В обіймах пітьми

5.

    Остап заїхав за Семеничем і вони разом поїхали перевіряти будівлі, Марину залишили чекати в церкві. Вона мала викликати допомогу, якщо протягом години від них не буде дзвінка. Дорогою старий розповідав про дома, які залишили ще давно на околиці міста, а хлопець прораховував найбільш ймовірне місце схову жертв викрадення.

   Пошук розпочали з невеличкої хатинки, що стояла віддаленіше за всі інші.  Підіймаючись скрипучими сходами, Остап здивувався тому, на скільки тихо було довкола, аж занадто тихо. Семенич залишатися в машині зовсім не схотів і тихо ступав позаду хлопця. Повільно відчинивши двері Остап вдивлявся в напівзруйновану кімнату. Впевнившись, що в передпокої будинку немає нікого окрім них самих, хлопець вийняв лазурний камінчик і поступово простукував ним стіни та підлогу - метр за метром. По завершенню, він перейшов до наступної кімнати, але детектор не давав поки жодних ознак зачаклованої схованки. Коли всі кімнати було обшукано, Остап вже був готовий опустити руки, йому раптом сяйнула думка перевірити ще й горище. Знайшовши стару понівечену драбину, разом з Семеничем вони підлаштували її до входу на піддашшя. Хлопець піднявся, наблизившись впритул до неличких дверей. Він з силою штовхнув їх і вже за кілька секунд опинився в темному приміщенні, хлопець примружив очі, намагаючись звикнути до темряви, коли раптово, щось важко вдарило його ззаду по голові та темрява повністю захопила свідомість.

    Остап розкрив очі. Кімната, в якій він опинився була просторою, захламіченою старими меблями та речами, які безладно були розкидані по підлозі. Вікна були завішені потертими шторами. Хлопець відчув, що його руки міцно зв’язані над головою товстою мотузкою. Неподалік від себе він побачив наглядача церкви, який без тями лежав прямо на землі. Раптом двері відчинилися і до кімнати хтось увійшов, невеликий на зріст. Остап, навіть подумав, що це дитина, але придивившись помітив старого домовика, якого допитував сьогодні вранці. На превеликий подив юнака за домовиком ішли вереницею маленькі діточки. Одне за одним дітлахи заходили до кімнати, потім вишукувались в рядок і порожньо дивились у простір перед собою.  

 - Що ти зробив із ними? - тихо спитав хлопець. Але чоловічок не відповідав, а лише гидко всміхався.

- Як ти полишив свою оселю?

 - Вона мені допомогла, моя хазяйка! - домовик сяяв від щастя. Остап безуспішно намагався доторкнутись до мітки на руці, щоб викликати допомогу, але мотузки були зав’язані міцно і не відпускали. Йому сяйнула думка про Марину, як про останню надію на порятунок.

 - Скоро вона прийде, - продовжував чоловічок, - і з діточками буде покінчено, хех. Дуже натерпівся я від них за довгі роки праці.

   Двері знову відчинилися і Остап відчув, як  тепло сповиває його тіло - до кімнати увійшла Марина. Але дівчина повела себе дивно вона пройшла повз дітей, навіть, не глянувши на них і розпочала вимальовувати символи, в яких Остап признав ритуал на викрадення душ. Вражено дивлячись на те , що відбувається, він вимовив лише одне слово:

 - Чому?

     Марина здається чекала саме цього питання, вона випрямилась і поглянула на хлопця, тепер в її погляді з’явився зміїний відблиск.

 - Чому? Остапчику, та все ж дуже просто! Щоб вони побачили і зрозуміли, КОГО вони втратили! Якими талантами знехтували! - гарячково мовила вона. Обличчя дівчини спотворилось огидою і ненавистю, тепер її було майже не впізнати.  - Коли мої здібності розкрились і до мене прийшов працівник відомства, я чекала на надзвичайні зміни, великі звершення. Але що я отримала? Завдання залишатись в цьому смітнику! Працювати в соціальній службі! Дарувати цим нікчемним людям радість і підтримку! Але мої сили заслуговують більше за цю дрібну працю, більше за цих невдячних людей!

     Вперше відколи Остап прибув до містечка, він розумів, що все знову впорядковується в його свідомості, хоч біль і пронизував його через удар по голові.

 - Ти можеш керувати емоціями людей, які поряд з тобою! - з подивом і водночас з захватом викрикнув він.

 - Я можу викликати таку емоційну прив’язаність до себе, такий захват, що розум людини затьмарюється і виникає можливість записати до свідомості нову інформацію. 

 - Отже, всім, хто тебе бачив підчас викрадень, ти стерла спогад про це!

     Дівчина ствердно кивнула.

 - Малих закохати в себе взагалі дуже легко, вони з радістю йшли за мною. - Марина самовдоволена повернулась до вимальовування символів.

 - Тепер коли я обвела круг пальця одного з найкращих агентів, що був в арсеналі відомства, хоча, - дівчина кинула презирливий погляд на Остапа, - тебе заполонити не набагато важче за дітей. Ти абсолютно не вмієш розуміти своїх власних емоцій, вони здійняли в тобі справжню бурю.

 - Маю визнати, Марино, ти це гарно придумала. - хлопець вже відчайдушно шукав вихід, намагався хоч трошки потягнути час, - я справді забув вичитати всю інформацію з теки, а останньої ночі не зумів впорядкувати спогади, інакше б я вирахував тебе раніше.

 - Так чи інак, а коли ці дитячі чисті душі буде понівечено чорною магією, слава про мене дійде й до верховних архангелів і навіть вище! - очі дівчини виблискували божевільним сяйвом. Остап розумів - вона виграла, а він програв, через свою самовпевненість, через те, як зверхньо ставився до людських почуттів, навіть, до своїх власних. Тепер цих дітей чекає доля гірша за смерь, і він жодним чином не зможе зупинити це страхіття. 

     Марина завершила вимальовувати символи і над ним здійнялось темно-червоне сяйво, яке відігравало кривавим сяйвом на обличчі діточок. Краєм ока Остап побачив ворушіння, озирнувшись він помітив старого наглядача церкви. Він вже прийшов до тями, хоча тіло ще безпомічно простягалось на підлозі, його очі були сповнені рішучості. Як довго він пролежав ніким не помічений тут? Розмірковувати часу не було. Діти вже вишикувались, щоб ступити у багряний портал, який сповнить їх серця темрявою. 



Анастасія Мош

Відредаговано: 15.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись