У полоні життя @incaptivityoflife. Українська поезія з Індії

Два ангели

Dua

Наймилостивіший, хвала тобі, хвала
Тому, чиї завжди відкриті двері
Тому, хто важить зерна зла й добра
Підібрані на цім земнім терені

І може Словом стану я колись
А може Думкою летючою у безвість
Не омини, благаю, зупинись
Один Твій порух подолає смертність

Тобі до снаги влити в джерело
І благодаті і жорсткої муки
Дозволь коритися, напитися дозволь
Того, що в крила перетворить руки

Дозволь промовити, і так, щоб світ почув,
Твоє послання грішними вустами
І повторив... і занімів... оглух...
Прозрів....Мене нагороди словами.

Велика многість є небесна суть
У вічність простягаємо ми руки
Дозволь віддати силу, душу, лють
І ніжність, і любов на ці поруки

Спини, якщо не маю далі йти
Відкрий, якщо вготовано дорогу
Дозволь нести, віддати, і знайти
Себе як голку у всесвітнім стогу

Всевишній сказав: «Ваш Господь сказав: «Кличте Мене і Я відповім вам!» (Той, Хто дарує прощення, 40:60). 
Він також сказав: «І коли раби Мої запитують тебе про Мене, то Я — близький, і Я відповідаю на заклики того, хто кличе Мене» (Корова, 2:186). 
Дуа (прохання до Бога) – це і є поклоніння.


Фільм року

У скроні б'ється
Пульсу стук. І шок
Чому такий пекучий
Кожен крок
Країни в зрілість
Через буревій
Від горя ллється
Через очі біль

Ламає ноги
Знищує - війна
Один герой, дитина
І жона
Чума збирає
Щедрий урожай
Смерть обіймає 
Жалить в сотні жал

У владі шоу - 
Милять мотузок
На зашморг люду
Скутому. І зойк
Зірветься сойчин -
В спалених лісах
Нема гнізда...
І пташенят нема...

Обібрано, убито
І в кінці
Зґвалтовано.
Як у жахливім сні
Забрали землі, гроші
і майно
Їм більше треба
Вам же - все одно

Сочиться кривавиця
Як вода
Спини вже, Господи!
Несила. А орда
Вже стука в двері
Тішиться, дрижить
І їй же треба
Упіймати мить

Поки є карти
Треба тасувать
Хрестами бити черви.
Вістувать
Поки розтямиться
Здурманений народ
Смолою швидше
Заліпити рот.

Фільм року крутять.
Дзвін калатає. Шок
Чому такий пекучий
Кожен крок?
Країни в зрілість
Через буревій
Від горя ллється
Через очі біль…

---------------------------

Ілюстрація: Картина української художниці Софії Левицької «Guardian angel» («Blessing»), 1936 («Ангел-охоронець» («Благословення»), 1936 р.)


Два ангели

Приснись мені, мамо, приснись
Я хочу згадати твій погляд
І голосом ніжним до мене озвись
Як ніби не в сні ти, а поряд

Приснись мені, тату, приснись
Прийди із далекої далі
Як ніби ми разом і так, як колись
Мене ти удома стрічаєш

Мої тихі думи, мої милі сни
Тих спогадів цінні перлини
Приходять на свято померлі батьки
Приходять вітати дитину

У скруті - розрають сердечко сумне
У радості - посмішка, - сяють
В спустілій домівці лиш тиша зітхне..
Приходять у снах... і вітають.

Як скарб збережу ніжний спомин про сон
Сховаю, щоб інші його не знайшли
Як в тиші зірок промінцем до вікон
Два ангели тихо до мене зійшли. 


***
Засмутилось щастя, заблукало
Між стежинами-дорогами в світах
Може ти йому не вишивала
Дивним українським кодом шлях
Не колола пальці, не чекала
На світанку довгожданий сон
Ти спокійно станцію проспала
Не зійшла на той один перон

Хай стібок за стібком залатає біду 
Хрестик хрестиком зітре нещастя
Закодованим сном ляжуть квіти в саду
Вишиванкою тихого щастя

Я не люблю…

Я не люблю умовностей канони
Я хочу вирізнятись чимсь своїм
Придумані цим світом еталони
Скували крила, й не дають злетіть

Я не люблю коли мені у вічі
Ллють патоку, запрошують "поїж"
Мені таких людей не зрозуміти
Які після гостини всадять в спину ніж

Я не люблю , коли плюють в колодязь
Напившися холодної води,
Забули істину просту, що з нього
Іще відпити прийдеться колись

Я не люблю нахабство тих, хто має
Багато грошей, владу у руках
Забули, що на той світ забирає
Голеньку душу Бог, а чи Аллах

Я не люблю ті вовчії закони
Коли довірливих отих ягнят
Женуть на бойню дикі скотогони
Настригши шерсті спершу з неборят

Чи буде світ колись ясний і чистий
Щоби за правду не звели в острог
Щоб діти в модерновому суспільстві 
Тримали віру у святий закон?

Колись то буде, може і не скоро
Наївні мрії юних створять новий світ
Залишилось згадати ті святі закони
І не забути власний родовід


Квіти душі

Як квітнуть квіти у саду душі?
Їх щедро поливаємо щоднини
Прекрасний можна виростити цвіт
А можна темну виростить рослину

Любові квітка до дітей, родини
Багатопелюсткова і складна
І розкривається у пальчиках дитини
І ароматом душу зігріва

Кохання квітка ніжна і прекрасна
Затягне, звабить аромат п'янкий
Пестливий дотик, перші сподівання
Обіймуть серце, затуманять зір

Є квіти гордості, за когось, за країну
Стрімкі листочки, рівні, як стріла
Дарують свіжість і ростуть невпинно
Їх вчасно стримуй, поки пиха не зросла

Цвіт заздрості... двокольорова гама
Дарує білі квіти — доброті,
Та чорні квіти з гострими голками —
Образи зіллям пахнуть в самоті.



Марина Акрам

Відредаговано: 29.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись