулянка із Марічкою та Софією й танцівниць східних танців.. «От зараз і порівняю, як же ж виглядає справжній східний танець». 
Енгін та Алі, відразу ж задали ритм для танцю, плескаючи у долоні. А маленька кароока дівчинка, розсміялась, і почала витанцьовувавти. І нехай цей танець був лише маленькою копієюсправжнього східного танцю, але у рухах дівчинки, відчувалося неабияке натхнення й стійка витримка, щоб навчатись чомусь новому. Чічек дуже раділа, коли її доня, казала:
--- А я ще ось так вмію… І о так.
--- Як красиво, і хто ж тебе, навчив так танцювати?
--- Тітко Айше, ну, от, що за запитання. Звісно, що моя мама… - гордо і із великою шаною у голосі промовила дівчинка.
--- Та її ні мультиків ні казок не треба, лише б потанцювати. Чічек порадили, коли вона лише дізналась, що чекає на нашу Айшенур, зайнятися східним танцем. – розказував Енгін.
--- Татко, плескай у долоні, а не говори… - просила малеча.
--- Мерєм, не можна так із татком розмовляти… - насварила пальцем на дівчинку Чічек.
--- Мамо, та я ж танцюю… 
--- Ох, ці діти… - сміялась Айше. – Я бачу, що ти, чудово танцюєш, але трошки відпочинь.
--- Слухаюсь. – промовила дівчинка і пішла із братиком бавитись у сад.
--- Це таки дивно, що вона тебе слухає.  
--- А то, тітка Айшенур, для неї кумир над усіма кумирами. Коли тебе показують по телебаченню, чи є якась стаття, то Мерєм всім друзям в окрузі відразу ж хвалиться, що її тітка хоч і дівчина, але дуже успішна бізнес – леді. Причому, коли я її питав, що ж воно значить, «бізнес леді». Вона мені відповіла, «Татку, це означає успішний підприємець. А хто такий підприємець, це ж просто.. Наш дідусь Кемаль, підприємець». О так і живемо із маленьким всезнайком.
--- Ого! Їй точно потрібно вчитись не у цьому містечку, а у сучасному місті, але про це ми, ще з вами порозмовляємо. Це я вам, обіцяю. – різко сказала Айшенур, давши зрозуміти, що так вона вирішила, і за будь-яку ціну досягне бажаного, адже дівчина, як впиралась, то ніхто її вже не міг переконати у протилежному.
За деякий час компанія вирішила, що краще їм провідати племінницю, а вже інспекцією фабрики займеться Селім-бей, який коли дізнався що у його двоюрідного брата хвора онука, наказав синові, забезпечити усім необхідним малечу. Цілий день Айшенур та Алі, провели в лікарні біля племінниці, а от Аня та Іван, відправились на фабрику, й коли їх питали, мовляв де ж це Алі-Онур та Енгін, українці відповіли, що родичі давно не бачились і їм є про що поговорити. Близько 7 вечору, коли фабрика фактично вже закривалась, Алі та Енгін все ж приїхали й почали випитувати у Івана, як йому саме ця фабрика й що він думає про персонал.
--- Саме тут і відшиватимуть нашу колекцію, бо у Бурсі, зазвичай відшивають зимову колекцію. Тому розказуйте, що вам припало до душі.
--- Усе гарно, але я зламала каблук, - бідкалась Аня.
--- Та ти, не може ж без пригод… - сміявся Алі-Онур.
--- Це ж я… -  засміялась дівчина. 
--- Ви, готові їхати? – спитав Кемаль у українців.
--- Так, звісно, але скажіть, як там Айшенур, ваша Айшенур. – з турботою запитала Аня.
--- Тітка Айшенур, в лікарні влаштувала  розбір польотів, бо за її племінницею погано доглядають. – відповів Енгін.
--- Так Айше, все може. – додав Алі, - ходімо вже. Бо їхати довгенько.
Аня та Айше мовчки їхали на задніх сидіннях бусу й кожна думала про своє безтурботне життя, й як все в 1 мить може змінитись, й  про те що у житті є й важливіші речі ніж кращі фото із відпочинку у соц..мережах ніж у подруги. Аня, бачачи, як побивається й сумує Айше краще почала розуміти й Марічку, бабуся, якої вже не 1 рік хворіла. Наша мила дівчина на пару із Софією, перш за все думали про себе й свої проблеми, а Марічка потребувала надійного й вірного плеча подружок. «Вік живи, вік вчись!» промайнуло у думці Ані. 
--- А чого так тихо? Ви спите? – запитав Алі.
--- Нам сумно. – відповіла Айше.
--- А чого радіти, отак живеш собі, і враз якась подія міняє твоє ставлення до світу, - сказала Аня, - вже не буде так як було колись. Ой не буде.
--- Песимізм у сторону. Ми, під’їжджаємо до Бодрума.
---А що? Так швидко?
--- Нічого собі швидко? Аня, ти, може головою стукнулась? – спитав Іван у сестри.
--- Ні зі мною все гаразд. І не жартуй, дурбелику… а давай швиденько зараз спати, зранку ж у нас фото сесія. Айше, чи ти, відмінила усе?
--- Ні, я нічого не відміняла, адже Джемаль, як взнає,  то лютуватиме, давайте притримуватись минулого плану дій й все буде ок.
--- А це наша вілла. Ось, тут при вході завжди є буклет із невеличким описом будинку, Аню, тримай, там є і російською, 1 примірник, можеш ознайомитись, щоб не загубитись…
Аня, взяла буклет і почала гортаючи сторінки із описом та величезними фото, вчитувалась у кожне слово: Балконні двері та вікна з ПВХ, Москітна сітка на вікнах і балконних дверях, Міжкімнатні панельні двері, Стіни зі звуко- і теплоізоляцією, Декоративні стелі, Точкове освітлення, Керамічне покриття підлоги, Керамічне покриття підлоги в кухні та ванній кімнаті, Підігрів підлоги у ванних кімнатах, Підігрів підлоги у всіх кімнатах, Американська кухня, Вбудована кухня з гранітною стільницею, Мармурова робоча поверхня на кухні, Кондиціонери, Уся побутова техніка, Водонагрівач, Витяжка, Духова шафа, Плита, Посудомийна машина, Пральна машина, Холодильник, Мікрохвильова піч, Телевізор, Телефон, Меблі у ванній, Джакузі, Джакузі на терасі, Душова кабіна, Вбудована сантехніка, Меблі для спальні і вітальні, Спальний і кухонний гарнітури, Килими, Штори, Підвальний поверх, Плата за Іскян, Лічильники на воду, Лічильники на електрику, Wi Fi інтернет, Центральна супутникова система, Депо на даху. ВНУТРІШНЯ ІНФРАСТРУКТУРА: Гараж з автоматичними воротами, Вхід для інвалідів, Ліфт, Туалети, Підвальне приміщення, Депо,Тераса на даху, Зимовий сад, Кімната відпочинку, Веранда. ЗОВНІШНЯ ІНФРАСТРУКТУРА: Обслуговуюча компанія, Консьєрж, Садівник, Відеоспостереження 24/7, Генератор електроенергії, Тераса, Басейн, Душеві, Кухня і місце для барбекю біля басейну, Тераса на даху з шезлонгами для прийняття сонячних ванн і обладнаним місцем для барбекю. РОЗТАШУВАННЯ: Поряд з пляжем, Поряд з автобусними зупинками, Поряд з природою, Поряд з торгівельними центрами, Поряд з центром міста, На природі, Поряд з аеропортом, Поряд зі школою.
Аня так швидко гортала цей описовий буклет, а потім і сама почадла оглядати вітальню й ще кухню, аж поки її по під руку не взяла Айшенур і повела усе показувати про що дівчина, щойно прочитала. Звісно, що і опис і чудові фото вже справили враження на Анну, але коли вона сама все побачила на власні очі то промовила:
--- Боже та тут просто палац. Неймовірно красиво. – оглянувши будинок сказала Аня. – а це ваш маєток чи и його винаймаєте?
--- Цей маєток колись купив наш тато та дядько Кемаль, як уклали 1 свій успішний контракт. У літній сезон, ми цю віллу здаємо в оренду.
--- Тут мабуть живуть, якісь знаменитості? – допитувалась Аня.
--- Так, як бачиш, ось в цьому кабінеті є багато фото, на яких є багато відомих облич із турецького шоу-бізнесу.
--- О Айше, посунься,  - увагу Ані привернуло фото одного відомого актора, - а це його дружина й син? Які вони класні в тому новому серіалі. 
--- Та ще й 1 із успішних подружніх пар.
Поки дівчатка перемивали кісточки, представникам турецької еліти, Іван та Алі, обговорювали їх спільний бізнес.
--- І ти, можеш уявити, він хоче скупити акції у акціонерів і стави керівником.
--- Ваш дядько Джемаль, ще той ділок. Ви підтримали Чічек, а він лише хоче матеріально нажитись й скористатись із людської біди.
--- Такий вже він є. Дядько Кемаль, злий на Джемаля через спадок. Бо дідусь хотів внести у заповіт Кемалеву Чічек, а Джемаль сказав, що дідусеві своїх внуків мало, й він не має дбати про онуку його рідного брата.
--- Як людина, він слизький і ниций тип. Тай у бізнесі не такий ас… Енгін і то мудріший, а він не із вашого кола, й не має численних дипломів, але праця й бажанням він багато досягнув. Аня, казала, що фабрика у Бурсі є занедбаною, а от у Ізмірі, і чистенько й колектив і все по-поличках, так як і має бути. Від разу видно, що фабрикою опікується Кемаль.
--- От тут я тебе на усі 100 % підтримую. Ех. А де наші сестрички? Дівчата, що робите? 
--- Ми, та ми, вже в піжамах і йдемо спати, а ви і дальше обмивайте кісточки Джемалю, але без нас. Леді має виглядати, як свіжий бутон тюльпану навесні. Добраніч. – промовила Айшенур.
--- Братиська, гуднайт. – відказала Аня. – То хто зупинявся в цій спальні? Таркан? 
--- Ні, турецький принц у нас не відпочивав, а лише виступав  на весіллі Чічек та Енгіна. – якось буденно відповіла Айшенур.
--- Вав. Мені би так.
--- Заміж. Чи потусуватись із Тарканом?
--- Звісно що 2-ге, про заміжжя я ще не думаю, а ти?
--- І я теж. Перед вашим приїздом, розірвала заручини із хлопцем якого мені під сватав Джемаль, але я про це не хочу згадувати. Давай вже спати.
--- Добре. Солодких снів, а я скину у інсту, деякі свої фото, які зробила на пляжі у Ізмірі.
--- І ту фотку де мій брат сорочку нову купляв, перекинь мені. Колись його дітям показуватиму.
--- Ну чого ти, мої подружки у Львові кусатимуть лікті, як побачать такого красеня.
Аня, сівши за ноутбук, зайшла на свою сторінку у соцмережі і випадково натрапила на запис її подружки Софії: «Тяжко на душі, коли рідні тобі люди, так далеко. Люблю і сумую. Аню та Іване, не дочекаюсь вівторка, щоб вас побачити».  Ані стало якось не по собі, адже майже за 2-а місяці перебування у Туреччині, вона ні разу не написала ні Софії ні Марічці. «ох, і що ж я за подруга така? Софі, от мені цікаво ти, так за мною скучаєш чи за Іваном. Що ж тобі порадити, подруго! Якщо кохаєш. Борися за нього…Треба їм якось допомогти» Й Аня почала розмірковувати над планом, за яким її брат та Софі, мали почати зустрічатись. «Хоча може це погана ідея, Іванко, ще той казанова… Поживемо побачимо…» із такою думкою, Аня, відписала подрузі, що також скучає. І щоб вона не сумувала, відсилає багато нових фото із таємничої країни, яку потрібно побачити усім.
У передчутті нового дня, наші 4-и мушкетери заснули в одній із найрозкішніших вілл курортного містечка Бодрум.
Джемаль - ага, був ще у Стамбулі й всіляко сподівався, що Алі, провалиться у своєму задумі, щодо співпраці із українцями, хоча на той час у нього  були зовсім інші клопоти. 
Адвокат, якого він шантажував, вирішив все ж порозмовляти із Селім-беєм, щодо  заповіту їх із Джемалем батька, Алі-Кемаля. Але. Джемаль, маючи свою людину у офісі, адвоката, швидко дізнався, про зустріч того із його братом. Щоб довести, чиновнику, свою точку зору, цей  чоловік вирішив зробити ще одну пакість у своєму нікчемному житті. Маючи досьє, на сімю адвоката, він наказав, одному із його охоронців, викрасти онука. Цього неслухняного пана. Погрожуючи життям спадкоємця, Джемаль виманив розписку від адвоката, що той винен йому 100 000 лір і половину акцій у юридичній конторі. Ці папери не побачать світ, лише за умови, якщо адвокат, мовчатиме про змінений заповіт. Хоч Джемаль і погрожував розправою, але Фірат Якманоглу, не віддав йому оригінал заповіту. Це була єдина умова пана адвоката.
--- Я тобі пропонував гроші? Я тобі дав заможних клієнтів? Завдяки моїм зв’язкам ти, за півтора роки став одним із найуспішніших адвокатів Стамбула! Чому ти, зараз хочеш усе зруйнувати? – кричав на Фірата, Джемаль.
--- Пане, ви, забуваєте, що якби я не змовчав про новий заповіт. Ви. Б утратили, бо ваш батько, не лише майнові права розписав у ньому, але і деякі умови поставив, щодо утримання усіма спадкоємцями спадку. Скандал, вам не потрібний! І не смійте мені погрожувати. Відпустіть онука!
--- Фірате, я просто запропонував хлопчику, підвести його до тебе на роботу. Хіба ж я знав, що він так любить фотографуватись і публікувати фото у соц..мережах…
--- Ага, я пам’ятаю про нашу угоду, й не намагався її порушити.  Ваш брат, сам мене запросив до себе у офіс. Що я мав йому сказати? Він і так щось підозрює…Мені не потрібні проблеми, але знайте, я не маю доступу до заповіту вашого батька, бо за ось цим документом, щоб взяти у сховищі його заповіт, я маю подати клопотання у суд. І лише із підписом вашого сімейного адвоката, мені можуть видати не копію нового заповіту а оригінал. Я вам пояснював, що не знаю, як обійти цю норму у законі. З таким я ще не стикався.
--- Ти що ідіот? Що за дурощі ти, мені пояснюєш! Таких норм у законі не має! 
--- Ваш батько, щось нарив,законах, і як бачите, без підпису вашого сімейного адвоката, заповіт не може бути вилучений із архіву. А підписуючи такі заповіти, адвокат має подати запит у архів самостійно. Тобто я з ним маю піти у архів, із заявою із суду, де буде вказано, що лише за присутності нас двох, нам на руки видається оригінал заповіту і ми несемо за нього відповідальність, кожен має прочитати документ і засвідчити його автентичність. Зрозумійте, ваш батько був дуже багатою й впливовою людиною, тому такі перестороги із його боку цілком прийнятні.
--- А мені, що з того? Май на увазі, я стежу за тобою! Не роби нічого, що може мене розсердити, бо селфі внука зі мною, у майбутньому вже не буде! Я слів на вітер не кидаю!
Джемаль добряче налякавши Фірата, пішов із його офісу.  Ця ситуація із ще 1 підписом для видачі заповіту батька із архіву, так і залишилась у повітрі, наче мильна бульбашка, яка може що миті розірватись на шматочки, зашкодивши великим планам Джемаля.
Фірат, добре розумів, що із-за його жадібності він добряче вляпався. Але чоловіка гріла одна думка, на яку він міг послатись у суді, якщо виявлять новий заповіт батька Джемаля. Не дарма, про нього в місті ходила погана слава, що мовляв, Пан Якманоглу, може за певну суму провернути маленькі та великі оборудки, у юридичних проблемах. Навчений гірким досвідом спілкування із різними прошарками суспільства, цей чоловік років 55-и, й не думав допомагати Джемалю із заповітом, а лише скористався із не знання законів свого клієнта й як кажуть, навішав йому макаронів на вуха. Сивочолий статний чоловік, пильно дивився у вікно на вулицю, й побачивши, що Джемаль дивиться на нього із віконця свого дорогого авто, просто усміхнувся. «Нічого ага, прийде і твій час. А так, як я записую усі свої розмови із клієнтами, то у суді, я виглядатиму жертвою обставин і максимум, що отримаю у покарання то штраф… А хоча, якщо позбавлять адвокатської практики, то судитиму із державою… Все одно вийду сухішим із води ніж ти, милий друже… Нехай мине трохи часу й ти, дізнаєшся, як це погрожувати мені й моїй родині. Я не білими нитками шитий… ой, ні…! А поки думай, що ти, мене залякав.»
Джемаль не знаючи, що у офісі Фірата повсюди є безліч прихованих відеокамер й диктофонів, мислив собі, що злапав бика за роги й крутитиме Фіратом і на право й на ліво, тому спокійнісінько відправився в аеропорт на літак, яким Його Всемогутність, мали доправити у Бодрум.
Фірат на правах укладача заповіту, переглядав справу Алі-Кемаля Караоглу. Пану адвокату першому із всіх став відомим надзвичайно важливий факт із біографії Джемаля. Чоловік співставивши усі розмови із паном Алі-Кемалем, зрозумів, що Джемаль не знає, про таємничого спадкоємця, а отже  він за всіляку ціну має дізнатись, чому старий Караоглу, відкрив рахунок на величезну суму, до якого має право доступу лише один молодик. «ох, Джемаль-ага, та ви, бідніші церковної миші. Що ж ви, такого накоїли, що ваш батько у новому заповіті вам, нічого не залишив, а лише згадав вашу дружину й доньку? Цікавенько, дуже при дуже…». Пан Якманоглу домовився про зустріч із 1 із найкращих приватних детективів Стамбулу, щоб дізнатися, про таємного спадкоємця, якомога більше.  
Прибувши у Бодрум, Джемаль зайнявся звичною та улюбленою справою. «Псування нервів родичам» - ця ніша повністю належала цьому поважному пану. Приїхавши у готель, де мала відбутись презентація нової колекції бредну Караоглу, Джемаль, усім своїм виглядом показав усім хто ж тут  головний.
Вишукано-дорогий чоловічий костюм, лише вміло підкреслював пихатість цього вже не молодого чоловіка. Хоч він себе і вважав, ще зовсім юним й деколи поводив себе так наче йому й справді 25 років, але вік брав своє. Як не крути, 44-и річному Демалю, вже ніколи не повернути свою молодість і навіть статус і впливовість у шоу-бізнесі Туреччини, ніяк не могли прикрасити прогнилої душі цього нікчемного мужчини, який ще з молодих літ, роблячи пакості іншим, викручувався із будь-яких халеп, як не сам то за допомогою його батька. Ох бідний Алі-Кемаль, ніяк не міг зрозуміти, як це у такій великій та поважній родині, виріс такий нікчемний нащадок. Старий Караоглу, останні, 15 років приховував від суспільства великий гріх його старшого сина, й саме тому, він більше приділяв уваги молодшому Селіму та його родині. А Джемаль, ще із малечку ревнував батька до брата, адже пан Алі, як справжній бізнесмен, за хороші вчинки та оцінки винагороджував молодшого, який був його надійною опорою та гордістю, а Джемаль нічого не роблячи для поваги батька,все більше й більше розчаровувався у рідні. От і після смерті старого, він зробив усе, щоб всі довкола вважали лише його спадкоємцем родинного бізнесу Кара-оглу, і наче виявивши милосердя, дозволив брату керувати половиною холдингу. Наївний думав і думає, що такий розклад речей залишиться до кінця його життя, але викравши онука Фірата, він тим самим випустив змію із мішка, яка так вміло й сонливо чекала свого часу. 
Крокуючи фойє готелю, Джемаль згадував, як його племінник Алі-Онур, минулого літа планував тут провести своє весілля. Нестримно й зухвало, Джемаль розсміявся на весь зал і подумав: «От як я тебе зробив… Поплач, хлопчику, ти, такий самий підлиза, як і твій батечко… Ох і осоромився ти перед усім світом. Наречена покинула за тиждень до весілля… Але ти, не здався, а плануєш нові проекти й ще й у тебе все виходить. От і чому у тебе все виходить? Племінничку ти, не знаєш кому ти, насмілився перейти дорогу… Я зітру тебе у порошок!!!!»  По цих роздумах, його очі налились кров`ю, а погляд став таким ненависно-злим, що міг як і давньогрецька Медуза-Горгона, перетворювати всіх і все на статуї із каміння. У народах світу про таких людей говорять, що може запросто вректи й навіть не дивлячись на об’єкт своєї ненависті.
Пан Джемаль коли дізнався, що Алі-Онур та компанія, їхали майже через пів країни машиною, почав обраховувати збитки, адже дешевше б було летіти літаком. Чоловік думав,  що ось нарешті є привід, щоб перед його братом Селімом, покричати на племінника через марні витрати останнього. Але, коли Селім-бей та Джансу-Ханим прибули на презентацію і пояснили навіженому на грошах Джемалю, що Алі, із власної кишені оплатив поїздку на бусі, пан Джемаль, трішки вдав милостивішого й навіть перепросив брата, за те що безпідставно образив його сина. 
Алі-Онур, Айшенур, Іван та Аня, провівши 3 години на зйомках реклами, діючої колекції бренду Кара-оглу, сильно все розкритикували.
--- Цю рекламу розробляв відділ Джемаля.
--- Вульгарщина несамовита, - репетувала Айшенур.
--- У нас в країні, ще б пройшла напівоголена реклама, але у вашій країні. Усі телеканали, стараються не розбурхувати культурні  розбіжності, між світськими й традиційними лініями поведінки у повсякденному житті. Так як я зрозумів, дану рекламу будуть транслювати після півночі й не усі канали, але ж для чого було витрачати шалені кошти а такий піар? Джемаль, зовсім нічого не тямить у рекламних роликах. Співчуваю, вам друзі… - критикуючи дії старшого із родини Караоглу. сказав Іван.
--- І він хоче, щоб цю рекламу крутили по всьому світу? Це просто дешеве порно! – лютуючи додала Айшенур, - ох, а в результаті будемо винні ми.
--- У фото сесії твоєї лінії купальників і то були скромніші кадри ніж, тут. Цікаво, що на це скажуть Селім-бей, та Кемаль-Бей, - додала Аня.
--- Дядько Джемаль лише підштовхнув раду директорів холдингу до того, щоб затвердити мої проекти, щодо розвитку торгової марки і можливо, саме я очолю рекламний відділ нашої фірми, - додав Алі.
--- Ми б були спокійні і б з радістю, шукали й домовлялись про ефірний час  для нашої спільної реклами.
--- Іване, ти ж знаєш, як ми, все планували. – говорив Алі. – Ми думали, що запустимо цю рекламу і у вас, ближче Нового Року, й ваших релігійних свят, адже деякі новинки відправляться вам у магазин, і хто зна чи б не знайшлися серед вашої еліти,для нас потенційних клієнтів, але  якщо людина знатиме, що одяг із Туреччини, і подивиться цю рекламу, то буде собі мислити, що ми, гонимось за грошима й зовсім не поважаємо свій народ.
--- Із цієї реклами видно, що ми, у першу чергу, не поважаємо жінок! І тут культурні традиції нашої країни зовсім нідочого. Араби, відмовляться таке крутити, а як не як і 10 % від усього продажу, це багато.
Поки наші герої направлялись у інший кінець міста, на презентацію нових ескізів одягу бренду Кара-оглу, Джемалю повідомили, що його рекламний ролик, вже забракований, 2 акціонерами холдингу. Він лише усміхнувся й подумав, що нічого страшного у цьому не має й він на правах великого керівника, зуміє переконати усіх інших, що прогресивне бачення  повинно бути саме таким. Єдиною людиною, яка подивившись відео, написала хороший відгук, була Лейла, але проте хто ж вона така, розповім пізніше.
Настав вечір. До презентації рекламного ролику та ескізів нової колекції залишалось трошки менше 2-ох годин. Аня із Іваном, відчували себе наче не в   своїй тарілці. Адже Алі та Айше, намагались, створити нове слайд-шоу вже окремо від суконь, які буде показано у рекламі Джемаля. На допомогу Караоглу прийшов Халдун Озджипингар. Саме той Халдул, з яким закрутила роман колишня наречена Алі-Онура. Але так, як і його батько був акціонером холдингу і прекрасно розумів, що під керівництвом Джемаля, бізнес. який будувався в останні 50 років, починає не те щоб занепадати, а із тріском летіти у Тартарари, він поросив сина, тобто Халдуна, допомогти Алі із презентацією адже від цього маленького слайд-шоу, залежали успіх і процвітання компанії. Таким чином над створенням нової презентації, трудились два запеклі вороги: Алі-Онур та Халдун. Молоді чоловіки. Не промовили один одному ні слова. Халдуну. Якщо щось було потрібно він питав у Айшенур, або у ще 1 хлопчини, який допомагав цій компанії спасти так би мовити репутації холдингу.  Ані надоїло чекати, й давати інтерв’ю різним блогерам та журналістам. Щодо спільної співпраці із турецьким брендом і вона пішла у номер, де працювали Айше та Алі. Дівчина швидко знайшла для себе роботу, вона. Маючи нові фото із подорожі, запропонувала добавити декілька фото на яких були якраз Алі, Айше, вона та Іван.
--- А ще, можна добавити фото Чічек у її весільній сукні, і ще ті дві акторки, які зараз мило позують фотографам і так рекламують свої наряди від вашого бренду. Що мені аж самій захотілось, щось прикупити у ваших магазинах.
--- Стоп, але як це все поєднати.
--- Фішка ось в чому. Це слайд-шоу, ми, називаємо, «Минуле і сучасне» або «Без минулого й теперішнього не буде майбутнього…» ну якось так, і починаємо показувати успішні й дуже відомі сукні марки, які вже не потрібно рекламувати, а вони самі є вашою рекламою. Наприклад, сукні із церемонії «Золотий метелик» за останні 5-6 років. Відомі? Так! І всі знають, що це Кара-оглу! Тоді частина із літньої колекції, як ви, кажете, у наступному сезоні, будуть різноманітні розпродажі – так ось чим не привід їх ще раз продемонструвати, тим паче, що розкішніші аналоги, є супер популярними зараз у всіх турецьких модниць, елтного девізіону. Це десь приблизно вибираємо 15 штук, і ось ці 4 сукні, які знято у цьому ракурсі, із колекції, яку Джемаль, осоромив, як всі ми знаємо, ми  вигідно, підкреслимо купальниками як і європейського так і східного стилів, але це вже якось під кінець, а цю частину слайдів, що ви, зробили, ми добавимо у кінці, чи перед купальними костюмами, але тут потрібний інших підхід, якщо все інше, буде просто частиною слайду, то над основними образами потрібно більше специфектів і повільніше поглядання. Хто тут у вас комп’ютерний ас? Так ось. Поясніть йому, що на сукні, на які потрібно звернути увагу глядачам, маємо зробити невеличкі зупинки у показі ,щоб усі побачили й запам’ятали усі принади саме ваших брендових речей.
--- Аню, це все дуже добре, але не знаю чи ми встигнемо. Залишилось півгодини.
--- Айшенур, а для чого вам я? Я візьму на себе, фото де ми, фотографувались на паромі і на сьогоднішній фото сесії, нехай фото ще не зовсім оброблені, але ж є 8 чи 10, які можна використати. Я з них оберу 4-5 шт і щось почну хімічити. Слайд шоу, я теж вмію робити. Тут нічого складного не має.
Коли Харуну переклали що  ж запропонувала українка, молодик, сказав, що тут потрібно зробити усі частини цього слайд-шоу в окремих слайдах, тобто поділивши усе на підтеми й зробивши міні-слайди, бо саме таким чином можна буде виокремити частину із потрібними образами у унікальний слайд і вже більше часу присвятити йому. Айшенур, знайшла своє старе слад-шоу, на сайті їх бренду, і просто добавила декілька свіжих фото до старих і таким чином, куль пальні костюми й все що пов’язане із пляжною тематикою, було готове за 15 хв. Аня також, зробила свою частину великого ролику й дуже тішилась, що її ідею затвердили усі присутні, й навіть батько Харуна, Джафер, прийшовши до молоді, дуже здивувався такій ідеї, щодо подачі  старих і нових колекції.
--- Тату, це все, дуже простенько й видно, що не профі монтував це шоу, але якщо відстоювати добре імя нашого холдингу. То краще так, ніж залишити пана Джемаля без відповіді.
--- Презентацію, ще трошки відтягнули, ви, ще маєте 15-20  хв. 
--- дядьку, Джафере, а чому все не вчасно починається?  - запитав Алі, - Звісно, що для нас це  суперово, що є трошки вільного часу. Зараз, ми, це все ще передивимось і помаленьку підійдемо до вас, але все ж цікаво, у чому затримка.
--- Джемаль, десь пропав… і ще не має представників усіх ЗМІ, так, що чекаємо, на журналістів, бо фотографи, прибули швидше, а дівчат-кореспонденток ще не має.
--- Ой. Дядьку Джафере, усі дівчата, мають гарно виглядати. Тим паче, що моя ідея, що усі дівчата кореспондентки, можуть, обрати для цього вечору якусь із суконь нашого модного дому, якраз і втілюється у життя. Я бачила, як переодягаються представники каналу ДМ, і грецького АНТ-11, так що почекайте трішки, й все буде чудово.
--- Усім дякую, за співпрацю. Я йду з батьком на наші місця. Анно, радий із вами, познайомитись. – промовив ніяково Халдун і відправився із Джафером у зал на презентацію.
--- Ах, Алі, ти, мій герой! Як добре, що ви із Халдуном помирились! – промовила Айшенур.
--- Краще із Халдуном працювати ніж осоромитись перед усім світом, Але ніхто не мирився. Я не принижуватимусь перед чоловіком, який вкрав мою кохану.
--- Ну, прямо таки вкрав! Зараз не час і не місце з тобою говорити на тему твоєї колишньої нареченої, але я вірю, що ти, знайдеш собі кращу дружину.
Айшенур, знала, багато брудних таємниць колишньої коханої брата, Лейли, але так, як попереду, у них була важлива місія, щодо представлення нової колекції, так би, мовити у традиційному стилі, дівчина змовчала із думкою, що прийде час і всі дізнаються, яке ж стерво ця Лейла, і звісно наші пані детективші, потрібно було ще переконатися в одному здогаді, щодо Лейли, тому дівчина і мовчала.
Презентація, реклами від Джемаля, викликала цілу гору осуду від турецьких ЗМІ, а навіть напінаївне слайд-шоу від молодих представників холдингу, ніяк не вплинуло на ситуацію. 
У понеділок, Айшенур, передала близько 2-ох тисяч євро, Енгіну, для лікування маленької Айшенур. Звісно що чоловік її двоюрідної сестри Чічек, не хотів брати гроші від родичів, але доньку підтримав Селім-бей і сказав, зятю брата, що це лише гроші, й так за оренду вілли, цього року, Кемаль-бей, ні взяв ні копійки. Енгін, знаючи, що цього року черга не його тестя, ще раз відмовився, але Айшенур вдалась на хитрість і написавши розписку, що за 2 роки чекатиме на повернення цієї суми, все ж запхала родичу такі потрібні для його сімї гроші. 
Аня і Іван, поволі прощались із Бодрумом, який під кінець ошелешив своїх гостей, холодною погодою і сильною при сильною зливою. Ледве переживши грози й блискавиці, яких дуже не любить Аня, дівчина, прокинувшись у вівторок зранку, таки  мріяла вже повернутись до свого звичного життя у Львові.
Пообідавши, за родинним столом Караоглу, наші подорожні, почали прощатись із своїми турецькими колегами, які за 2 місяці перебування українців у Туреччині стали для них справжньою родиною.
--- Аня. Ти, пиши мені, листи, я дуже чекатиму на них. Але пиши російською. Бо ж я ніяк її не довчу. – говорила Айшенур.
--- Друже, я такий радий, що твоя сестра нам допомогла із презентацією. Скандал вляжеться, а у акціонерів, я буду значитись, як нормальна людина, а не син пана Селіма, як мене намагається представляти дядько Джемаль.
--- ви, не сприймайте, цього чоловіка так близько до серця. Це його косяк. І він добре чухатиме спину,  лише б нам все вдалось. Айшенур он взялась допомагати притулку в стамбулі, і ти, чимось таким займись. Але від щирого серця, а не як ваш дядько Джемаль, на свята згадує, що потрібний піар із сирітами чи із бездомними.
--- Ой, Іване, я сам це знаю. І так собі подумав, що при наших фабриках, потрібно влаштувати школи для дітей не лише працівників, а і із околиць міст. Добре. Якщо потрібно буде якась порада то звернусь до вас. Я пам’ятаю, як Аня в один із вечорів розповідала, як ви. Всією сімєю їздите у дитячі будинки львівщини й допомагаєте чим можете, малятам.
Алі-Онур, потиснув руку другові, і обнявши його, подумав, що якщо Джемаль і справді не намагатиметься зіпсувати його проект, то у дуже швидкому часі, він укладе багаторічну угоду із Ониськевичами й горя не знатиме. Аня і Айшенур, і собі обнялися й довго щось одна одній шепотіли на вуха. А потім розплакались і знову обнялись.
Джансу-Ханим спостерігаючи, як її діти здружились із українцями, щиро усміхнулась і собі обійняла Аню, ця мила дівчина для неї стала наче ще одною донькою.
--- Аню, ми чекатимемо на твій приїзд вже із мамою, до нас на наступне літо. Мамам теж потрібний відпочинок.
--- Знаєте, мені у вас дуже все сподобалось й ви, нас прийняли як рідню. Я на таке не очікувала. Я їду від вас із відчуттям, що у цій колоритній країні, на мене чекає моя родина. Я вже казала Айшенур, що як тільки можна буде, ми чекаємо на вас у нас. Мама буде рада вас бачити, я їй вже стільки всього розповіла про вашу родину і про ділову витримку, що повірте, їй надзвичайно приємно буде приймати таких поважних гостей і усе вдома, та ще й і вести з вами бізнес.
За 2,5 години, Аня та Іван сиділи у літаку й летіли назад у місто, яке і було їх колискою. 
Львів, зустрів своїх подорожніх, гарною осінньою погодою й  Аня, подумала, що нарешті чорна лінія у її долі, завершилась і вона нарешті заживе, так як їй цього захочеться.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше