Євангеліє від Пантери

Розділ IV

Поклавши батька на ліжко та залишивши біля нього Марфу Йосеф негайно побіг до лікаря Єремії. Він мав на меті якомога швидше привести його додому, аби той оглянув Ілію і призначив лікування. Зараз усі думки, усі бажання парубка були націлені на одне – якомога швидше допомогти батькові одужати. Він картав себе за те, що власними незграбними вчинками та жорстокими словами призвів рідного неня до такого невтішного стану. Тож нині мусив спокутувати власний гріх і зробити все можливе, аби поставити батька на ноги.

Щоби дістатися будинку Арімафейця Йосеф вирішив зрізати шлях, тому пішов повз іподром. Там саме закінчилися перегони квадриг, тож народ масово полишав будівлю. Йосеф проминув центральний хід і йшов уздовж стіни, коли раптом побачив Патрокла, друга Пантери. Той якраз вийшов з будівлі – радісний і усміхнений; еллін просто сяяв від щастя, тримаючи у руці гаманець, а його очі пломеніли дивним вогнем завзяття. По всьому, щойно леґінь виграв чималу суму грошей – то була єдина причина, з якої завсідники іподрому полишали його високі стіни сповнені неприхованого щастя. Ніщо так не тішить людину, як зароблені чи отримані у будь-який спосіб кошти. А якщо це ще й накладається на перемогу улюбленого візниці, за якого ти протягом тривалого часу вболівав і підтримував вигуками, то ефект радости просто подвоюється чи потроюється.

Йосеф завжди уникав іподрому, і навіть не тому, що це було забавою язичників та інших нечистих людей. Батько мали рацію, коли казали: «Нічого корисного для себе у спогляданні перегонів ти не візьмеш, Йосі. Якщо тобі стане клепки не ставити власні гроші на виграш, то ти нічого не втратиш; найгірше, що очікує на глядача, то програш упряжі, за яку вболіваєш. Працьовита людина мусить працювати, а свій вільний час витрачати на читання Тори чи спілкування з Богом. Хоча читання Тори – то і є спілкування з Богом, адже саме Він – Творець, наш Господь, створив ту святу книгу, вклавши свої думки і настанови у голову Моше, котрий і записав усе звичайними літерами». Сперечатися з батьком було марно – старий мав достатньо мудрости, аби ретельно все пояснити рідному синові. Тож варто було просто сприймати його поради і слова на віру. Ілія часто повторював: «Нема кращого досвіду, ніж досвід, що набутий з чужих слів і розумних порад. Принаймні, тоді, Йосі, ти маєш цілими коліна та лікті, та й чоло твоє вільне від синців, які неодмінно отримаєш, здобуваючи життєву мудрість через власні помилки». Йосеф мусив лише здогадуватись, чи були усі ті батькові поради результатом його власного гіркого досвіду, чи ж вони стали результатом глибокодумного осмислення проблеми. Власне, усі батькові поради стосувались заробітку: як працювати, у який спосіб заробляти, де і як шукати роботу та замовників, як правильно поводитися з людьми, щоби вони були з тобою щедрими і разом з тим поважали твою працю. Порад було достобіса, проте якщо їх усі скласти докупи, то висновок був один: гроші треба заробляти чесною важкою працею, власним ремеслом, яке ти опанував від батька чи деінде.

Проте зараз, завбачивши Патрокла, Йосеф на мить позаздрив елліну: той, не напруживши жодного м’язу, за винятком хіба що голосових зв’язок, примудрився заробити купу грошей. Такі кошти сам тектон заробляв важкою працею, збиваючи криваві мозолі та дихаючи будівельною пилякою. В цьому було щось неправильне, щось таке, що позбавлене справедливости. Але ж хіба Господь не створив світ різноманітним, давши кожній живій істоті власну долю та відмірявши особисту тривалість життя? Він, Йосеф, мусив прожити життя власне, виходячи із особистого ж таки благочестя, індивідуальної набожности та отриманих знань і набутого ремесла. Тож не варто заздрити успіхам інших, адже виграш на іподромі – то заробіток плинний: сьогодні він є, а завтра вже й немає. А скільки доводиться вкладати власних монет у перемогу перш ніж ти отримаєш бажаний прибиток? Хіба мало людей втрачає гроші у безкінечній жадібній погоні за ґешефтом, коли здається, що виграш ось-ось вже у руках? Ні, той заробіток не для Йосефа. Він ремісник, людина чесної і натхненної праці, тож заробить свою жменю срібла в інший спосіб – забиваючи металеві цвяхи чи обтесуючи грубий камінь.

Патрокл теж пізнав Йосефа – він кілька разів зустрічав юдея разом з Пантерою, тож був з ним знайомий. Завбачивши будівельника еллін не стримався, підніс руки мало не до обличчя. В кулаках чувся передзвін монет?

– Ось, вітай мене, Йосефе! – мовив радісно. – Я щойно зірвав великий куш на перегонах.

– Вітаю! – обізвався юдей, зупинившись.

– Я знав, що рано чи пізно, але зроблю вірну ставку! І ось сьогодні – хвала Зевсу Громовержцю! – я це зробив, виграв гроші.

– І куди тепер, – поцікавився Йосеф, – у таверну пиячити?

– Хе! Туди завжди встигну, – усміхнувся Патрокл. – Я куплю своїй коханій шикарний подарунок. Золоті прикраси!

– А у тебе є кохана? – здивувався юдей.

– Звичайно. Я ж еллін! А у нас, еллінів, у кожному місті є кохані. Чого і тобі бажаю.

Патрокл радісно зареготав, сховав гроші до гаманця і, не прощаючись, рушив вулицею.

Йосеф задумливо поглянув елліну услід – той впевнено простував кудись, куди вела його щаслива доля. Отже, Патрокл мав в Єрусалимі якусь кралю, і тепер збирався зробити їй подарунок. Зненацька думки Йосефа шугнули кудись назад, у нещодавнє минуле, і тінь чорної підозри впала йому на обличчя. Парубок раптом згадав той день, коли випадково, після року розлуки, зустрів Міріам. Він побачив її саме тут, біля іподрому – дівчина розмовляла… з Патроклом. Так, то був саме Патрокл – він тоді щось дуже весело щебетав Міріам, розхвалював себе, а вона слухала і усміхалась. Саме його голос – гучний, веселий, жартівливий – і привернув увагу Йосефа, та дозволив упізнати дівчину.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 11.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись