Відлуння століть

Розділ 6. Через ліс. (Частина 2)

Декілька секунд друзі оніміло витріщалися на Вовка. Хіба що Кейден спокійно чекав пояснення, бо не хотів робити поспішних висновків.

 - Ми не розділимося. Це не обговорюється, - нарешті вимовила Дарик.

 - Я провідник, - мовив Дамір, - і я визначаю ціну за свої послуги.

 - Про це не було мови! Ах ти жадібно тварюко!

Кейден ледь встиг перехопити Дарик, а Вовк – відстрибнути назад.

 - Давай вислухаємо, - промовив майже біля самого вуха дівчини Кей.

 - Ненавиджу, - прошипіла розвідниця, але заспокоїлась, тож Кейден обережно розтиснув обійми.

  - Ви, - зберігаючи дистанцію, почав Дамір, - лишитеся в схованці. Ти, - провідник вказав пальцем на Кея, - підеш зі мною…

 - Е, ні, - тепер втрутився Кайл, - так не піде. Якщо ми йдемо – то тільки разом…

Кейден обернувся й глянув на брата. От ним вже ризикувати невідомо де і невідомо для чого він не буде. Кай дуже добре зрозумів цей погляд й незадоволено пирхнув:

 - Дурна ідея! Я – проти.

 - Я йду, - відрізав Кей.

 - Ти ж навіть не знаєш, що він пропонує, - наполягала на своєму Дарик.

 - Він правий, - раптом вимовив Кейден. – Ми маємо чимось відплатити.

 - Кею… - занепокоєно почав Кайл, але брат м*яко його урвав:

 - Все буде гаразд.

Вони й не помітили, як Дамір тим часом зник у схованці й встиг попорпатися в своїх речах. Плаща він скинув, натомість витяг старенький рюкзак.

 - Чим швидше ми підемо, тим більша вірогідність, що повернешся ще до світанку, - вернувшись, мовив Вовк.

 - Ви збираєтеся в нічну вилазку? –запитав Латіф, захоплено дивлячись на Даміра.

 - Виглядає на те, - посміхнувся провідник.

 - Виглядає на самогубство! – огризнулася Дарик. Здавалося, вона готова була вбити його поглядом… якби могла. Проте Кейдену було цікаво, що ж замислив Дамір. Хлопцю чомусь не вірилося, що це якась підлість. Й, хоча він вже встиг переконатися, наскільки небезпечною може бути ніч за Стіною, страшенно хотілося себе випробувати. Тому насправді Кей навіть зрадів такій нагоді.

 - Мені треба поговорити з братом, - уважно дивлячись на Вовка, вимовив хлопець. Кайл ніколи не схвалював зайвого ризику, він надто обережний. Втягнути його в подібну справу було би безвідповідально. Але якщо можна убезпечити брата й скористатися можливістю – чому би й ні?

Кайл виглядав похмуро. Він мовчки відійшов з братом в сторону й, незадоволено насупившись, дивився на Кейдена.

 - Годі, - трохи роздратовано вимовив Кей.

 - Та йди ти! – голосним шепотом вилаявся Кайл. – Який може бути спокій в чортовій божевільні?! Нехай бодай скаже, що він від тебе хоче…

 - Я йому довіряю.

 - Ото! З якого дива, Кею?

Кейден припідняв брову й з питанням подивився на брата. Кайл склав руки на грудях й відвів погляд. Згодом мовив:

 - Чорт! Щоб воно його… Добре, так, я не бачу причин йому не вірити. Він точно темна конячка… але я… я не знаю. Ні, я не впевнений, що він заодно з якимись м*ясниками. Скорше, це щось вимушене. Проте він не навіжений манія, як на мене. Цікаво, що то за Око таке й в чому їх фанатизм, - й, вже з натяком на усмішку, Кайл додав: Маю надію, вони не людожери, якщо вже він тебе до них заведе.

 - Я занадто жорсткий, - відгукнувся на жарт Кейден. Проте за його кам*яним виразом обличчя завжди було тяжко розібрати – чи то він сміється чи серйозно.

 - Вони просто не знатимуть, як тебе приготувати, - пирхнув, вже зовсім відійшовши, Кайл.

 - Тому-то ти лишишся тут й тим врятуєш мою шкуру, - неголосно мовив Кей і на обличчі його пробилася легка посмішка.

 - Най хоча б скаже, що йому від тебе треба.

Кейден кивнув, погоджуючись зі словами брата.

Дамір терпеливо очікував на них, вмостившись на невеличкій колоді під гіллям «запліснявілого» дерева. Дарик й Латіф стояли осторонь, ніби підкреслюючи дистанцією свою зневагу до Вовка. Хоча, Латіф навряд чи відчував відразу до провідника, але ослухатися сестру в такому настрою мужності не знаходив. Зрештою, в цьому ворожому світі в нього була лише одна рідна душа. Занадто прискіплива, занадто сліпа й глуха, щоб чути його, проте, все ж, рідна. Терпіння сточувалося крапля за краплею, але всередині все ще тримався стрижень бодай якоїсь покори. Але все частіше Латіф задавався питанням: коли ж він сам зможе на кінець розпорядитися власною долею? Скільки довелося Дарик докласти зусиль, скільки ризикувати, щоби стати одним з найкращих розвідників? Хіба не так само доводилося їй цілодобово пропадати в хащах та руїнах, стикатися зі здохляками, плювунами, тікати від тварюк та рятуватися від людей Густава? У Притулку її знають і поважають. Скільки ж ще він лишатимется для всіх молодшим братом Дарик? І чому вона цього не розуміє?

Латіф кинув швидкий погляд на Даміра. Той, звісно, обрав сумнівний шлях, але не був цей чоловік схожий на кровожерливого вовка, яким описували його в Радісному. Скорше відкинутий, зневажений… «Так само, як і я», - подумав хлопець, перевівши погляд на Дарик, й не стримався від тихого зітхання. Все ж, і їй довелося несолодко. Він матері не пам*ятав, а от сестрі на долю випало поховати й неньку, й батька. Мабуть, одна лише думка про імовірність втратити ще й брата була для неї нестерпною. Проте і йому ж треба якось будувати своє життя, а не жити в чужій тіні. Хлопець поглянув на Кайла з Кейденом. Про що вони говорили? І як вони жили там, за Стіною? Як це – мандрувати між містами на машинах, потягах, літаках, не боячись, що гуркіт, який вони здіймають, приверне увагу якої-небуть почвари? Чи зупинитися в лісі на ніч заради розваги: щоб подивитися на зоряне небо чи відпочити на берегу річки? На що схожі сучасні міста? Як тамтешні люди проводять дозвілля? Чим цікавляться?.. «Й чому зовсім забули про нас…», - пригнічено подумав хлопець, раптово відчувши, яка гірка на смак образа Дарик на зовнішній світ. Тим часом Кейден з Кайлом закінчили розмову й повернулися до табору. Дамір перевів на них погляд – буденно, так, наче вони з Кейденом збиралися наносити води чи рубати дрова.



Алеста

Відредаговано: 19.02.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись