Євангеліє від Пантери

Розділ ІІІ

Розділ III.

 

З моменту першої зустрічі з Храмом минуло багато років. Йосеф виріс, вбрався в силу, опанував родинне ремесло і разом з батьком працював на будівництві. Трудилися скрізь: виконували державне замовлення, докладаючи рук до зведення іподрому, царських фортець та добудови усього величного храмового комплексу; працювали у приватних замовників, будуючи чи ремонтуючи садиби та господарські будівлі. Ілія вмів шукати і знаходити роботу, тож його велика родина не бідувала. Дружина й доньки терпляче чекали у Віфлеємі на повернення чоловіка і батька, сина і брата. Йосеф переймав усі секрети родинного ремесла, що мало годувати його все життя.

Той день не віщував нічого поганого, ба навпаки, все йшло до гарної днини і файних заробітків, яких так прагнули Ілія з Йосефом. Напередодні чоловікам вдалося завербуватися на роботи з перекриття даху в одного єрусалимського гендляра на ім’я Самуїл. Той надумав повністю поміняти покрівлю, для чого необхідно було повіддирати стару черепицю і замінити її на нову – яскраво-помаранчеву. Стара від часу й негоди почорніла і втратила привабливість, тому власник, неабиякий естет, вирішив оновити верх власного обійстя.

У бригаді, яка мала виконувати роботу, було п’ятеро будівельників – окрім віфлеємців, найнялося і троє майстрів з Йоппії. Усі були досвідчені і серйозні, вміли забити гвіздка з одного удару і обтесати рівно дерев’яний брус. Працювати з такими у гурті – саме задоволення. Стару черепицю знімали разом і так само разом мали ставити нову. Справедливий розподіл обов’язків – то найкращий спосіб швидко і без суперечок закінчити справу.

Обтинали дах активно: двоє майстрів знімало черепицю і передавало тим двом, що стояли на землі. П’ятий акуратно переносив і складав черепицю попід стіною, аби не заважала робітникам. Якщо якась падала чи кришилась, її відділяли і складали окремо. У подальшому бите піде на будівництво фундаменту: його додадуть до вапняної суміші і вкинуть у землю. Черепиця – міцний матеріал, бо випалена глина ніби дрібні камінці, додає твердости будь-якому будівельному розчину.

Робота тривала скоро, будівельники перемовлялися, жартували, переповідали різні кумедні історії із власного життя. Черепиця сповзала з даху шар за шаром, смуга за смугою, як ото злазить із гадюки стара шкіра. Роботи розпочали рано-вранці, допоки не почало припікати. Опівдні мали зробити невеликий перепочинок на обід, і далі до самого смерку нова черепиця мала щільно вкрити крокви.

Йосефу, як наймолодшому, доручили найвідповідальніший фронт робіт: він мав здиратися все вище й вище по даху і знімати черепицю у найнезручніших місцях. Парубок прудко повзав по дошках перекриття, зависав на них, задля безпеки зачіплявся ногами, і все знімав, знімав, знімав. За годину його мав змінити товариш, проте сталася прикрість: одна із черепиць зірвалася і вдарила чоловіка по голові. Гостре ребро перепеченого глиняного листа розітнуло шкіру на лобі і на обличчя робітника одразу хлюпнула кров.

Роботи умить припинилися і постраждалому почали надавати допомогу. На щастя, череп витримав, а розсічення замазали медом і перев'язали чистою тканиною. З цим пораненням будівельнику не варто було лізти на дах. Тож Йосефа мав підмінити батько; він теж був спритний і лазив по дошках перекриття не гірше за власного юного сина. Хіба що працював трохи повільніше.

Робота просувалася скоро: за дві години майстри повністю оголили дах, перетворивши верхи будинку на голі ребра. Тепер потрібно було робити все навпаки: шар за шаром, смуга за смугою настеляти черепицю і закріплювати її на даху. Працювати доводилось обережно, дбайливо ставлячись до кожної червоної черепиці. Замовник неодмінно утримає з обумовленої платні за кожну розтрощену чи зіпсовану черепичину.

Йосеф подавав черепицю, а Ілія її вкладав і закріплював на даху. Від постійного піднімання випечених глиняних плит у парубка вже почали боліти плечі. Проте він розумів – батькові не легше, адже той висить поміж небом і землею, і спирається на власне черево та стегна. Напевно у нього болять не лише плечі, а й ноги та спина від постійного напруження і неможливости нормально розслабити м’язи. То нічого, скоро Йосеф заступить батька, змінить його на даху будівлі.

До обідньої пори залишалось зовсім не багато: сонце вже піднялося майже у зеніт, тож припікало не на жарт. Чоловіки час від часу пили воду, яку їм підносив поранений товариш. Останньому зробили послаблення з огляду на його розбиту голову, відтак він більше допомагав, аніж працював. Не зважаючи на це, плата за роботу мала розподілитися між усіма порівну – така була умова, і таким була юдейська справедливість.

Поволі дах вкривався новим перекриттям: від старого, сірого й брудного, не залишилося й сліду; а нове, яскраве, квітуче потроху мінило увесь вид будівлі. Господар іноді виходив надвір, милувався тим, як прудко прикрашається його будинок, як впевнено і майстровито наймані робітники лагодять йому оселю. Він нічого не казав будівельникам, не давав їм жодних порад чи настанов. Тектони були професіоналами – вони найкраще бачили, що і як слід робити. Таким не варто заважати, адже хворий ніколи не радить лікарю, як саме його слід лікувати, так само, як породілля ніколи не радить бабі-пупорізці, як їй слід приймати новонароджене немовля.

Ілія перебував високо над землею. Щоби подати йому чергову черепичину, Йосефу доводилось ставати навшпиньки і високо тягнутися угору, мало не пучками підважуючи глиняні листи. Те саме відбувалося і на протилежному схилі даху: один робітник щораз вище і вище тягнувся до неба, аби передати своєму товаришу черепицю, а той чіпляв її мало не нігтями аби виволокти на дошки перекриття. Коли Йосеф в черговий раз простягнув Ілії черепичину, той не зміг її ухопити.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 06.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись