Відлуння століть

Розділ 4. Незнайомець за стіною. (частина 1)

Вільшаний цар, тату, хіба не вбачаєш?
В короні вітластій, кудлатий, патлатий,
Сягає рукою, мов хоче піймати.

Вольфганг Гете «Вільшаний цар».

 

Останній шматочок мозаїки от-от стане на своє місце.

Можливо, всі ми отримаємо звільнення: від мстивості, що отруює кров душі; від страху, що застилає світ чорним покривалом; від сліпої немотивованої злості; від решток минулого.

Я вже не чекала, що побачу тебе.

Маленька цятока серед натовпу, яка відшукає втрачену зірку.

 

Кайл зі стогоном важко сів на землю, спершись спиною об мішок.

 - Що в біса діється? – з деяким роздратуванням, вимагаючи пояснень, запитав Кейден.

 - Хіба вам не роз*яснювали? – незадоволена різкістю в голосі співбесідника, так само роздратовано відповіла Дарик, але тут таки взяла себе в руки. Чути про те, що робиться за Стіною і побачити це на власні очі – різні речі. Щось знову вгатило в двері. Дівчина стишила голос: Треба… дістати екстракт тарпіру. Прокляття, Мартус замкнувся, от щур боягузливий!

 - Боже, чого ж так… боляче, - простогнав, ще дужч блідніючи, Кайл. Кейден присів поруч з братом і неголосно вимовив:

- Терпи, брате, тримайся…

Не в змозі більше нічим зарадити, він заспокійливо поклав долоню на плече Кайла й із запитанням глянув на Дарик:

 - Що треба зробити?

 - Та хоч відріжте… Боже… - просичав крізь зуби поранений, раптом стискаючись у клубок.

 - Запізно, - дещо холодно констатувала Дарик, - одразу треба було, якщо вже про це…

 - Та ти що… серйозно?! – піднявши змучене обличчя видихнув Кайл.

 - Кейдене, я… - почала Дарик, але зупинилася на пів фрази. Натомість вимовила: Екстракт може бути у будинку Зафіри, але вийти назовні – то самогубство!

 - Я мушу щось зробити! – намагаючись стримати відчай, проричав хлопець. Кайл судомно зітхнув та обм*як. Кейден приклав пальці до шиї брата, намацуючи пульс. Дарик сіла поруч:

 - В нього є година-дві. Благаю, вичекай трохи. Або ми всі загинемо прямо зараз.

 Кейден не відповів. Він не мав наміру ризикувати життям Дарик, але якщо обирати між братом та… Він подивився на дівчину:

 - Що би ти зробила заради Латіфа?

Якусь мить обидва мовчали. Знадвору долинуло чиєсь невдоволене верещання, вдарило по вухах, ніби якийсь неук мучив смичком скрипку. Дарик дивилась в очі Кейдену і розуміла, що ніякої іншої відповіді бути не може:

 - Все, - впевнено вимовила вона.

В цю ж мить потужний удар мало не зніс двері з петель. За ним послідував ще один. Хтось з тієї сторони рішуче взявся видобути людей із їхнього сховку. Дарик та Кейден скочили на ноги, тримаючи зброю напоготові.

 - Якщо відіб*ємся, я дістану… - почала дівчина, але хлопець її перебив:

 - Ні. Лишайся з Кайлом. Я впораюсь…

Договорити він не встиг: почувся неприємний хрускіт.

- Чорт! – злісно вигукнула Дарик. - Треба було барикадувати двері!

- Вже не важливо, - на диво спокійно зауважив Кейден. Необхідність прийняти бій привела його до тями і відволікла від гнітючих думок. В двері вгатили знову. На цей раз Кейдену здалося, що він чує, як кришиться цегла. Ніби двері от-от вилетять разом з рамою. Страху не було. Навпаки – здалося, що кров у жилах перетворилась на суцільну енергію, якій тільки й треба було задати правильний напрямок руху. Якби не Кайл, Кейден був би навіть радий випробувати себе. В такі моменти у ньому прокидалося щось несамовите, жадібне до ризику, й часом – ризику невиправданого. Тоді голосом розуму був Кайл; він завжди врівноважував поривання брата. Проте зараз було дещо важливіше за власні бажання: Кай та Дарик мають дожити до світанку… Чому саме до світанку? – Кейден не знав, але вірив, що це може їх врятувати. Тож зустріч із грозою Застінок має лишитися на потім… і Кайлу буде спокійніше поки що про це не знати. Звісно, за умови, що вони переживуть цю ніч.

Невиразне буркання, шкрябання й порикування ззовні раптом перебив дзвінкий, тугий звук і об двері щось вгатило. «Стріла?» - зауважив Кейден й глянув на Дарик. Вона трималась сміливо, але видно було, що їй зустрітися з нічними потворами аж ніяк не хотілося. Раптом стало тихо. Дарик здивовано підняла брови: це все? Невже вона ще побачить брата? Може, темрява… розвіялась й мара минула? Врятовані? Дівчині здалося, що тварюки за дверима завмерли, не менш зачудовані, ніж люди.

А потім знадвору почулося ричання. Люте, сповнене такою гарячої ненависті, що холод пробрав навіть Кейдена. Чудовиська забули про здобич в один момент. Що би їх не відволікло, а йому смерті вони бажали набагато сильніше.

Знову долинув мелодійний звук пострілу, й злісний рик захлинувся хрипом та бульканням. Далі настала какафонія вищання, тупоту й загрозливого реву. Щось тяжко приземлилося на дах й тут таки зістрибнуло з нього. 



Алеста

Відредаговано: 19.02.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись