Вдих смерті

Виклик

23:10 
2-га англійська армія, 10 загін  
Достатньо наблизившись Коулман зміг детальніше роздивитись фантом чоловіка. Це був високий, худорлявий хлопець, років 20, обличчя заховалось у непроглядній темряві. Але точно не військовий, хлопець був одягнений у зубожілий сільський одіж. Гадаючи, що це простий місцевий, котрий збився зі шляху, Вільям вирішив допомогти хлопцю. Ввімкнувши ліхтар, солдат впевнено підійшов до гостя.  
-Хто ви? Що ви тут робите? Тут небезпечно! 
Заявив англієць, вставши впритул до хлопця, він нарешті взрів його обличчя. На вигляд іноземець, з чіткими рисами, високим лобом та довгим носом. 
-Вибачте, я.. тут, щоб..щоб допо..могти.. 
Зі страхом в голосі відповів новоприбулий, не бажаючи дивитись в очі солдатові, він опустив голову, і віп’явся поглядом у сиру, знівечину землю. 
-Чим ти нам допоможеш, солдатів у нас достатньо, кухарів, медбратів теж. Ти тут ні до чого, повертайся назад. Тебе тут легко можуть пристрелити. 
-Я хочу попередити вас… Вас чекає небезпека… 


23:15 
Німецька армія, 12 загін 
Зірвавшись від гучного звуку із динаміка, солдати покинули свої теплі, безтурботні сни. Час вже наближався. Тому всі були у процесі підготовки. Найголовнішим було, екіпірування, солдати заходились одягати газові маски, а ті хто, мав безпосередньо працювати з балонами, споряджалися гумовими костюмами  та рукавицями. Ні один солдат не був достатньо ознайомленим зі зброєю, яку через кілька хвилин вони будуть застосовувати. Ніхто не знав, до яких наслідків, це призведе. Але всі повинні були виконувати наказ командира. Своєрідний виступ маріонеток перед публікою, яка неочікувала їх узріти.  

23:15 
2-га англійська армія, 10 загін 
- Ми так довго будемо у мовчанку грати? Яка небезпека? Ми в курсі, на війні завжди небезпечно. Тут будь-якої миті тебе можуть вбити,  а ти навіть оком не змигнеш. 
З нетерпінням вигукнув Коулман, бажаючи чим скоріш спекатися божевільного. Помітивши, що хлопець тремтить від холоду, Вільям вирішив запросити його у приміщення. Проходячи повз ліхтарі, англієць детальніше розглядав візитера, з кожною хвилиною розуміючи, що це обличчя йому знайоме, але де він його зустрічав, згадати Коулман не зміг. У солдатську спальну Вільям йти не хотів, забагато лишніх вух, тому вони пішли у палату командування. 
Відчуття переживання переповнювало Фріделя, розуміння того, що він повинен все розповісти, кидало хлопця в жар. Але це був, його обов’язок перед усім людством, задля власної нації. Заспокоюючи себе думками про майбутнє, Фрідель разом з солдатом зайшли у палату. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше