ВІд Дому

ВІД ДОМУ

Сніжний день і морозяна ніч - цього року зима затягнулась не на жарт. Разом з студнем не розставали і людські серця - вони бились в дисгармонії, жаліючись на холод, політиків та невдалу долю. Як найкраще прожити життя - сперечалися усі, кому не лінь і лише в одній істині думки сходились одноголосно - гроші правлять світом.

Анна була впевнена в двох речах: у тому, що у неї крутиться волосся при високій вологості та у вічній надії на краще. Але чомусь це краще все віддалялось та віддалялось. Вона без упину виходила з зони свого комфорту, читала про життя, шукала свій соціотип у психологічних книжках, лапала кожну можливість, щоб зрозуміти хто вона, як героїні з її улюблених фільмів. Але щастя не відчувала.

Поїхати б туди, де б жодна пара людських очей не спостерігла вічну меланхолію, яка тягнеться неперервною димкою на її усміхнених очах.

 

Кажуть, перше кохання найсолодше. А зі своїм справжінм коханням Аня познайомилась, щоб забути свою першу любов. Тому кохання у Ані раціональне. Проте за роки воно стало рідним.

 

І вкотре, вона стоїть на терміналі у красивій сукні на запах та кашеміровому пальто, з неслухняним вологим волоссям від снігу - час прощатись.
 

Картина ця повторюєтся щомісяця, і Анні завжди після неї здається, ніби у світі її не чекає більше нічого милого.

Розриватися між двома світами, двома Я, Прощатись, надіючись на скоре повернення, повертатись, сподіваючись востаннє повернутись. Мріяти про журавля, маючи синицю в руках.

- Милий, давай кудись поїдемо, давай змінимо обстановку, досить тут витрачати свій час, - говорила вона, знаючи що це неможливо, адже він уже знайшов своє місце, а вона ще ні. Відчуваючи, що зробила б вона так, це було б егоїстично з її сторони.

Вона була холеристичною та спонтанною, її девіз - усе й одразу, бо вона стомилась чекати хорошої погоди, у нього ж були повільні рухи, виважені думки та серйозні наміри.

 

Як б було, будь б він іншим - дурною, малорозвиненою, неусвідомленою істотою, тоді б вона як усі дівчата, обурювалась б на нього, гнівалась, плакала, і без докору сумління наважилась б на іншу себе. Але ж ні. Він - чи не найкращий чоловік з чоловіків, які ходять на землі. Наймиліший, найдобріший, найвірніший, найуважніший. Він - рідний.

 

Європа, Америка, Азія - втекти будь-куди, але не забути, що від себе не втечеш, куди б доля не запровадила. Проплисти разом океан крізь бурю, вижити в метушні хвиль, щоб захлиснутись біля самісінького берега…

 

Як бути, коли одна частинка хоче вічно бути біля нього, а друга - пізнавати себе, реалізовуватись, усміхатись перехожим чоловікам та фліртувати ? Чи це табу, коли частина тебе належить іншому? Де та межа між фліртом та зрадою? Чи флірт - це уже зрада? Почати реалізовувати свій шлях, свою кращу себе чи довіритись його чарам та впасти назавжди у обійми коханої людини? Чому вибір не може бути простішим - купити червону чи рожеву помаду, зробити манікюр довгий або короткий?

- Кохана, пора, оголошується твій рейс.

- Ой, котику, вибач, відволіклась. Подай мені, будь ласка, мій білет у тій сумці. 

“Та ні, все-таки, червону...”



Anna

Відредаговано: 17.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись