Євангеліє від Пантери

Розділ ІХ-Х

Розділ ІX.

 

Свої перші навчання з переміщення та облаштування польового табору Пантера запам’ятав на все життя. Вони відбулися за два місяці після зарахування на військову службу. До того самого дня юнак щиро уважав, що найважче у службі легіонера – то щоденні виснажливі тренування. І хоча до бойового вишколу він вже звик – тіло елліна стало сталевим, м’язи – залізними, рухи – вправними й автоматичними, – навчання таки було важким. Проте вихід легіону у поле перевершив усі сподівання новобранця та його молодих товаришів.

Почалося все як завжди – неочікувано: до схід сонця заграла сурма, оголошуючи тривогу; опціони дали наказ швидко збиратися; легіонери схопилися і почали озброюватися. За наказом трибуна воїни гуртувалися у загони і організовано виходили з табору у поле, шикуючись у довгу колону. Позаду її витягувався не менш довгий «хвіст»: фуражири, коноводи, інженери, облогова та польова артилерія і решта військових служб обозу. Сніданку не було і це очевидно: коли ворог раптово нападає, легіонер не має часу наповнювати власний кендюх – він повинен бути готовим до бою. Та й під час битви наповнений шлунок то радше завада, аніж допомога: якщо ворожий меч чи спис прохромить легіонеру черево, то вміст кишковика стовідсотково гарантує воїну імператора мучительну смерть: тельбухи випадають назовні, перетравлена їжа, радше кал, заповнює порожнину брюшини, інфікує рану і… гарантований капець! Натомість, голодний легіонер, у якого кишківник наповнений повітрям, а серце – злістю, має шанс вижити і перемогти. Достатньо промити рану винним оцтом і рясно змастити медом. Те і те має антимікробну дію і не дозволяє рані наповнитися інфекцією, що її вносить брудна ворожа зброя. Решту зробить військовий хірург: зашиє розірвані кишки, заштопає розрізану шкіру, накладе пов’язку на свіжу рану. Тому, виступаючи у похід за тривогою, легіонер може розраховувати хіба що на обід під час коротенького привалу, та ситу вечерю, коли легіон зупиниться табором посеред поля задля ночівлі.

Пантера знав теорію військових навчань: тривалий марш на відстань не менше тридцяти кілометрів, одна зупинка на спочинок і обід, ночівля під відкритим небом у польовому таборі. Ще до заходу сонця легіон зупиняється у зручному відкритому звідусіль місці; командири визначають місце розташування кожної когорти; легіонери ставлять намети, копають рів по периметру табору, насипають вал і ставлять захисний паркан із дерев’яних паль. До того, як ніч остаточно вкриє землю, на місці зупинки легіону має повстати повноцінний римський військовий табір. Хай яким небезпечним та численним буде ворог – він не становитиме загрози для легіону: табір – то справжня фортеця, досконала інженерно-фортифікаційна споруда у мініатюрі, добре захищена і готова до оборони. Хай якими втомленими після маршу почуватимуться легіонери – ніхто із них не з’їсть шматка хліба і не вип’є чашки вина, допоки не буде облаштовано табір. Лише після закінчення усих фортифікаційних робіт легіонери зможуть приготувати собі вечерю і наповнити тіла їжею. І лише після того їм дозволять лягти спати – і то не всім, окрім тих, хто заступає у нічний караул.

Проте теорія виявилася ніщо порівняно з практикою, і новобранці уперше зрозуміли, чому легіонерів називають «варікозусами» та «мулами Марія». Кожен воїн ніс на собі усе що мав: шолом, панцир, щит, меч, кинджал, два дротики, палю для огорожі, флягу з водою і ціпок з прив’язаними до нього особистими речами. Загальна вага вантажу становила щонайменше тридцять кілограмів. Тридцять кіло на раменах, у спеку, на голодний шлунок, на відстань у тридцять кілометрів, з однією зупинкою на спочинок. А увечері – виснажливе довбання землі, насипання захисного валу, встановлення паль…

Цей день був для новачків ніби сходження до пекла. Зранку межи ними ще панувало пожвавлення, лунали веселі балачки, сміх, передчуття чогось нового, важливого і значущого, що прийде разом з прискореними зборами, тривалим маршем. Перед обідом від оптимізму та бадьорости не залишилось і сліду. А увечері, по закінченні маршу юнаки виглядали геть виснаженими і втомленими, нагадуючи замордованих на важкому будівництві рабів. Парубки досить наковталися за день пилюки – їхня когорта йшла останньою у колоні, позаду був лише обоз, тож Пантера, Орест та Патрокл на повні груди вдихали пил, що його збивали армійські чоботи легіонерів. Навіть знамениті римські дороги мали на своїй поверхні пил і він легко підіймався вгору, збурений кроками тисяч вояків. Той пил осідав на панцирах та шоломах, вкривав тонким шаром обличчя, потрапляв до носа, забивав легені. Після короткого обіднього спочинку колона збочила з дороги і рушила просто у поле – битим шляхом, що вів у безвість. Тут пилюка стояла стіною, здіймалася над легіоном суцільною хмарою. Ніщо так не зраджує військових, як збитий військовим взуттям пил. Та густа сіра хмарина ніби сигнальна ракета – здіймається над землею, підіймається до неба і розтікається над долинами й горами, виказуючи ворогам наближення непереможного римського війська. Дороги, що їх будували римляни, зменшували цю Ахіллесову п’яту армії, скорочували відстань між населеними пунктами і, ніби кровоносні артерії, забезпечували Рим припасами і всім необхідним.

На закінчення важкого дня юнакам випало ще одне випробування – їх поставили у нічний караул. Пантера з Орестом чатували у першу зміну, потім був двогодинний сон, після чого Пантера заступив у караул разом з Патроклом.

Еллін ледве тримався на ногах: тривалий марш, інженерні роботи з облаштування табору, короткий сон – усе це давалося взнаки. Пантера був ладен підпирати собі повіки долонями, аби лише вони не зліплювалися. Спати хотілося надзвичайно – він стояв на чатах і вдивлявся у темінь, але нічого не бачив. Зіниці нахабно задиралися догори, ховалися попід повіками, у голові шуміло, свідомість просто вимикалась. Пантері здавалось, що час зупинився – він нічого не бачив, нічого не чув, перед очима стояла одна й та сама картина: спини товаришів, ніби заковані у залізні блискучі смуги лоріки, хмари пилу над головами, гучні команди центуріонів, кайло, рів, паркан…



Володимир Сіверський

Відредаговано: 11.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись