В обіймах пітьми

3.

    Зустріч з батьками двох інших дітей вже минула. Остап сидів на задньому дворі в старій місцевій церкві. Його очам відкрилась галявина залита  свіже-скошеною зеленню, обабіч двору простягся дерев’яний паркан, понівечений часом. Остап помітив, як дбайливо були замінені старі, відвалені дошки новими. Передвечірнє небо сповнене блакиттю навіювало спокій. А з невеличкої кухні , вікна котрої виходили на подвір’я, надходили смачні аромати вечері, яку Семенич готував для них обох.

    Перед очима Остапа все ще стояла розп’ята горем мати Максима, який зник підчас їх повернення додому. 

 - В-в-він просто біг попереду, - затинаючись розповідала вона,- не знаю, як це сталося. Мені надійшло повідомлення з роботи, я працюю віддалено, вдома. Я прочитала повідомлення і написала відповідь, а коли підвела погляд Максимчика вже ніде не було видно. Я гукала його, бігла вулицею, запитувала всіх але…

   Найдивнішим було те, що ніхто не бачив викрадача, що й підтверджувало причетність надприродніх сил. Семенович недбало гукнув його і Остап слухняно почимчикував до кухні. Старий сидів за столом і жваво напихався смаженою картоплею, кивком голови він запросив Остапа долучитися до нього. Оце тільки зараз хлопець зрозумів, що не мав в роті ані маковинки з самою ранку. З великою завзятістю він заходився до вечері і не без подиву зауважив, що готує Семенович набагато краще ніж спілкується з людьми. І ніби підтверджуючи його думку, старий в’їдливо запитав:

  - Вже, мабуть, розібрався зі справою, юначе? 

  - Ще не зовсім. 

  - Чекаєш доки ще хтось зникне?

 - А чому хтось повинен зникнути? Зазвичай для обрядів використовують три жертви. - кинув Остап речення, яке висвічувало одну з його підозр.

   Семенович пильно придивився до Остапа і той вже був подумав, що догодив старому, оце вперше за весь час,  але натомість почув жорстку відповідь:

 - Ці зникнення не обрядні! - чоловік наче розрубав повітря своїм низьким голосом.

   Хлопець вдивлявся в розписане зморшками обличчя наглядача церкви, і йому сяйнула здогадка - невагома й непроглядна, але варта уваги, саме тієї миті, як його розум хапався за неї, як за соломинку, у кімнаті посвітлішало. Дверцята ледь чутно скрипнули і у дверях з’явилась Марина.  Її волосся вільно спадало на плечі розливаючись золотим сяйвом. Хлопець мимоволі замилувався грою світла на хвилястих локонах. Дівчина доброзичливо всміхнулась і приєднавшись до вечері після похмурого запрошення Віталія Семеновича, запитала про хід справи. Остап стисло переповів усе, що відбувалось сьогодні, уникаючи місця з читанням думок. Марина серйозно і уважно слухала, лише одного разу вона занепокоєно повела плечима під час згадки про дівчину Мар’яну із соціальної служби.

    По завершенні вечері вона допомогла Семеничу прибрати і заходилась іти додому. Остап  рвучко підвівся і викликався провести її. Він помітив лише ледь помітну тінь сумніву, що промайнула її обличчям. І все ж Марина узгоджено кивнула. 

    Надворі їх огорнула приємна прохолода вересневого вечора. Марина зніяковіло загорнулась щільніше в кофтину і схрестивши руки перед собою, наче затуляючи себе від усього світу, Остап дуже сподівався, що захищалась вона не від нього. Пройшовши кілька кварталів мовчки, хлопець спромігся започаткувати розмову.

 - То це ти працюєш у соціальній службі? 

   Дівчина здивовано сахнулась.

 - Так, це про мене казала вихователька, тільки ім’я переплутала.. Мені таке прикриття видали на службі… А тобі?

Марина зацікавлено дивилась на Остапа.

 - У мене служба в СБУ. 

 - СБУ? Це ж рівень під керівництвом справжнього арханегела! - повними захоплення очима дівчина вдивлялась в обличчя Остапа.

 - Так, я свою посвяту отримав від Дена.

 - От би побувати на його щоденному зібранні - я так багато чула про нього! А у мене збори лиш раз у півроку.- гірко додала вона.

 - Йому б це сподобалось, - усміхнувся хлопець. - Треба вас якось познайомити. 

   Марина щиро всміхалась йому, і серце Остапа сповнювалось невідомим досі теплом, непомітно вони проминули тихі домівки мешканців міста і наблизились до багатоповерхівки, в якій мешкала Марина. На прощання Остап не втримався и легенько  доторкнувся до її руки. “Агент від архангела. У нашому містечку.” Але дівчина швидко прибрала руку, мабуть, підозрюючи наявність в нього надможливостей. Але здавалось, нічого не може вже зіпсувати його настрою. 

 - Що плануєш наступним чином здійснити? - запитала вона, заповнюючу зніяковілу тишу.

 - Людей вже опитав, залишилось лише допитати нелюдей...



Анастасія Мош

Відредаговано: 15.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись