Євангеліє від Пантери

Розділ XVII

Розділ ХVІІ.

 

Одного разу Єлисавета вирішила відвідати Храм. То було благочестиве бажання увидіти Дім Господа і помолитися. Присутність біля величної споруди, де її чоловік Захарія багато років відбував служіння, додавало сил і наповнювало душу втіхою. Міріам допомогла Єлисаветі причепуритися і вони разом рушили до Храму. Міріам несла у руках кошик, куди вагітна родичка склала дарунки на пожертву.

Усю дорогу вони розмовляли – про життя, про майбутнє, про те, що буде після народження дитини. Єлисавета не могла нахвалитися – жінку просто розпирало від позитивних передчуттів та радісних очікувань. Те, про що вона мріяла кілька десятиліть, мало нарешті статися. Єлисавета розповідала, як виховуватиме свого первістка, у що його вбиратиме, як приділятиме дитині увагу, як виховуватиме малюка у любові до Господа та повазі до батьків. Жінка була ладна подарувати своїй майбутній дитині увесь світ, аби лише її первісток був щасливим. Адже вона чекала на його стільки років. Єлисавета виплакала стільки сліз, що їх стане наповнити ще одне Генисаретське озеро. А своєю розпукою та стражданнями вона могла наповнити усі рукотворні підземелля Єрусалима. І лише тоді, коли Єлисавета втратила будь-яку надію стати матір’ю, Бог ощасливив її – послав плодовите сім’я в її немолоде лоно.

– Тітко, як ви відчули, що має народитися дитина? – поцікавилась Міріам.

Єлисавета мимоволі усміхнулася: їй завжди було приємно згадувати той день, коли вона зрозуміла, що з нею щось сталося. То вже згодом жінка довідалась від лікаря, що стала непраздною. То було так хвилююче, ніби вона відчула в собі частку Бога, хоча так воно насправді і було: кожна жінка, в якій зароджується лелітка нового життя, віднині є носієм Божої іскри.

– Спочатку припинилися місячні. Але у нашому віці таке трапляється обов’язково, тож я на це не дуже зважала. Гадала: от і все, Єлисавето, віднині ти перетворилася на стару бабу і стала схожою на сухе дерево. А таке дерево має одну долю – його зрубують і кидають у вогнище. А тоді якось серед ночі я прокинулась з відчуттям того, що мене ніби хтось збудив. І цей хтось був не поряд зі мною, як от Захарія, коли спить разом на ліжку, а… в мені самій! Я прокинулась, бо мені здалося, що всередині мене хтось волає дитячим голосом: «Мамо! Матінко!» Це важко передати словами, Міріам. Це треба відчути, як ото тоді, коли ти прийшла і немовля заграло в мені з твоєю появою в хаті. Це дивні відчуття, вони ні на що не схожі, тому їх важко пояснити. Прийде час, ти вийдеш заміж і сама про все дізнаєшся.

– Дізнаюся, – зітхнула дівчина і чомусь замислилась.

Поведінка родички здалася Єлисаветі підозрілою. Вона глипнула на Міріам швидким поглядом і поцікавилася:

– Про що ти думаєш, Міріам?

– Та так. Про все, – неохоче буркнула дівчина.

– Хитруєш. – Єлисавета примружила очі. – Тебе щось турбує.

У відповідь Міріам схвально схитнула головою. А тоді раптом тихо додала:

– Я закохалася.

– Що? – не почула Єлисавета.

– Я закохалася. Насправді.

– Невже? То добре! Цьому варто порадіти.

Єлисавета була щиро втішена, що нарешті її небога розкрила перед нею власне юне серце. Кілька місяців мовчання й сумного зітхання, прогулянок, про які Міріам ніколи не розповідала, викликало стурбованість. Немолода вагітна жінка воліла б відверто побалакати зі своєю юною родичкою, вислухати сумніви, дати пораду. Проте Міріам вперто відмовчувалась, або ж переводила розмову на жарт. Аж тут раптом вибухнула щирими емоціями і саме під час розмови про вагітність.

– Я й радію. – Мовила дівчина і її очі засяяли неприхованою радістю.

– А він, твій обранець, тебе кохає? – Поцікавилась Єлисавета.

– Ще як! Він просто не може без мене жити.

– То можуть бути лише слова… Чоловічі слова… Не завжди їм можна вірити.

– Він дійсно мене кохає! – гаряче запевнила юнка. – Я це відчуваю. Усим своїм серцем. Він не може збрехати, не може мені зрадити. Він щирий, дуже і дуже щирий.

– То добре, Міріам. Але тебе щось турбує, так?

– Еге ж.

– І що?

– Я не знаю, як до цього поставляться батьки.

Єлисавета раптом зупинилася і лагідно поглянула на родичку. А потім поклала їй на голову долоню і ніжно провела по волоссю.

– Гадаю, Міріам, батьки будуть раді цьому. Усі батьки мріють, щоби їхні діти були щасливими. Навіть коли віддають своїх доньок заміж без їхньої згоди, все одно таємно мріють, що у шлюбі, у подружньому житті їхня дитина неодмінно буде щасливою. Я теж почуватимуся щасливою, коли мій син виросте і закохається. Я хочу, щоби він пошлюбився із власної волі і обов’язково керувався почуттями. А ще краще, коли почуття будуть взаємними. Як от у нас із Захарією. Хіба багато в Юдеї знайдеш пар, які побралися маючи взаємне кохання? Зазвичай, батьки дівчат віддають заміж з розрахунку, маючи з того намір заробити чи добре прилаштувати дитину. А що вона при цьому відчуває, чи хоче заміж за свого чоловіка, чи кохає його – до того діла немає. Я скажу твоїм батькам, що ти маєш коханого. Я переконаю їх, щоби вони рахувалися з твоєю волею, з твоїми почуттями. Там де є обопільне кохання – там є Господь.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 17.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись