Євангеліє від Пантери

Розділ XІІ

Розділ ХІІ.

 

Одного разу Орест з Пантерою у свій вільний день пішли на іподром. Того дня у забігу повинні були брати участь лише царські квадриги, тож Орест мав намір зробити ставку і заробити гроші. Коли виступають візники одного власника – перемогу передбачити легко, особливо коли ти маєш знайомства серед працівників конюшень.

Орест побіг шукати знайомого елліна, аби дізнатися хто із учасників забігу перебуває у фаворі, а Пантера залишився стояти при вході, очікуючи на повернення друга. Народ поволі прибував, глядачі робили ставки на переможця, займали вільні місця і готувалися до яскравого видовища. Юнак звернув увагу на кількох чоловіків, котрі стояли гуртом трохи осторонь входу і щось гаряче обговорювали. Усі були бородаті, як те і належить правовірним юдеям, і вдягнені у звичайний одяг. Ззовні вони нічим не відрізнялися від решти людей, що прибули на іподром поспостерігати за кінними перегонами. Але чомусь одразу впали Пантері в око: було в незнайомцях щось особливе, хиже, жорстоке – чи то полиск в очах, чи то похмурий вид, чи їхня трохи дивна поведінка. Звичайно, могло бути, що вони теж готуються зробити ставки на переможця і нині гаряче сперечаються як краще вкласти гроші. Проте інтуїція Пантери підказувала йому, що то не зовсім так. Або й зовсім не так.

Парубок почав пильно придивлятися до чоловіків: двоє мали років по тридцять, третій був старішим, принаймні, його посивіла борода додавала чоловікові літ. Лише очі незнайомця здавалися молодими – вони світилися якимось дивним завзяттям і азартом. Воно, нібито, й зрозуміло: усі, хто приходить на іподром, мають такі очі – жадібні до видовища і ще більше – до очікуваного виграшу. Та подібні очі стають ще яскравішими під час самих перегонів, в очікуванні такої бажаної перемоги. Тоді люди вскакують з місць, волають, розмахують руками, голосно підтримуючи свого візничого чи бажаючи нещастя його конкурентам та коням. Але тут було щось геть інше, що аж ніяк не стосувалось коней, хурманів та іподрому.

Пантера спробував уявити цього чоловіка збудженим, волаючим від радости чи невдоволення, з піднятими руками, і раптом… збагнув: так, він дійсно бачив ці очі, і це обличчя, і навіть те, як цей чоловік збуджено розмахував руками. Проте де саме і коли – того парубок згадати не міг, хоча здавалось: ось лише одна мить і він згадає, за яких умов стикався з цим незнайомцем. Але щось заважало його молодій пам’яті витягти із глибин свідомости одну-однісіньку деталь, яка склеїть уламки спогадів, викладе з них цілісну мозаїку минулого.

Повернувся Орест – він був розчервонілий і збуджений.

– Я дізнався: ставити треба на чорну квадригу – там у запрягу двоє нових молодих коней. Кажуть: сили й витривалости неймовірної. Тож ті хто має стосунок до царських стаєнь, роблять ставку саме на чорну квадригу. Я теж поставив – цілу драхму. А ти як – не хочеш спробувати свою удачу?

Пантера виглядав стурбованим – він не зводив погляду з гурту чоловіків і, як здавалось, зовсім не чув того, про що вів товариш. Зненацька юнак торкнув рукою плеча Ореста.

– Нумо поглянь на отих чоловіків, – мовив неголосно, – що стоять ліворуч від входу. Тобі часом їхні обличчя не знайомі?

Орест здивовано витріщився на друга, затим повільно перевів погляд туди, куди вказав Пантера. Він уважно обдивився незнайомців, оцінив як вони вдягнені, які у них зачіски, а тоді знизав плечима.

– Звичайні юдеї, – буркнув з неабиякою байдужістю.

– Придивися уважніше, Оресте, он до того старого, із сивою бородою, – наполягав Пантера. – Мені здається, ні – я впевнений, – що я його вже десь бачив. Колись давно. Та не згадаю.

– Може у Піреї?

– Може й у Піреї.

– Ну то й нехай. Що тобі до нього? Він тобі потрібен? Я ще розумію, якби від нього залежав результат сьогоднішніх перегонів, а так…

– Я хочу згадати, де і коли його бачив, – стояв на своєму Пантера.

– Навіщо?

– Не знаю. Але дуже хочу. От я відчуваю, що це – важливо.

– Пантеро, орле мій, не зважай на них. – Орест поклав свої руки другові на плечі. – Важливо, аби сьогодні першою прийшла та квадрига, на яку я поставив гроші.

– Оресте, ти знову про гроші. Гроші, гроші, гроші! Невже немає більше про що турбуватися?

– А чого ж – є.

– І що?

– Великі гроші! – Орест вирячив очі і зробив таке переконливе обличчя, що Пантера мимоволі розреготався.

– Це точно, – мовив у відповідь, і знову поглянув у бік незнайомців.

Бородань щось гаряче пояснював своїм друзям, а тоді раптом повернув голову до юнаків. Глипнув на них невдоволеним поглядом і знову відвернувся до товаришів. Цієї миті було достатньо, щоби ланцюжок пам’яті юнака скріпився останньою ланкою – Пантеру враз осінило.

– Ти знаєш хто це? – натхненно зашепотів юнак.

– І хто? – Орест іронічно поглянув на друга.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 06.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись