В іншому випадку

16. Сюрприз із гірчинкою

Ця ніч була немов на голках. Поки Діма спав, хоча я в цьому сумнівалась, я вирішила не іти  в спальну, а лягти без покривала чи подушки на якомусь дивані у одні із кімнат внизу. Ну не могла я туди повернутись. Дуже боялась.

Зранку я прокинулася від звуків, які долинали із кухні. Дмитро снідав, а розбудила мене кавова машина, яка дуже шуміла.

 - Доброго ранку! - привітався Дмитро.

 - Тобі також.

 - Пані, будете снідати? - запиталась Каріна.

 - Трішки пізніше, будь ласка.

 - Де ти гуляла вночі? - сердито питається чоловік.

 - Я спала у тій кімнаті - показала пальцем.

 - Чому ти туди пішла?

 - Бо не хотіла бути біля тебе - говорила і обійняла долонями чашку чаю, яку дала мені Каріна.

 - Я зрозумів. Йду на роботу. 

Коли він нарешті пішов на свою роботу я поснідала. На пари одягнула блузку на короткі рукави і сірі джинси із чорнуватим відтінком. Волосся розпустила. На парах уважно слухала викладача, а можливо просто робила вигляд.

Сьогодні. Це треба зробити сьогодні.

 - Олексію, сьогодні - штовхнула я хлопця.

 Він кивнув. Після пар ми домовились, як це буде.  Я буду капризувати і не сяду в машину до Миколи. Звісно, що він за мною буде слідувати і рано чи пізно за мною приїде Дмитро. 

 - Запроси мене на побачення - наказую Олексію.

 - Що?

 - Та ж ти погодився 

 - Ааааа, запрошую тебе на побачення в кіно.

 - Погоджуюсь. Тепер йдем до машини мого водія і сповістимо йому, що сьогодні буду пізно.

 - Давай

 - Миколо, я сьогодні буду пізно, не потрібно мене забирати.

 - Що мені сказати шефу?

 - Що я з ним розлучаюся, бо кохаю іншого. - передала і міцно тримала друга за руку. ( типу, що справді кохаю)

 - Передам. 

Ми пішли у кіно і я добре бачила, що за мною стежать. 

 - Ось він. Дмитро. Через 10 секунд цілуй мене в засос. 

 - Я боюсь, Лєро. Він мене вб'є.

 - Все цілуй, він побачить.

 І поцілував мене. Десь точно 10 секунд ми цілувались, доки міцна чоловіча рука не відсунула за плече Олексія. Я так і стояла на тому ж самому місті і дивилася на Дмитра. План втілено✓.

 - Сідай у мою машину. - наказав мені Дмитро. 

А далі я злякалась, він же мав нас побачити і втекти. На цьому мала бути крапка. Можливо все мало бути так, але не так, що було потім. Що тепер буде з Олексієм.

 ***

Дурна Лєра, думала, що я справді поведусь на цю зраду. Вона ж забула, що стежити - це не тільки дивитись, а ще й чути. Микола добре чув їх розмову і що це все не насправді. Але нехай маленька трішки помучиться, нехай думає, що я нічого незнаю. Краще підіграю їй. Ніби то вб'ю Олексія, а вона нехай винить себе. А й справді, якби я не знав, що це все продумано, я б його і дійсно вбив.

 - Миколо, відвези його.

 - Що ні, не чіпайте! - просить хлопець.

Але ні, нехай знає, як це зв'язуваись зі мною.

А я повернусь до моєї крихітки і знову покараю її. Тільки я попереджав, що на цей раз покарання будуть гірші. 

 - Молодець, мала. Заварила Санту Барберу. В мене звісно сьогодні мав бути для тебе сюрприз, але так і бути - покараю.

 - За зраду?

 - А ти як думала? Поцілую в щічку за це чи що?

***

Ми їхали дуже довго і я вже потім зрозуміла, що це не до маєтку. На дворі почало темніти.

 - Куди ми їдемо?

 - Не скигли, а то зараз кляп у рота засаджу.

 - Ти мене вб'єш?

 - В тебе хороше почуття гумору, але пуста голова.

А тепер ні звуку, а то відкрий багажник з середини. Шнурки спеціально для тебе.

 - Ну ти ж не збираєшся...

 - Ні звичайно, хіба якщо ти попросиш . Точніше покричиш чи будеш далі верзти дурниці. Хуй тебе знає.

 - Не треба, будь ласка, я і так від тебе багато натерпілась.

 - Я теж. Я попереджав, що наступного разу будуть покарання посерйозніше. Зараз і отримаєш. 

 - Чому ми виїхали з міста? Зупинись, будь ласка.

 - Я зараз тобі всаджу кляп! Замовкни, чуєш! Будь ласка, помовчи, не доводь до гріха.

 Я послухала його, не зважаючи на страх. Ми приїхали до якоїсь величезної установи. За назвою Boldridge. Оскільки це його прізвище, отже це його власна установа. Ми зайшли через скляні двері всередину, а потім вийшли через вихід на величезну арену.

 - Містер Болдрідж, вас повезти? - питається дядечко- помічник. 

 - Ні, я поведу сам. Маленька, це і була частина мого сюрпризу.

Огоо, то я йому тут зрадила, а він мені сюрпризи робить. Щось пішло не плану. Ні, це звісно добре, що сюрприз, але це означає, що він не збирається мене кидати. А це погано, навіть дуже. 

 - Сідай сюди. - показав мені, відкривши двері з надписом його прізвища. Дав мені якість навушники і одягнув такі ж собі. Наказав пристебнутися. Я ніколи й не могла подумати, що Дмитро вміє водити вертольоти, а ще й чудового говорити іноземними мовами. Я чула, як він говорив у мікрофон до якоїсь напевне іспанки- іспанською. Ми злетіли. Крутились в небі і якось дуже швидко опинились над морем. На його узбережжі приземлились. Тут була зачаровуючи вілла, в чому я переконана, вона належала йому.

 - Проходь, ідемо покажу всередині. 

 - Тут дуже гарно, безперечно. 

Він мені показав кожен куточок, а потім ми вийшли на терасу і спустились до берега. Це чорне море, але чомусь саме тут пісок такий, як на Мальдівах. Білий- білий.

 - Я думаю, що нам варто повернутися в будинок. Руки чешуться тебе покарати.

Ми повернулися до будинку і зайшли у залу. Там він мене вкинув на диван. 

 - Цього разу я тебе трахну, маленька.



Katie Avstrill

Відредаговано: 17.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись